3.5. Мова і мовлення

3.5.1. Функції мови

Мова має поліфункціональний характер. ФУНКЦІЇ мови: 1) засіб спілкування; 2) засіб мислення; 3) носій свідомості, пам’яті; 4)засіб інформації (письмові тексти); 4) засіб управління поведінкою інших людей і регуляції власної поведінки.

ФОРМИ мовлення: зовнішнє, внутрішнє, монологічне, діалогічне, письмове, усне.

Важливо відрізняти МОВУ від МОВЛЕННЯ. МОВА - це система умовних символів, з допомогою яких передаються поєднання звуків, що мають для людей певне ЗНАЧЕННЯ і ЗМІСТ.

МОВЛЕННЯ – це сукупність звуків, що вимовляються або сприймаються і мають той самий зміст і то саме значення, що відповідна система письмових знаків. Мовлення без засвоєння мови неможливе, а мова може існувати і відносно незалежно від людини.

МОВА ЯК ІНСТРУМЕНТ МИСЛЕННЯ. Головна функція мови у людини полягає у тому, що вона є інструментом мислення. У слові як понятті міститься значно більше інформації, ніж може у собі містити просте поєднання звуків. Факт, що мислення людини нерозривно пов’язане із мовою, доводиться психофізіологічними дослідженнями участі голосового апарату у рішенні розумових задач. Усі види мислення людини, пов’язані із необхідністю використання більш менш розгорнутих міркувань, супроводжуються посиленням мовнорухової імпульсації, а звичні і повторні мисленнєві дії – її зниженням.

3.5.2. Співвідношення мислення і мови

Мислення і мова мають різне генетичне коріння. Спочатку вони виконували різні функції і розвивались окремо. Вихідною функцією мови була комунікативна функція, що забезпечувала розподіл і координацію дій людей у процесі сумісної праці. При словесному спілкуванні зміст, що передавався мовою, стосувався певного класу явищ, тобто відображав їх узагальнено, що є, насправді, фактом мислення.

Однак є види мислення не пов’язані із мовою, наприклад, наочно-дійове, або практичне, мислення у тварин. Існують засоби комунікації не пов’язані із мисленням. Це рухи, жести, міміка, що відображають внутрішній стан живої істоти, але вони не є знаком для узагальнення.

У філогенезі мислення і мови існує домовна фаза у розвитку інтелекту і доінтелектуальна фаза у розвитку мови. У онтогенетичному розвитку приблизно біля двох років наступає критичний переломний момент: мова починає ставати інтелектуалізованою, а мислення – мовним.

3.6. Пам’ять

3.6.1. Визначення пам’яті

Пам’ять є найважливішою визначальною характеристикою психічної діяльності особистості. Її роль не зводиться лише до відображення того, що було у минулому. Ніяка актуальна дія неможлива поза процесами пам’яті, оскільки перебіг будь-якого найелементарнішого психічного акту передбачає втримання кожного його елементу для "зціплення" з наступними. Без цієї властивості психіки був би неможливий її розвиток,

Пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості як найважливіша характеристика усіх психічних процесів.

Пам’ять – це відображення досвіду людини через запам’ятовування, збереження і відтворення.

Пам’ять – це збереження інформації про сигнал після того, як дія сигналу вже припинилась.

3.6.2. Процеси пам’яті

До процесів пам’яті належать: запам’ятовування. збереження, впізнавання, відтворення, забування.

Запам’ятовування – процес, спрямований на збереження у пам’яті отриманих вражень, це передумова збереження. Запам’ятовування буває довільне і мимовільне.

Збереження – це процес активної переробки, систематизації. узагальнення матеріалу, оволодіння ним. Збереження залежить від глибини розуміння матеріалу.

Відтворення і впізнавання – це процеси відновлення раніше сприйнятого. Впізнати легше, ніж відтворити. Відтворення буває мимовільним і довільним. Пригадування – це свідоме вольове підсилення відтворення.