49. Німецький неолібералізм та

його еволюція. Теорії «соціального

ринкового господарства» та

«ідеальних типів господарських

систем»

Німецький лібералізм часто

називають «ордолібералізмом».

Основоположниками цього напрямку

в економічній науці були В.Ойкен, що

заснував фрейбурзьку школу, а також

Бем, Репке, Ростов та інші.

Особливостями німецького

неолібералізму є те, що представники

цієї течії не обмежуються методологією

неокласиків, а застосовують також

інституціональні підходи, розроблені

історичною школою. Німецька

неоліберальна теорія поєднує ідеї

сильної держави, що виконує

інституціональні, організаторські та

виховні функції, і має на меті створити

сильну конкурентну економіку,

спираючись на особливий менталітет

нації та на неокласичні ідеї

саморегулювання економіки. Саме в

цьому полягає суть неоліберальної

теорії «соціального ринкового

господарства». Отже, складовими

соціально-ринкового господарства є:

конкурентна ринкова економіка на

засадах приватної власності та держава,

що з допомогою економічних механізмів

перерозподіляє національний дохід з

метою забезпечення соціальної

справедливості.

Фрейбурзька школа на чолі з

Вальтером Ойкеном сформувалась на

базі критики деяких теоретичних

положень німецької історичної школи.

Представники цієї школи виступали за

обмежене втручання держави в

економічні процеси і встановлення

конкурентного ладу, а також були проти

авторитаризму і диктатури, до яких

могло призвести використання

кейнсіанських методів.

В основу поглядів В.Ойкена

покладена веберівська теорія

«ідеальних типів», на основі якої він

сформулював власне поняття

«ідеального типу господарства» як

моделі, котра передає лише основні

закономірності суспільно-економічного

розвитку. На думку Ойкена, господарські

системи не існують в чистому вигляді.,

вони являють собою комбінацію

господарських форм, і згідно з тим, які

форми в ньому переважають, воно

належить певному типу.

Ойкен уважав, що така централізація

суперечить самій природі економіки і

поступово руйнує її. Вільне ринкове

господарство, побудоване на конкуренції

та приватній власності, є природною

основою економічного порядку, а

вирішальним чинником економічного

розвитку він називав потреби, які вільно

формуються і потребують негайної

реакції з боку виробника.

Неоліберальна методологія Ойкена

є спорідненою з методологією

неокласиків.

Класифікація економічних систем

підбивала підсумок розвитку німецької

ліберальної ідеї, формулювала засади

теорії «соціального ринкового

господарства» як економічного порядку,

за якого конкурентна ринкова економіка

доповнюється соціально спрямованим

втручанням сильної держави.

50. „Монетарна революція”. Чиказька

школа Фрідман

На підставі свого переконання, що цикли

мають грошовий хар-р, неокласики

пропонували обме-жити державне

регулювання ек-ки контро-люванням

грошової маси, емісії грошей, к-ті

грошей, що перебувають в обігу і в

запасах, а та-кож забезпечити

збалансування державного бюджету

та встановити високий банківський про-

цент. На думку представників

неоліберальної оп-озиції кейнсіанству,

контроль за грошовою масою має

підпорядковуватись основному з-ну

грошо-вого обігу. В основі його дії

лежить к-сна теорія грошей,

започаткована А. Смітом і остаточно

сформульована Д. Рікардо. Поєднання

неокла-сичних підходів і монетарної

концепції держав-ного регулювання

характеризувало особливий напрям

неоліберальної школи, що згодом

отримав назву монетаризму. Значний

вплив на формування монетаризму

справили теорії американських ек-стів

20—40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф.

Найта. Та особливого поширення

монетаризм як варіант нео-

лібералізму набув у США наприкінці 40-

х—початку 50-х рр. Він став реакцією на

тривале ігнорування ек-ною наукою

грошових факторів і їхнього впливу на

розв-к ін-фляційних процесів. Цей період

хар-ся виник-ненням низки монетарних

теорій, що пояснювали природу

циклічного розв-ку та пропонували мо-

нетарні рецепти стабілізації. Але

найбільш обгрунтованою та пе-

реконливою була теорія чиказької

(«нової монетаристської») школи М.

Фрідмена. Позитивний внесок

монетаризму в ек-ну теорію, і передов-

сім в теорію грошей, полягав у

ретельному досл-ні механізму

зворотного впли-ву грошового світу на

товарний світ, монетарних інструментів і

монетарної (грошової, валютної)

політики на розвиток ек-ки. Монетарні

концепції стали основою грошово-

кредитної політики, яка нині є

найважливішим важелем державного

регу-лювання.

Фрідмен (1912). Метод теоретичних

досл-нь Фрідмена __________можна назвати

суб'єктивно-позитивіст-ським,

заснованим на емпіричних та статистич-

них узагальненнях. Багато положень

його теорії було викладено у вигляді

гіпотез, які доводяться на базі

припущень, порівнянь та аналізу статич-

ного в ек-них явищах. Він використовує

абстракт-тні визн-ня, дані ще класичною

ПЕ. Його моне-таризм — це сукупність

кількох неокласикних те-орій, які мають

самостійне значення, але об'єд-нуються

к-сною теорією грошей, яку Фрідмен

розглядав не як теорію, а як загальний

принцип аналізу. Свою концепцію він

характеризує як «теоретичний підхід, що

стверджує важливість грошей».

Важливим принциповим підходом до

досл-ня механізмів розв-ку сучасного

кап-зму, за Фрідменом, є визнання

необхідності ек-ної свобо-ди, що

зумовлює всі інші свободи в сус-ві. Ек-на

свобода, завдяки якій реалізується ідея

сус-ної рівноваги, є невід'ємною від

ринкової сис-ми, що перебуває в процесі

постійного розв-ку. Основ-ною та

визначальною рисою ринкової сис-ми за-

лишається вільна конкуренція, яка має

прони-зувати всі сфери сус-ого життя,

щоб забезпе-

чувати умови автоматичного

саморегулювання ек-ки. Ідея ек-ної

свободи реалізується невтру-чанням

держави в ек-ку та зменшенням тієї час-

тки нац-ого продукту, що становить

доходи дер-жави і є мат основою

державних «вмонтованих

стабілізаторів». Державне втручання в

ек-ку, під-креслює Фрідмен, блокує дію

стихійних регуля-торів, що сприяють

встановленню рівноваги, во-но

орієнтоване на короткострокову

перспективу: будь-які непередбачені

зовнішні чинники можуть спричинити

відхилення від вибраного напрямку.

Отже, основний принцип монетаризму

полягає в тім, що альтернативи

ринковому механізму не існує.