3.4.Мислення

3.4.1. Визначення мислення

Мислення – це дія, "щоб дізнатися”, а про речі не можна взнати, не прослідкувавши, що вони роблять і що з ними робиться. Окрема думка є нічим іншим як предметною дією, перенесеною всередину, в розумовий план, а потім – у внутрішню мову. Мислення – це форма орієнтування, коли інші його форми є недостатніми. Про цю функцію мислення не слід забувати, коли побудова картини, образу, ідеального дублікату (моделі) речі стає ніби самостійним завданням, і образ починає виступати сам по собі, без безпосереднього зв’язку із орієнтувальною діяльністю. В мисленні відбувається орієнтування у речах на основі образу цих речей, а не безпосередньо самих речей.

За визначенням І.П.Павлова «Мислення – це знаряддя вищої орієнтації людини в оточуючому світі і самому собі.» і «Мислення... нічого іншого не являє собою, як асоціації, спершу найелементарніші, що знаходяться у зв’язку з зовнішніми предметами, а потім - це ланки асоціацій. Значить кожна маленька перша асоціація і є моментом народження думки.»

Основна ОДИНИЦЯ мислення або «молекула» мислення – це ДУМКА, спрямована на аналіз і співставлення різних фактів за ознаками: «відмінність-подібність». «причина-наслідок», «дійсне-можливе». Згідно із І.М. Сеченовим думка має висхідною точкою порівняння двох явищ і являє собою рефлекс із загальмованим (відтермінованим) фіналом.

Відмінність мислення від усіх інших психічних процесів у тому, що мислення виходить за межі даного у відчуттях. У мисленні здійснюються певні теоретичні і практичні висновки на основі сенсорної інформації. Воно відображає буття не тільки у вигляді окремих речей, явищ і властивостей, але й визначає зв’язки, що існують між ними, і які, частіше за все, безпосередньо у самому сприйнятті людині не дані. Властивості речей і явищ, зв’язки між ними відображаються у мисленні в узагальненій формі, у вигляді законів, сутностей.

МИСЛЕННЯ – психічний процес, завдяки якому людина відображає предмети і явища дійсності у їх суттєвих ознаках і розкриває різноманітні зв’язки, що існують в них і поміж ними.

Мислення полягає у виділенні суттєвих і загальних ознак.

На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно невидимо є присутнім в усіх інших пізнавальних процесах: сприйнятті, увазі, уяві, пам’яті, мові. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані із мисленням, і міра його участі у цих пізнавальних процесах визначає їх рівень розвитку.

МИСЛЕННЯ – це рух ідей, що розкривають сутність речей. Його результатом є не образ, а деяка думка, ідея. Специфічним результатом мислення може виступати ПОНЯТТЯ – узагальнене відображення класу предметів у їх найбільш загальних і суттєвих особливостях.

МИСЛЕННЯ - це особливого роду теоретична і практична діяльність, що містить систему дій і операцій орієнтувально-дослідницького, перетворюючого і пізнавального характеру.

3.4.2. Особливості мислення

Особливості мислення полягають у тому, що воно:

- має опосередкований характер (здійснюється на основі сенсорної

образної інформації);

- опирається на знання;

- виходить із живого споглядання, але до нього не зводиться;

- відображає зв’язки і відношення у словесній формі;

- пов’язане з практичною діяльністю людини.