59.Сучасний інституціоналізм:

суть, основні представники, теорія

Виникає в 50-60-х роках ХХ ст. в

межах неокласичної т., основні

представники Рональд Коуз, Даглас

Норт, Олівер Вільямсон та ін.

На відміну від «старого» сучасний

інституціоналізм вивчає правові,

соціальні, політичні та ін. проблеми

зокрема за допомогою методів

неокласичної економічної теорії. Крім

того, наприклад, основна увага

звертається на незалежного індивіда,

який сам вирішує, членом якого

колективу бути.

Стовбур сучасного інституціоналізму

утворюють неоінституційна і нова

інституційна економіки – принципово

різні підходи до аналізу інститутів.

Неоінст. залишає незмінним жорстке

ядро неокласики, а новий інст. – спроба

створит нову теорію інститутів.

Поряд із цим сучасний інстит. можна

поділити на 3 школи:

1)індустріально-соціологічна школа –

початки ще від Веблена, потім Мюрдаль,

Льюїс, Гелбрейт, Тоффлер, Белл –

проблеми переходу до

постіндустріальної стадії розв.

2)школа сусп. вибору – продовження

правничої традиції Коммонса, потім

Бьюкенен, Таллок, Коуз – політичний

віибір і його вплив на екон., досл.

трансакційних витрат, зовн. ефетів -

екстерналій

3)кон’юнктурна школа – від Мітчла,

потім Кузнєц, Мід, Шульц, Тобін,

Модільяні, Солоу – проблеми міжнар.

торгівлі й конкурентних переваг, руху

капіталів, ек. циклів.

Єдиної класифікації

неоінституціоналістський т. немає,

найзначніші з них:

т. суспільного вибору (Бьюкенен,

Таллок, Олсон) – акцент на втрати,

породжені діяльністю політичних

інституцій

т. прав власності (Коуз,...) – увага

на виграші у добробуті як результаті

діяльності правових інституцій (напр.,

судова сист.)

т. механізмів стимулювання –

дослідження організаційні схеми, що

можуть забезпечити оптим. розподіл

ризику між власником та менеджером

«позитивна» т. агентських відносин

– питання контрактів, необхідних для

забезп. поведінки менеджерів,

найменше відмінної від інтересів

власників

Новий інституціоналізм

представлений такими основними

теоріями:

т. ігор (Дж. фон Нейман, О.

Моргенштерн, Дж. Неш), яка заперечує

модель загальної рівноваги Вальраса;

т. неповної раціональності Г.

Саймона – на противагу моделі

раціонального очікування;

економіка угод (Л. Тевено, О.

Фавро, А. Орлеан, Р. Буайє), в центрі її

уваги перебувають угоди як

найзагальніші межі взаємодії між

індивідами.

60. Рональд Коуз (1910р. нар.) —

американський економіст англійського

походження. 1991 р. він одержав

Нобелівську премію за праці з проблем

трансакційних витрат — «Природа

фірми» (1937), «Проблеми соц-них ви-

трат» (1960). 1-а з найважливіших заслуг

Коуза полягає в тім, що він визначив і

запровадив у на-уковий обіг таку

категорію, як трансакційні витра-ти

(витрати на пошук інформації про ціни,

попит, пошук партнерів, укладання

контрактів тощо). Це знаменувало появу

в Інституціоналізмі так звано-го

контрактного підходу до теорії інститутів,

що зумовило виникнення нової

міждисциплінарної науки: поєднання

права, ек-ної теорії та організа-ції. Госп-

ка сис-ма — це своєрідно впорядкова-

на сис-ма зв'язку між виробниками мат і

немат благ і послуг та спож-чами.

Координація цього зв'язку, тобто

вирішення що виготовляти, як виго-

товляти, для кого виготовляти, може

здійснюва-тися 2 способами:

спонтанним, або стихійним порядком і

ієрархією. Спонтанний порядок — це

ринок, який виник природним шляхом, у

процесі розв-ку людської цивілізації. За

умов ринкової сис-ми інформацію щодо

наявності товарів, цін на них, щодо

смаків спож-чів розпорошено. За цих

умов інформація, необхідна суб'єктам

госп-ня, може передаватися лише через

механізм ко-ливання цін. Пошук

інформації (щодо цін, попиту, пошуку

партнерів тощо) потребує великих

витрат , які Коуз назвав трансакційними.

Ієрархія, тобто сис-ма, коли з 1-го центру

йде низка наказів і до-ручень до

виконавця (виробника). Прикладом

ієрархічного порядку був соціалізм, де

панувала командно-адмністративна сис-

ма, і всі накази щодо В й розподілу

ресурсів віддавала держава через сис-

му державних органів і партійних ін-ти-

туцій. Ієрархія має місце в будь-якій

фірмі, де ке-рівник віддає накази своїм

підлеглим. У фірмі ро-бітники не

займаються пошуком інформації, вони

одержують наказ. Це забезпечує

скорочення тра-нсакційних витрат. Таку

саму роль виконує й дер-жава. Відтак

може скластись враження, що саме

ієрархія, тобто централізоване

керівництво, ефе-ктивніша, бо потребує

менших трансакційних ви-трат.

Отже, ставити питання, що кра-ще —

спонтанне регулювання (ринок) чи

ієрархія (фірма, держава), або, як ми

часто говоримо, «ринок чи план» —

неправомірно. Вирішувати це питання

слід з позицій економії трансакційних ви-

трат. Щоправда, це не єдиний критерій,

але з ек-ого погляду надзвичайно

важливий.

Знаменита теоремі: визн-ня прав

власності є важливою попередньою

умовою ринкових угод.

