ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ БАГАТОПАРТІІЙНОСТІ В СРСР У

ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ……………

1.1. Історіографічний аналіз проблеми………………………………..

1.2. Джерельна база дослідження…………………………………….

РОЗДІЛ 2. ІДЕОЛОГІЯ «ПЕРЕБУДОВИ» ТА ПОЧАТОК ПАРТОГЕНЕЗУ В

СРСР……………………………………………………………………..

2.1. Передумови та причини кризи однопартійної системи та спроби її

внутрішнього реформування…………………………………………

2.2. Зародження ідейно-політичної опозиції в КПРС наприкінці 1980-их

років та поява неформальних груп та об’єднань………………….

2.3. Законодавче оформлення радянської багатопартійності…………

РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В СРСР НА

ЗАКЛЮЧНОМУ ЕТАПІ ЙОГО ІСНУВАННЯ: ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

ТА ПРОГРАМНІ ВИМОГИ…………………………………………….

3.1. Перші опозиційні партії соціал-демократичного та ліберального

спрямування………………………………………………………….

3.2. Розпад КПРС та утворення партій комуністичної орієнтації……..

3.3. Націонал-патріотичні та націоналістичні партійні об’єднання………

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….

Актуальність дослідження.

Актуальність нашого дослідження зумовлена наступними причинами:

По-перше, відсутністю у багатьох колишніх радянських республіках стабільної та ефективної політичної системи, за якої дві коаліції право- та лівоцентристського спрямування періодично змінюють одна одну. У більшості випадків політичне життя цих країн продовжує визначати не відкрита міжпартійна конкуренція, а закулісна боротьба за владу між різноманітними фінансово-політичними угрупуваннями, де партійні гасла виступають лише інструментом реалізації політичних планів «партії влади» та олігархії. Справжньою метою переважної більшості політичних сил найчастіше виступає не реалізація декларованих програмних вимог , а доступ до влади та розподілу державних ресурсів. Відтак вимальовується величезна кількість проблем, які доведеться вирішувати владному політикуму багатьох пострадянських країн на шляху до багатопартійної демократії європейського зразка.

По-друге, політичні партії на протязі всього періоду свого існування несуть на собі відбиток тих конкретно-історичних умов (соціальних, економічних, політичних, соціокультурних), в яких протікає процес їх формування. З цього випливає неможливість налагодження ефективного функціонування багатопартійної системи у державах колишнього СРСР, без врахування впливу специфічних умов становлення радянського партійно-політичного спектру та виявлення причин обмеженої реалізації першими партіями своїх програмних вимог в умовах горбачовської перебудови.

По-третє, оскільки партії та партійні системи виступають сполучною ланкою між громадянським суспільством та владою, їх програмні документи виступають до того ж своєрідним соціологічним дослідженням, що відображає ступінь усвідомлення громадянами своїх інтересів та вимог, плюралізм поглядів та оцінок різними соціальними групами шляхів вирішення різноманітних соціально-економічних та суспільно-політичних проблем, що постали перед країною та суспільством у роки горбачовської «перебудови».

По, четверте, наявність у суспільстві великої кількості соціальних груп, які мають в чомусь схожі, а в чомусь відмінні інтереси ставить на порядок денний питання про досягнення компромісу між різними політичними силами з метою задоволення запитів та потреб усіх прошарків населення. Тим самим актуальним постає з’ясування умов взаємодії та співпраці між партіями різної соціально-політичної та ідеологічної орієнтації, з метою досягнення консенсусу шляхом збалансування групових суспільних інтересів.

По-п’яте, нормативно-правове поле діяльності перших радянських партійних утворень тривалий час залишалося невизначеним та обмеженим, через відсутність на державному рівні партійного законодавства, яке б чітко регламентувало права та обов’язки політичних партій у суспільному житті країни. З цього випливає необхідність з’ясування впливу на становлення сучасної багатопартійної системи пострадянських країн тривалої відсутності інституалізації на конституційно-правовому рівні перших радянських політичних партій утворених наприкінці 1980-на початку 1990-их років.

