11. Економічна теорія

А. Сміта

Основоположник ек.науки А. Сміт займає особливе місце в історії економічної думки. Заслуга:

1)узагальнив та систематизував накопичені до нього економічні знання;

2)здійснив глибоке теоретичне дослідження ринкової економіки(уможливило перехід до системного аналізу та побудови

Сукупності субординованих економічних категорій);

3)створив "перший

великомасштабний трактат з економіки", проникнутий високою ідеєю про "очевидну і просту систему природної

свободи", до якої, як здавалося Адаму Сміту, рухається світ.

4)дослідив систему мотивів та стимулів

господарської діяльності;

5)показав роль та значення особистого інтересу, як рушійної сили

економічного прогресу за умов вільної конкуренції;

6)розкрив роль ринку в організації економічного життя, проаналізував

механізм ринкового саморегулювання

економіки, вперше в систематизованому

вигляді виклав теорію економічного розвитку на основі дії механізмів ринку

7)обґрунтував концепцію

економічного лібералізму, приділивши значну увагу аналізу інституціональних

засад ефективного функціонування ринкової економіки;

8)розвиваючи трудову теорію вартості, виявив геніальну непослідовність, заклавши основи теорії

витрат виробництва та дослідження чинників відхилення ринкової ціни від вартості;

Таким чином ідеї А. Сміта справили значний вплив на подальшу еволюцію

економічної думки. Вони знайшли відображення у наукових дослідженнях

багатьох поколінь економістів. Економічні

рекомендації та прогнози вченого більш як на ціле століття вплинули на

економічну політику більшості держав, знайшовши в них своє практичне застосування.

Економічна система та методологія Сміта

А.Сміт(1723-1790). Представив екон.т. як науку, перейшов від аналізу окремих проблем до узагальнення і систематизації знань, зокрема і попередників. Основна праця - “Дослідження про природу і причини багатства народів”. Там причини

багатства і чинники зростання трактував п.е. як науку про об’єктивні

закони вир-ва і нагромадження

багатства. Завдання п.е. – підвищення баг. та могутності країни

Методологія:

1)абстрактно-логічний метод, причинно-наслідковий (каузальний),

спрямовані на виявлення

закономірностей ек. явищ, структури ек. сис.

2)відокремив позитивну (прир.закони)і нормативну (рекоменд.) ек. т.

3)розглядав усі явища з точки зору основнихкласів

4)є вільна конкур. конкуренція.

Концепція ек.лібералізму,

“природний порядок”. Складові: “ек. людина”, конц. “невидимої руки”. “Ек.людина” – особистий інтерес є основним мотивом співробітництва людини. Держава має втручатись, аби убезпечити від насильства та несправедивості (“нічний сторож”), утримувати громадські споруди.

Визначає певні правила оподаткування (пропорційність, визначеність, зручність,

необтяжливість).

Багатство – мат. блага, джерело – людська праця. Тому пріоритетність

сфери вир-ва. Зростання добробуту пов’язував із розв. обміну, поділу праці.

Гроші – знаряддя обміну та торгівлі. Торгівля ++, буває внутр., зовн.,

транзитна. Розмежував поняття мінової та спож. вартості. 3 підходи до трактув. вартості. Сміт першим ввів поняття обор. та осн. капіталу. Розмежував ном. з/п і

реальну СмітТеорія вартості. В основу власного дослідження

А.Сміт поклав трудову теорію вартості, рахуючи закономірним‚ визначення

вартості витраченою працею‚ і обмін товарів‚ відповідно закладеного в цей обмін‚ кількості праці. Їм була здійснена спроба аналізу реальної системи

грошово-товарного обміну і ціноутворення‚ в умовах капіталізму вільної конкуренції. А.Сміт визначив і розмежував

споживчу і мінову вартість товару. «Слово «вартість» - писав він, - має два різні значення: інколи воно означає

корисність будь-якого предмета, а інколи, можливість придбання інших предметів, яке дає володіння цимпредметом. Першу можна назвати

споживчою вартістю, другу- міновою вартістю». При цьому для А.Сміта

характерно визначення вартості тільки кількістю праці, але в аналізі ціни на товар, він коливається між різними визна-ченнями мінової вартості:

вартістю товару є витрачена на його

виробництво праця; вартістю товару є праця, на яку може бути куплений товар.

Таке положення вірне тільки в умовах простого товарного виробництва. При капіталізмі ж‚ має місце протилежне явище: кількість праці, яка виражена товаром, в результаті операції купівлі

продажу одержує в свою власність‚ ще більшу кількість праці. А.Сміт вважає, що в обміні, при капіталістичних формах

господарства, загальний закон рівноцінності товарів втрачає свою силу. Він приходить до висновку, що в умовах

капіталізму робочий час перестає бути постійною мірою, який регулює вартість товару. Тому‚ для умов капіталізму йому

прийшлося сконструювати іншу теорію, згідно якої вартість товару утворюється шляхом додавання заробітної платні, прибутку і ренти, що припадають на одиницю товару. Але ця теорія не враховувала постійний капітал.

