20. Політична економія к.Маркса:

загальна характеристика

Капіталізм усім своїм розвитком

готував собі ворогів, не виправдовуючи

ні ліберальних сподівань, ні теоретико-

економічних обгрунтувань його

прогресивності. Тому одночасно з

еволюцією класичної економічної теорії

відбувається формування нового

напряму — марксизму, що спочатку

обмежувався обгрунтуванням

революційно-демократичної теорії

перебудови суспільства. Теоретичними

джерелами марксизму, крім класичної

англійської політекономії, були німецька

філософія і французький утопічний

соціалізм. Усе це позначилось на

методології дослідження. Маркс і

Енгельс використали хронологічний

підхід до аналізу явищ, що традиційно

зв’язується з історичним методом і

уможливлює розгляд головних

складових розвитку суспільства з позиції

генези кожної з них. Метою вивчення

суспільних явищ в історичному аспекті

було перетворення економічної науки на

науку емпіричну (в Німеччині цей

напрямок набрав націоналістичного

забарвлення). Історичний метод аналізу,

що базувався на вивченні історичних

фактів та визнанні їхньої

взаємозалежності, передбачав

розуміння прогресу, як безперервного

еволюційного процесу. Людині тут

надавалася пасивна роль «частки»

великого суспільного організму, інтереси

якої не є визначальними і повністю

залежать від реалізації основного,

державного інтересу. Поряд з цим вони

скористались підходом, характерним

для класичної школи, що відзначався

глибиною проникнення в суть явища,

виокремлюванням найголовнішого,

визначального в суспільному

економічному розвитку. Цей метод

отримав назву наукової абстракції.

Класичну школу не раз піддавали

нищівній критиці саме за цей метод,

який, на думку багатьох, заважав

економічній теорії стати практично

застосовною. Відповідно до класичної

теорії основою поступального розвитку

суспільства є задоволення

індивідуальних інтересів, і сила їхнього

протистояння визначає напрямки

розвитку суспільної економіки.

Марксистська політична економія у тому

вигляді, як її було започатковано Карлом

Марксом та Фрідріхом Енгельсом,

увібрала в себе всі методи дослідження,

доповнивши їх новим підходом —

визначенням економічних процесів як

фази соціально-економічного розвитку,

економічні сили котрого визначаються

мотиваціями та боротьбою протилежних,

конфліктуючих інтересів. Суспільство

розглядається з погляду боротьби

класів.

Класики, особливо Давид Рікардо,

дотримувалися думки, що власники

праці й капіталу — землевласник,

капіталіст та найманий робітник —

змагаються один з одним за більшу

частку кінцевого продукту. Відповідно

теорія розподілу кінцевого продукту

часто була центральною в їхньому

економічному вченні. Саме цей підхід

було покладено Марксом і Енгельсом в

основу економічної теорії. Боротьба між

двома класами — власниками і

найманими робітниками, позбавленими

власності, розглядалася ними як одна із

засадних характеристик суспільного

розвитку. Отже, вони розглядали людину

не як вільну економічну індивідуальність,

а як соціально-класову істоту, основну

продуктивну силу суспільства, що є

центром суспільних процесів і сама

може впливати на них.

Теорія вартості та додаткової вартості Маркса.

Спираючись на трудову теорію

вартості, К. Маркс обґрунтував теорію

додаткової вартості, виробництво і

розподіл якої є вузловою проблемою

"Капіталу". К. Маркс вирішив цю

проблему, ввівши в науковий обіг нове

поняття — товар "робоча сила". Він

дотримувався думки, що капіталіст купує

на ринку не працю, а здатність до праці

— робочу силу.

Як і будь-який товар робоча сила має

дві властивості: вартість та споживну

вартість. Вбачаючи сутність

капіталістичної експлуатації в

привласненні капіталістами неоплаченої

(додаткової) праці робітників вчений ввів

поняття норми додаткової вартості:

Норма додаткової вартості = Додаткова

праця (додатковий продукт) Необхідна

праця (необхідний продукт)100%.

Застосування додаткової вартості як

капіталу, або зворотне перетворення

додаткової вартості у капітал вчений

аналізував через призму закону

тенденції середньої норми прибутку до

зниження. При цьому норма прибутку

трактувалася К. Марксом як зовнішня

форма вияву норми додаткової вартості

— відношення додаткової вартості до

витрат виробництва (суми постійного і

змінного капіталу).

де N — норма прибутку;

т — додаткова вартість;

С + V — сума постійного і змінного

капіталу.

К. Маркс виокремлював

диференціальну ренту, яку "дає тільки

така земля, на якій індивідуальна ціна

виробництва нижча за ціну виробництва,

що регулює ринок, завдяки чому виникає

додатковий прибуток". При цьому вчений

аналізував диференціальну ренту двох

видів. Першу - диференціальну ренту як

"результат різної продуктивності

однакових затрат капіталу на рівних

земельних площах різної родючості", що

визначається "різницею між продуктом

капіталу, вкладеного в найгіршу землю,

що не дає ренти, і продуктом капіталу,

вкладеного в кращу землю"; І другу -

диференціальну ренту, яка виникає "на

базисі різної диференціальної

продуктивності послідовних затрат

капіталу на одній і тій самій землі".