По-шосте, для вітчизняної історичної та політологічної науки проблема становлення політичного плюралізму та багатопартійності в СРСР є відносно новою та малодослідженою, про що свідчить відсутність публікацій, які б поетапно розкривали процес внутрішньої трансформації «неформальних» громадських об’єднань у структури партійного типу, починаючи від початку і до завершення перебудовчих процесів у радянському суспільстві. Переважна більшість сучасних досліджень аналізуючи процес становлення багатопартійної системи роблять головний акцент на проблемах пострадянського періоду її функціонування лише подекуди виводячи суперечливі тенденції її розвитку з кінця 1980-их-початку 1990-их років. Крім того, до цього часу вченим так і не вдалося виробити загальноприйняту класифікацію перших радянських політичних партій, утворених в роки горбачовської «перебудови», що говорить про необхідність подальшого поглиблення наукового аналізу та усебічного дослідження даної проблеми.

Стан розробки проблеми.

Вивчення проблеми формування багатопартійної системи в СРСР в період «перебудови» почалося із дослідження неформального політичного руху другої половини 1980-их років радянськими істориками М.Малютіним, А.Б. Громовим, В.Н. Березовським, Н.І.Кротовим, О.С. Кузіною, В.І. Добриніною, Є.А. Сусловою, В.Ф.Левічевою, Ю.П. Щекочихіною, Л.Брусиловською, В.В. Грибановою, А.П. Бутенком, И. Голубєвою, Л.К. Кравцовою, В.В. Прибиловським, С.С. Митрохіним. У них відображено особливості першого етапу партогенезу в СРСР, пов’язаного із процесом виникнення політичних клубів, неформальних рухів, протопартійних організацій та формуванням демократичних «фронтів» у радянських республіках.

З другої половини 1990-их років російські дослідники почали приділяти більше уваги особливостям організаційної структури політичних партій, різноманітним аспектам їх програмних положень та уставної діяльності, з метою прогнозування подальшого розвитку багатопартійності на сучасному етапі. Сюди можна віднести роботи російських вчених В.М. Абрамова, В.М. Лисенка, А.М. Попова, З.Р. Маруашвілі, монографічні дослідження М.І. Кодіна, З.М. Зотової, Ю.Коргунюка, Є.С.Дєрябіної, С.І. Степанова, В.І.Селютіна, О.С.Гусинського тощо.

В дисертаційних дослідженнях початку ХХІ століття: М.Н Мосейкіної, В.В.Согріна, Б.А. Ісаєва, М.А. Баранова А.С. Телкова», М.В. Данилова, А.Ю.Терєшкіна, В.Є.Федорінова, М.В. Барабанова, розглядаються теоретико-методологічні проблеми формування нових демократичних еліт, партогенезу, функціонування політичних партій та партійних систем на сучасному етапі, а також висвітлюється історія зародження та діяльності політичних партій в Росії наприкінці 1980-их-початку 1990-их років ХХ століття, через призму різноманітних політичних моделей розвитку країни (консервативної, ліберальної, соціалістичної).

Джерельна база дослідження.

До першої групи джерел дослідження в першу чергу слід віднести офіційні документи (постанови, резолюції) Політбюро ЦК КПРС («О работе партийных организаций по укреплению своих рядов и обновлению состава КПСС в условиях углубления перестройки», «О позиции КПСС в отношении с общественно-политическими организациями и движениями», Резолюції ХІХ Всесоюзної партконференції «Про демократизацию советского общества и реформу политической системы», «Про некоторые неотложные меры по практическому осуществлению реформы политической системы страны»);

Друга група джерел – це законодавчі акти Верховної Ради СРСР та постанови з’їздів народних депутатів РСФРР («Об учереждении поста Президента СССР и внесений дополнений в Конституцию (Основной Закон) СССР», «О свободе совести и религиозных организациях», «Об общественных объединениях»), а також укази Президента Росії («О выборах народных депутатов», «О механизме народовластия в РСФСР», Указ Президента РСФСР «О приостановлении деятельности коммунистической партии РСРФСР», «О запрещении на территории РСФСР коммунистической партии»). Вони відображають еволюцію політичної системи в країні та процес формування громадських об’єднань та політичних партій зокрема.

Третю групу джерел складають програми статути маніфести, резолюції та інші уставні документи громадсько-політичних та партійних утворень, що діяли в період «перебудови». Зазначені політичні матеріали всебічно відображають програмні завдання, хід партійного будівництва, передвиборчу тактику, стратегію та інші сторони їх діяльності в різних радянських республіках наприкінці 1980-их-на початку 1990-их років.