Раціональним зерном в концепції вартості А.Сміта стало розуміння, що величина вартості визначається не фактичними витратами праці окремого товаровиробника, а тими витратами, які в середньому необхідні для даного стану виробництва. Він також зауважував‚ що кваліфікована і складна праця створює за одиницю часу більше вартості, ніж некваліфікована і проста, і може бути зведена до останьої за допомогою

коефіцієнтів. Про подальший розвиток А.Смітом теорії вартості свідчило‚ розмежування

природньої і ринкової цін товару, причому перша розумілась спочатку‚ як

грошове вираження вартості. А.Сміт писав, що природня ціна товару «як би представляє собою центральну ціну, до якої постійно тяжіють ціни всіх товарів». Цим він започаткував дослідження

конкретних факторів, що викликали відхилення цін від вартості. В цілому ж

погляди А.Сміта на співвідношення між вартістю і доходами‚ характеризуються подвійністю і протиріччями, що являється наслідком дуалізму його методології

Адам Сміт про доходи

суспільства та їх розподіл.

Теорія доходів Адама Сміта ґрунтується виключно на класовому

підході. Весь річний продукт, за Смітом,

ділиться між трьома класами: робітників,

капіталістів і промисловців. Сміт вважав економічне благополуччя країни

залежним від діяльності землевласників а не промисловців. Смітом, дохід робітників –заробітна плата – залежить від рівня національного багатства країни. Сміт відкидав зниження величини оплати праці до мінімуму, бо при вищій зарплаті

робітники будуть стараннішими, кмітливішими і більш діяльнішими. Він розмежував номінальну та реальну зарплату. Дохід на капітал – це

прибуток, який визначається вартістю

використаного на справу капіталу Дохід на землю – ренту – Сміт розрізняв чотирма способами: По-

перше, рента як відрахування продукту

праці робітника, що присвоюється землевласниками; По-друге, рента як результат дії природних факторів; По-третє рента як результат монополії на

с/г продукцію; і,нарешті, рента як природна винагорода за користування землею, яка є джерелом вартості. Сміт

відрізняв ренту і орендну плату, але не розрізняв диференційованої ренти.

Дохід на гроші – процент-

одержується особою, яка вкладає гроші в діло або позичає іншому за те, що

інший одержить з них прибуток. Таким чином, теорія розподілу доходів Сміта є такою ж неоднозначною, як і його теорія вартості. З одного боку, виходячи з трудової теорії вартості, весь

продукт праці повинен належати безпосередньо виробнику. Виходячи ж із

розкладу вартості як суми доходів, Сміт вказав, що земля і капітал є такими ж

учасниками виробництва, як і праця, тому їм також належить доля у вартості

продукту. Таким чином, економічні погляди вченого мали значний вплив на розвиток

сучасної економічної теорії. Вчення А.Сміта про капітал і його структуру. А.Сміт визначав капітал як частину запасів, від яких певна особа очікує отримати прибуток. На його думку капітал не існував за умов примітивного суспільства і з’явився через первісне

нагромадження капіталу.

Сміт аналізував капітал як запаси, необхідні для продовження виробництва. Він вперше застосував терміни основний і оборотний капітал, здійснивши такий поділ незалежно від сфери його використання.

Так основний капітал за Смітом – це той, що приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг. Його складові: -механічні знаряддя працій машини,що її полегшують;

-будівлі, що використовуються,приносять дохід;

-інвестиції у покращення якості освоюванної території, зокрема землі;

-набуті здібності й вміння усіх членів данної групи.

Оборотний капітал за Смітом – це той, що приносить прибуток лише в процесі обігу. Його складові:

-гроші, завдяки посередництву яких

перебувають в бізі й розподіляються три

інші частини обігового капіталу;

-запаси, якими володіє підприємець і від продажу яких сподівається отримати прибуток;

-сировина;

-товар, що ще не перебуває у торгівця чи фабриканта і не проданий

споживачеві.

Здобутком Сміта стало розуміння того, що співвідношення між складовими капіталу є різним у різних галузях

виробництва. Капітал за Смітом – це головна

рушійна сила економічного прогресу. За

Смітом нагромадження збільшує попит на робочу силу, спричиняючи зростання ціни праці.

Отже, за Смітом, затрати меншої кількості праці сприяють виробництву

більшої кількості продукції, що спричиняє збільшення вартості річного продукту, забезпечуючи подальше

зростання реального багатства населення.

Сміт Учення про продуктивну й непродуктивну працю.

Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й непродуктивної праці. У

нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, до чого її прикладають. Проте Сміт зберігає

ієрархію галузей стосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потім промисловість і торгівлю Сміт визначає

продуктивну й непродуктивну працю не

лише залежно від того, де вона застосовується, а й від того, що виготовляється з її допомогою. У нього є два підходи до визначення продуктивної та непродуктивної праці:

Перший підхід - ціннісний.

Продуктивною працею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. На купівлю продуктивноїпраці витрачається капітал, а

Непродуктивної - дохід. Другий підхід - матеріалізацією, уречевленням.

Продуктивна праця — яка закріплюється і реалізується в якомусь

предметі або товарі, що придатний на продаж і який існує , хоча б деякий час після того як завершена праця. А

непродуктивна праця – не закріплюється і не реалізується в товарах, це послуги, що зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначенням продуктивної праці вся

сфера нематеріального виробництва оголошувалась непродуктивною. До цієї

сфери Сміт відносить діяльність держави, її чиновників, церкву, армію,

флот тощо. Такий підхід Сміта до визначення продуктивної і непродуктивної праці був підданий критиці багатьма його сучасниками, які

ширше трактували продуктивну працю.

Економісти класичної школи не лише не

сприйняли беззастережно такий підхід,але і віднеслися критично. З

певними застереженнями сприйняв теорію Сміта Маркс. Сміт надавав великої ваги поняттям

продуктивної та непродуктивної праці,

оскільки він зі збільшенням кількості

продуктивної праці зв’язував зростання

національного багатства країни.