Ек-на теорія прав власності

Своєрідність цієї теорії полягала в трак-

туванні власності та її використанні як

методологічної й теоретичної основи ек-

ого аналізу. Поняття «вла-сність»

прихильники теорії замінили терміном

«право власності». Власність є не

ресурс сам по собі, а низка прав або

принаймні частка права використання

ресурсу. Ця частка включає 11 ел-

ементів: право володіння, право корис-

тування, право управління, право на

дохід і под. Права власності є не що

інше, як певні «правила гри»,

санкціоновані сус-вом. 2-а особливість

теорії – категорія власності виводиться з

проблеми обме-женості ресурсів. Ті

ресурси, к-ть яких не обме-жена, не

стають об'єктом власності. З приводу їх

використання між людьми не виникає

ринкових відносин Для успішного функ-

ня ринку важливе значення мають як

трансакційні витрати, так і права

власності. Якщо трансакційні витрати

невеликі, а права власності чітко визна-

чені і виконуються суб'єктами госп-ня —

ринок здатний до саморегулювання

настільки, що може усувати навіть соц-

не значущі зовнішні ефекти

(екстерналії). Зовнішні ефекти — це

витрати, або вигоди, зв'язані з ек-ною

діяльністю, що стосую-ться осіб, які не є

учасниками даної ринкової уго-ди.

Він доводив, що ринкова сис-ма

нездатна її розв'язати, оск зовнішні

ефекти не можна оці-нити. Тому він

обгрунтував необхідність держав-ного

втручання і запровадження спеціального

по-датку на винних. Державне втручання

не завжди бажане. Воно буде

ефективним тоді, коли витрати

державного втручання будуть меншими

за витра-ти, зв'язані з нестабільністю

ринку

61. Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.)

У своїх перших працях розробив

концепцію «врівноважуваль-ної сили»,

пропагував «сус-во добробуту». В пра-

цях, опублікованих у 50-х рр., розглядає

техніку, як основу ек-ого прогресу.

Виступив зі своєрід-ним різновидом

теорії «індустрного сус-ва», яка

підсумовувала й розвивала цей

науковий нап-рям. Він спробував

розробити «синтетичну», як він казав,

теорію, котра б охоплювала всі най-

важливіші закономірності сучасного кап-

зму. Цю т-рію викладено у книжці «Нове

індустрне сус-во». Суть т-рії полягає в

тім, що усунення конку-ренції внаслідок

концентрації капіталу не призво-дить,

проте, до утворення монополій, оск той

са-мий процес породжує нейтралізуючу,

«врівнова-жуючу силу» у вигляді великих

об'єднань покуп-ців і постачальників. Як

«врівноважуючу силу» розглядає

різноманітні кооперативні організації,

фермерські об'єднання, профспілки,

різні торго-вельні об'єднання.Значення

цієї «врівноважуючої сили» полягає не

лише в тім, що вона перешкод-жає

утворенню монополій, а й у тім, що вона

за-мінює конкуренцію, котра колись була

регулятор-ром ринку. Конкуренцію, яка

панувала ще з часів А. Сміта, «фактично

замінено типовим для сучас-ного часу

ринком з невеликою к-тю продавців, як-

их активно приборкують не конкуренти, а

2-ий бік ринку — сильні покупці».

Гелбрейт— представ-ник

неоінституціоналізму, котрий, на думку

його прихильників, відрізняється від

традиційного як соц-но-ек-ими умовами

формування, так і поста-новкою

проблеми. У працях неоінституістів кап-

зм розглядається як «сус-во достатку»,

«сус-во масового спож-ня», «сус-во за-

гального благоден-ства». Саме таким

зображує його і Гелбрейт у книжці «Сус-

во достатку» (1958) він робить вис-

новок, що проблему В завдяки

застосуванню все складнішої і все

досконалішої техніки вирішено й

залишається вирішити лише проблему

розподілу Критично ставиться до чинної

сис-ми розподілу і сподівається

реформувати її, розширюючи сус-ні по-

слуги і збільшуючи добробут .У «Новому

індус-трому сус-ві» намагається

комплексно розгляну-ти всю ек-ну сис-му

кап-зму, яку зв'язує з техніч-ним

прогресом - сутність, що

саморозвивається, породжує сама себе.

Технічний прогрес і органі-зація

визначають ек-ну форм сусп-ва. Виділяє

2 форми кап-ної ек-ки з погляду рівня

техніки, мас-штабів В і форми організації

під-в — великі кор-порації і дрібне В (не

відіграє значної ролі в суча-сній ек-ці).

Основу сучасної ек-ки становлять ве-

ликі корпорації, породжені передовою

технікою Частину ек-ки, репрезентовану

великими корпо-раціями, називає

«індустріальною сис-мою», кот-ра й

визначає суть «нового індустр-ного сус-

ва»

Важливою рисою «індустріальної

сис-ми» називає планування, яке теж

породжується розвитком науки і техніки

Велика корпорація з її складною

технікою, значними капіталов-

кладеннями не може ефективно

функціонувати за умов ринкової стихії.

Ринок перестав бути надійним

регулятором В. Йому на зміну приходить

планування корпоративної діяльності.

Планування має забезпечити

здійснення передбачених фірмою,

корпорацією резтів і «замінити ціни й

ри-нок, як механізм, що визначає те, яка

продукція буде виготовлятись,

авторитетним рішенням, котре встанов-

лює, що буде виготовлятись і споживатись

і за якими цінами». Якщо раніше

Гелбрейт сподівався нейтралізувати

монополію і конкуренцію з допомогою

«врівноважуючої сили», то тепер він

намагається замінити конкуренцію й ри-

нок монополією (великою корпорацією) і

плануванням. Щоправда, сам Гелбрейт

вважає неприпустимим ототожнення

великої корпорації з монополією.