30. Економічні погляди Кларка

Серед економічних поглядів Д.Кларка

особливе місце займають: теорія

граничної продуктивності, закон

"спадаючої граничної продуктивності",

теорія заробітної плати. Одна з головних

теорій Кларка – теорія граничної

продуктивності.

Головною проблемою п/е Кларк

вважав розподіл. Він доводив, що

розподіл суспільного доходу

відбувається з природним законом, який

забезпечує кожному власникові фактора

виробництва стільки багатства, стільки

він створює.П/е, за Кларком,

складається з двох частин:економічна

статистика – це наука рівноваги в

економіці, тобто коли змін в господарстві

немає.економічна динаміки – це наука

про відхилення економіки від стану

рівноваги, а також про перехід від одного

стану до іншого.За Кларком, закони

економічної статистики є основними, а

закони економічної динаміки є тільки їх

наслідком, продовженням.

Теорія граничної

продуктивності.Розвинув вчення про

фактори виробництва. На відміну від

своїх попередників Кларк виділяв чотири

фактори виробництва:

капітал у грошовій формі (приносить

банкіру процент),

капітальні блага (породжують ренту),

діяльність підприємця (забезпечує

йому підприємницький прибуток),

праця робітника (гарантує працівнику

заробітну плату).

Кларк стверджував, що кожен фактор

характеризується специфічною

продуктивністю і приносить кожному

власнику дохід у певній формі. Кларк на

відміну від Сея розглядав капітал не як

один фактор, а як два (грошовий капітал

і капітальні блага). Кларк вважав що

конкуренція приводить до ліквідації

прибутку. До підприємців Кларк відносив

осіб, які мають достатню ділову

кваліфікацію і власний капітал. Одним із

головних законів економічної статистики

Кларк вважає з-н спадної

продуктивності, де говорить “разом із

зростанням будь-якого одного з трьох

факторів в-ва (праця, капітал, земля)

порівняно з двома іншими

продуктивність його спадає.

Порушенням пропорцій між працею і

капіталом уповільнюється ріст

виробництва”.

31. Розвиток неокласичної традиції

в працях А.Пігу, Р.Хоутрі

А. Пігу — автор концепції екон-ки

добробуту. Його концепція розглядає

соц. добробут як суму добробуту

окремих індивідів. Основою соц.

добробуту є ек. добробут, що трак-

тується як кількість задов., котре можна

виразити в грошовому еквіваленті. Пігу

стверджував, що «екон-ні» причини

діють на ек. добробут країни не прямо, а

через створення й використання

об'єктивного додаткового ек. добробуту,

який економісти називають нац.

доходом. Нац. дохід, так само як ек.

добробут, є частиною заг. добробуту, що

прямо чи опосередковано зв'язується з

грош. вираженням, є тією частиною

об'єктивного доходу, що вимірюється

грошима.

У книжці «Ек. теорія добробуту» Пігу

розвинув принцип «найбільшого блага

для найбільшої кількості людей».

Найвищого рівня добробуту можна

досягти більш рівномірним розподілом

доходів, хоча це може негативно

вплинути на нагромадження капіталу й

виробничу енергію.

Пігу запропонував ідею

перерозподілу доходів через активну

податкову політику держави. Він

обґрунтував необхідність прогресивної

сист. податків, яка передбачає збільш.

ставки оподаткування пропорційно

зростанню доходу, а також за-

провадження значного податку на

спадщину. Проаналізував форми держ.

втруч. в екон-ку: пряму та опосередкова-

ну. Перша передбачає держ. контроль

над цінами та обсягами випуску

продукції, друга — використання

податків і субсидій як інструментів

регулювання екон-ки. За умов вільної

конкуренції достатньо опосередкованих

методів, а з посиленням позицій

монополій в ек. житті виникає

необхідність прямого втруч. держави.

Значну увагу він приділяв проблемі

зайнятості населення, яку зв'язував з

рівнем з/п і реальним попитом на працю.

Якщо номінальна з/п скорочується

повільніше, ніж падають ціни, то зростає

реальна з/п, що веде до збільш.

сукупного попиту й випуску продукції.

Унаслідок цього зростає зайнятість або,

як визначає Пігу, національний дохід —

загальний обсяг товарів та послуг, що

виготовляються в суспільстві протягом

року, тобто та частка матеріального

доходу сусп., яка може бути виражена в

грошах, — товари та послуги для

кінцевого спож..

Ральф Джорж Хоутрі. Коло

досліджуваних ним проблем досить

широке — це міжнародна торгівля і

трудові відносини; тарифи та

оподаткування; гроші та ек. влада.

Найбільш відомі його праці «Добра й

погана торгівля» та «Капітал і

зайнятість». Його заслугою було

твердження, що багатство й доходи

розподіляються між людьми

нерівномірно, а це є наслідком

індивідуалістичного принципу ведення

екон-ки.

Ек. діяльн. є свідомою діяльністю, і

суб'єкт виходить на ринок з конкретною

метою — заробити гроші. Прагнення

збільшити власний капітал є

визначальним фактором ек. поведінки

людини, а відтак в центрі дослідження

мають бути гроші. Засадним для аналізу

багатства Хоутрі вважає поняття

корисності.

Усю сист. понять пронизано ідеєю

кредитно-грош. політики. Наприклад,

розглядаючи проблему заробітної плати,

він доводить, що грош. політика і

ставлення сусп. до прагнення

отримувати прибуток є основними

факторами, котрі визначають як

зайнятість, так і ціни. Грошово-кредитна

політика має бути гнучкою; ні надто

експансіоністською, ні обмежувальною;

політика високої з/п має забезп.

пропорційно більший приплив грошей і

пропорційно вищі прибутки й ціни.

Політику у сфері заробітної плати і

кредитно-грош. політику треба тісно

зв'язувати між собою, бо тільки так

можна забезп. грош. рівновагу,

стабільність з/п й ціни.

Хоутрі спромігся ефективно поєднати

свою кількісну теорію з рухом рівня

цін.Стосовно негрош. факторів він

розглядає їх настільки, наскільки вони

можуть спричинитися до змін у структурі

капіталу.

32.___