Таким чином, теорія вартості та

додаткової вартості К.Маркса мали

значний вплив на розвиток сучасної

економічної теорії.

К.Маркс про нагромадження капіталу та його соціально-економічні наслідки

На відміну від інших дослідників,

процес капіталістичного нагромадження

Маркс зв'язує з безперервністю процесу

виробництва і зростанням додаткової

вартості. Виокремлює два типи

відтворення — просте і розширене, по-

казує, що основою розширеного

відтворення є додаткова вартість, за

рахунок якої капіталіст збільшує кількість

засобів виробництва і робочої сили, з

метою продовження процесу

виробництва, але вже на розширеній

основі.

Аналіз розширеного виробництва дав

можливість Марксу зробити висновок,

що характерною рисою капіталізму є

перетворення законів капіталістичного

нагромадження на закони

привласнення.Факторами, котрі

впливають на процес капіталістичного

нагромадження, є ступінь експлуатації

робітничого класу, продуктивність

суспільної праці, розміри тієї частини

додаткової вартості, що йде на особисте

споживання капіталіста, розмір

амортизаційних відрахувань, розмір

авансованого капіталу. Усі ці фактори

спричиняють зростання обсягів

виробництва додаткової вартості і тієї її

частини, що йде на нагромадження.

Для дальшого аналізу Маркс

запроваджує поняття органічної будови

капіталу, за яким співвідношення двох

частин капіталу — постійної і змінної під

впливом науково-технічного прогресу

змінюється на користь постійної частини

капіталу. Маса матеріалізованої праці

зростає швидше, ніж живої. Це означає,

що капіталістичне розширене

відтворення призводить до збільшення

безробіття.

Це один з наслідків процесу

капіталістичного нагромадження.Іншим

наслідком цього процесу є концентрація

та централізація капіталу.Концентрація

капіталу, за визначенням Маркса, — це

процес зростання індивідуального

капіталу за рахунок нагромадження під

впливом конкурентної боротьби.

Суспільний капітал, як сума інди-

відуальних капіталів в результаті цього

також зростає.Маркс усебічно аналізує

залежність між процесом нагромаджен-

ня капіталу та становищем робітничого

класу і формулює закон відносного

перенаселення за капіталізму. Це

перенаселення виявляється в кількох

формах, що мають власні особливості,

та всі вони, на його думку, породжені

капіталістичним нагромадженням.

Отже, наслідки капіталістичного

нагромадження — це закон, відповідно

до якого зі збільшенням нагромадження

погіршується становище робітничого

класу, зменшується його частка в

національному доході, а водночас

зростає і загроза класової боротьби, яка

приведе до зміни існуючого ладу.

Теорія відтворення суспільного продукту Маркса

За Марксом, нормальний процес

відтворення суспільного капіталу може

відбуватися лише тоді, коли товарний

капітал усіх капіталістів набере грошової

форми. Головна проблема будь-якого

товарного виробництва — це

перетворення товару на гроші. Тому

основна умова відтворення суспільного

капіталу — вирішення проблеми

реалізації сукупного суспільного

продукту, величезної маси різнорідних

товарів.

Для забезпечення цих умов

необхідно, щоб ринок пропозиції точно

відповідав ринкові попиту та щоб було

витримано необхідні пропорції в

суспільному виробництві. Маркс

виходить з припущення, що кожен товар

на ринку знаходить свого покупця.

Маркс спочатку аналізує умови

реалізації суспільного продукту за

простого відтворення і лише потім будує

схему обміну за розширеного

відтворення.Він доводить, що помилкою

Адама Сміта було зведення всього

суспільного продукту лише до нової

створеної вартості, що призвело до

ігнорування фактора виробничого

споживання. На думку Маркса, саме цей

вид споживання відіграє вирішальну

роль у формуванні пропорцій су-

спільного відтворення. Причому

розподіл засобів виробництва у межах

першого підрозділу визначає не лише

частку другого у відтворювальному

процесі, а й зумовлює його структуру та

структуру споживання.

Основним завданням теорії реалізації

Маркс вважав встановлення пропорцій

між двома основними підрозділами

суспільного відтворення з метою

визначення шляхів безкризового

розвитку суспільства. Він указував, що

об'єктивні вимоги пропорційності за капі-

талізму торують собі шлях через

загальні диспропорції.

Маркс формулює умови реалізації

суспільного продукту для простого та

розширеного відтворення,

підкреслюючи, що обмін продуктами

праці в межах підрозділу та між

підрозділами суспільного виробництва

має сприяти відшкодуванню спожитих

факторів виробництва в натуральному

та вартісному виразі. За простого

відтворення всі обмінювані частини

мають бути тотожними. За розширеного

відтворення, яке відбувається через

нагромадження, капіталізацію частки

додаткової вартості, ці співвідношення

можна математично виразити

нерівностями, оскільки суспільство

створює більше засобів виробництва,

ніж потрібно для заміщення зношених.

Різниця визначається розмірами

нагромадження, його нормою.

Проаналізувавши закономірності

процесу відтворення, Маркс показав

теоретичну можливість реалізації всього

суспільного продукту за умов

дотримання пропорцій виробництва.

Однак, на думку Маркса, це суто

теоретична можливість, оскільки

суперечності капіталізму є постійним

джерелом виробничих криз.