62.63. . Неокласичне відродження.

Теорія та політика “економіки

пропозиції” та теорія раціональних

очікувань.

Початок 70-х pp. XX ст.

ознаменувався поєднанням сировинної,

енергетичної, структурної, валютної криз

та циклічного падіння виробництва.

Кризові явища капіталістичної економіки,

погіршення умов суспільного

відтворення потребували вирішення

проблем пропозиції, а не стимулювання

умов реалізації (попиту). Ці кризові

процеси знайшли теоретичне

відображення у формуванні нової

неокласичної теорії. Найважливішими

елементами нової парадигми

неокласики є: розгляд ринкової

економіки як стійкої, стабільної системи,

що функціонує в оптимальному режимі;

відхилення від стану рівноваги; роль

держави, яка розглядається як природна

реакція на погіршення умов суспільного

відтворення, конкурентних засад

господарювання, економічний спад, дію

зовнішніх факторів; критика втручання

держави в економіку; поведінка суб'єктів

господарювання на ринку, яка є об'єктом

аналізу, їх адаптація до зміни умов

недосконалої конкуренції.

Теорія економіки пропозиції вивчає

вплив пропозиції окремих факторів на

виробництво та механізмів формування

необхідних обсягів капіталу та робочої

сили. Теорія і практична реалізація

економіки пропозиції визначила

економічну політику й ідеологію уряду Р.

Рейгана у США і зміст так званої

"рейганоміки" 80-х pp. XX ст. Погляди на

пріоритетне значення ринкових

механізмів, стимулювання приватної

ініціативи, лібералізацію оподаткування,

визнання неефективності соціальних

програм, обмеження втручання держави

в економічні процеси відіграли значну

роль в економіці й політиці.

За теорією раціональних очікувань

економічний індивід не тільки пасивно

адаптується до попереднього досвіду, а

й активно використовує великий обсяг

поточної інформації для точнішого

передбачення тенденцій господарського

розвитку. Будь-які спроби вплинути на

процес відтворення за допомогою

систематичної державної

макроекономічної політики представники

раціональних очікувань оцінюють як

безплідні не тільки в довгостроковому, а

й у короткостроковому аспектах.

Головна ставка робиться на

відродження віри в можливість

раціональної поведінки економічних

суб'єктів в умовах, коли держава відіграє

роль тільки джерела інформації.

63.___

64.Теорія суспільного вибору Дж.

Б'юкенена

Це теорія, яка вивчає різні способи і

методи, за допомогою яких люди

використовують урядові установи у своїх

власних інтересах. "Раціональні

політики" підтримують насамперед ті

програми, які сприяють зростанню їх

престижу та підвищують шанси

отримати перемогу на чергових виборах.

Таким чином, робиться спроба за

допомогою теорії суспільного вибору

послідовно провести принципи

індивідуалізму, поширивши їх на всі види

діяльності, у тому числі на державну

службу.

Прихильники теорії суспільного вибору

розглядають політичний ринок за

аналогією з товарним. Держава — це

арена конкуренції людей: за вплив на

прийняття рішень; за доступ до

розподілу ресурсів; за місця на

ієрархічній драбині.

Але держава — це особливий ринок.

Його учасники мають надзвичайні права

власності: виборці можуть обирати

представників до вищих органів

держави; депутати — ухвалювати

закони; чиновники — стежити за їх

виконанням.

Виборці та політики розглядаються як

індивіди, що обмінюються голосами та

передвиборними обіцянками.

Основними сферами аналізу цієї теорії

є: сам виборний процес; діяльність

депутатів; теорія бюрократії; політика

державного регулювання.

Представницька демократія, як

вважають представники теорії

суспільного вибору, має ряд переваг.

Вона успішно використовує вигоди

суспільного поділу праці. Обрані

депутати спеціалізуються на прийнятті

рішень із визначених питань.

Законодавчі збори організовують і

спрямовують діяльність виконавчої

влади, стежать за втіленням у життя

прийнятих рішень. Разом із цим за

представницької демократії можливе

прийняття рішень в інтересах не

більшості населення, а вузької групи

осіб.

Дж. Б'юкенен запропонував

концепцію організації політичного ринку

для досягнення згоди у суспільстві. У

межах політичного обміну виділялось

два рівні суспільного вибору:

Перший рівень — розробка правил та

процедур прийняття політичних рішень,

наприклад, правил, що регламентують

способи фінансування бюджету,

схвалення державних законів, систем

оподаткування. Це дасть змогу

знаходити узгоджені рішення. Сукупність

запропонованих правил Дж. Б'юкенен

назвав конституцією політичної економії.

Другий рівень — практична діяльність

держави та її органів на основі

прийнятих правил та норм.

Критерієм справедливості та

ефективності політичної системи має

бути поширення правил економічної

ринкової гри на політичний процес. На

думку прихильників теорії суспільного

вибору, держава повинна виконувати

охоронні функції і не брати участі у

господарській діяльності. Блага

суспільного користування пропонується

перетворювати в товари та послуги, що

продаються на ринку. Дж. Б'юкенен

пропонує здійснити приватизацію в

суспільному секторі, оскільки це

зменшить бюрократизацію економіки,

посилить конкуренцію, зменшить

політичну ренту тощо. Господарюючі

суб'єкти повинні укладати угоди без

регламентації з боку держави.

Таким чином, застосувавши традиційну

неокласичну методологію до аналізу

сфери політико-правових відносин,

"вірджинці" прийшли до пропаганди

вільного підприємництва. Якщо уряд за

своєю природою не в змозі діяти в

інтересах всього суспільства, то краще

обійтися без його участі: ринок,

незважаючи на всі його недоліки,

придатніший для регулювання

економічного та соціального життя, ніж

державне втручання, важелі якого

знаходяться у руках чиновників, які

переслідують особисті або вузько

групові інтереси, — такий остаточний

висновок вірджинської школи.