Четверту групу джерел утворюють матеріали присвячені суспільно-політичним процесам в СРСР в роки горбачовської «перебудови», що вміщені на сторінках періодичних видань центральної та місцевої преси. У дослідженні нами були використані публікації газет «Правда», «Панорама», «Хронограф» «Новый Хронограф» «Советская Россия», а також суспільно-політичного журналу «Известия ЦК КПСС», які дають автентичний інформаційно-аналітичний огляд процесу зародження громадянського суспільства в країні, на фоні кризи комуністичної ідеології КПРС та формування партійного плюралізму в державному управлінні.

До п’ятої групи джерел належить мемуарна література – авторські роботи політичних діячів КПРС, лідерів політичних партій та громадських об’єднань: М.С. Горбачова «Жизнь и реформы», В.А.Мєдвєдєва «В команде Горбачева: вигляд изнутри», М.І. Рижкова «Главный свидетель», «В Политбюро ЦК КПСС…По записям Анатолия Черняєва, Вадима Мєдвєдєва, Георгия Шахназарова» (1985-1991)». Вони відображають різнопланові суспільно-політичні соціально-економічні та морально-духовні проблеми перехідного для радянського суспільства етапу «перебудови» і розкривають ключові моменти політичної історії СРСР в роки перебування при владі Михайла Горбачова.

Крім того, нами в роботі були використані результати соціологічних опитувань опублікованих Всеросійським центром вивчення суспільної думки (ВЦВСД), що дали змогу прослідкувати динаміку та виявити зміни в організаційних принципах, соціальному складі, чисельності політичних партій та громадських організацій наприкінці 1980- на початку 1990-их років, а також відобразити ставлення та ступінь довіри виборців до політичних партій та громадських об’єднань різноманітної орієнтації.

Мета дослідження.

Проаналізувати процес становлення та розвитку багатопартійної системи в СРСР у період «перебудови»

Завдання дослідження.

• З’ясувати причини кризи радянської однопартійної системи у період «перебудови»;

• Розглянути основні течії ідейно-політичної опозиції в КПРС наприкінці 1980-их-на початку 1990-их років;

• Прослідкувати процес зародження та основні напрями діяльності перших в СРСР неформальних груп та об’єднань;

• Проаналізувати організаційну структуру та програмні вимоги політичних партій в СРСР на заключному етапі його існування.

Об’єкт дослідження.

Політичних партії в СРСР

Предмет дослідження.

Процес формування багатопартійної системи в СРСР у період «перебудови»

Хронологічні рамки дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період «перебудови» в СРСР: від Квітневого пленуму ЦК КПРС 23 квітня 1985 року, на якому новий Генеральний секретар М.Горбачов повідомив про свої плани радикальних перетворень, спрямованих на прискорення соціально-економічного розвитку країни, до 25 грудня 1991 року, коли М.Горбачов виступив на телебаченні, заявивши про складання своїх повноважень Президента СРСР, що означало припинення існування Радянського Союзу як держави.

Теоретико-методологічні основи дослідження.

Методологічною основою дослідження обрана концепція модернізації в тому вигляді в якому вона викладена у працях провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників В.Алексєєва, А.С.Ахієзера, В.Красильщикова, О.Лейбовича, І.Побєрєжнікова, П.Штомпки, Р.Робертсона, У.Бека, Г.Терборна, В.Цапфа, А.Турена, Е.Тіріакьяна. Згідно цього підходу під модернізацією розуміється соціальний процес формування принципово нових соціокультурних інститутів у всіх підсистемах суспільства, що володіють конкретно історичним змістом. Модернізація – загальний процес, в який залучені в різній формі і в різний час всі локальні цивілізації. Але цей процес нерівномірний, зміни різних соціальних підсистем неузгоджені у часі. Разом з тим, модернізація конфліктний процес, який спричиняє розкол суспільства на різноманітній основі. При цьому процес модернізації має спрямований характер, кінцевим пунктом якого є перетворення суспільства на ринкових та раціонально-культурних началах.

У радянській модернізації дослідники виокремлюють два завершених цикли: буржуазно-авторитарний та соціалістичний. Перехід від одного циклу до іншого супроводжується соціальною катастрофою, в якій знищуються основні інститути модернізації.

В рамках концепції модернізації політичні процеси інтерпретуються в тісному зв’язку з соціальними і особливо культурними процесами, що дозволяє спиратися на принципи соціоаналізу П.Бурд’є в яких робиться акцент на символічному характері політичних інститутів. Кризу кінця 1980-их-початку 1990-их років теорія модернізації трактує як компонент загальної кризи інститутів соціалістичної модернізації, що вступили у конфлікт з соціокультурними тенденціями, що були ними і породжені. Даний підхід дозволяє пояснити сенс політичних змін, що здійснювалися владою, і, саме головне, приреченість цих змін. На основі концепції модернізації можна зрозуміти і те зміщення різних ідеологічних доктрин, яке було властиве усім політичним силам епохи горбачовської «перебудови».

Методи дослідження.

Під час дослідження процесу формування багатопартійної системи в СРСР в період «перебудови» нами були використані наступні групи методів:

Загальнонаукові

1. Аналіз і синтез (дають підстави для виокремлення передумов та причин виникнення неформального молодіжного руху в роки «перебудови», з’ясування особливостей процесу трансформації неформальних протопартійних утворень у політичні партії різноманітної ідеологічної орієнтації. Крім того зазначені методи дозволяють усебічно поглянути на теоретичні та практичні основи діяльності та функціонування політичних партій з метою їх подальшої типологізації та класифікації);

2. Метод аналогії ( дає змогу у процесі порівняння уставних документів різних політичних партій СРСР в роки «перебудови» виявити характер спільності і розходження між ними у питаннях державного будівництва, методів та напрямів діяльності);

3. Індукція і дедукція ( на основі дослідження еволюції програмних вимог різноманітних політичних партій кінця 1980их-початку 1990-их років зазначені методи дають можливість відобразити різнопланові суспільно-політичні, соціально-економічні та морально-духовні проблеми перехідного для радянського суспільства етапу «перебудови»);

4. Класифікація та типологізація ( ці методи з одного боку дозволять згрупувати за певними ознаками політичні партії та громадські об’єднання утворені в роки «перебудови», а з іншого дають можливість виявити специфіку функціонування різних за типологією політичних сил, їх спільні та відмінні риси, через призму формування внутрішньопартійних коаліцій).

Конкретно-наукові

1. Порівняльно-історичний метод ( дає змогу виявити схожі та відмінні риси в організаційній структурі, програмних завданнях, тактиці та стратегії діяльності політичних партій та неформальних громадських об’єднань наприкінці 1980-их-на початку 1990-их років);

2. Історико-генетичний метод (простежує етапи формування, динаміку соціального складу та еволюцію програмних вимог партійних утворень в СРСР в умовах «перебудови»);

3. Історико-типологічний метод ( на основі аналізу політичних стратегій різних опозиційних сил, дозволяє створити класифікаційну схему формування антисистемних ідейно-політичних течій в межах КПРС);

4. Хронологічний метод ( допомагає розглянути у хронологічній послідовності процес утворення неформальних організацій та політичних партій різної суспільно-політичної та ідеологічної орієнтації);

5. Порівняльно-правовий метод ( використовувався у процесі дослідження партійного законодавства, що стосувалося правових основ формування багатопартійної системи в СРСР на заключному етапі його існування);

6. Соціологічний метод ( дозволив проаналізувати соціальну базу, чисельність, показники соціального та політичного статусу партій та громадських об’єднань у радянському суспільстві наприкінці 1980- на початку 1990-их років).

Практичне значення дослідження.

Теоретичні положення та висновки нашого дослідження дозволяють суттєво доповнити накопичені історичною та політологічною наукою знання, щодо особливостей виникнення та розвитку багатопартійності, становлення партійної системи в СРСР у період «перебудови». Матеріали роботи можуть бути використані у подальшій науковій розробці цієї проблеми, читанні лекцій та спецкурсів з новітньої історії України, історії СРСР, новітньої історії Росії, політології, партології, теорії політичного плюралізму, історії політичних та правових вчень, історії політичних партій та рухів ХХ століття, а також при підготовці навчальних посібників, статей та інших навчально-методичних матеріалів для студентів та викладачів вищих навчальних закладів присвячених політичній історії СРСР у другій половині 1980-их-на початку 1990-их років.

Апробація дослідження.

Матеріали дослідження вміщені у статтях «Зародження масового громадсько-політичного руху в УРСР у період «перебудови» та «Причини кризи радянської однопартійної системи» були апробовані під час виступів на Всеукраїнській науковій конференції: «Другі Череванівські читання» (Полтава, ПНПУ імені В.Г.Короленка, 30-31 жовтня 2013 року) та Перших Полтавських студентських наукових читаннях зі всесвітньої історії (Полтава, ПНПУ імені В.Г.Короленка, 20-21 березня 2014 року) і опубліковані у збірниках конференцій.

Загальна структура роботи.

Магістерська кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підпунктів, висновків, списку використаних джерел та додатків.