9.Контури психологічної концепції особистісної адаптованості

"Людина - це істота, яка до всього звикає..."

Ф.М. Достоєвський

В науковій і художній літературі стверджується, що людина має неймовірно широкий коридор адаптаційних можливостей. Підтвердженням є не лише слова відомого російського письменника, а й висновки наукових досліджень. Зокрема, В. Франкл, досліджуючи моделі поведінки людей у концентраційному таборі, зазначає, що кожен в'язень за нестерпних умов виживання поводив себе по-різному. Переважна більшість утримуваних мешканців перебувала у стані апатії і розчарування, переживаючи при цьому почуття неповноцінності і втрати образу майбутнього. "Життя таких "живих трупів" перетворювалося переважно в ретроспективне існування, їхні думки невпинно кружляли навколо одних і тих деталей із хвилювань минулого, а життєві дріб-

91нички подавалися у казковому світі" [ 91, с. 141]. Проте були й такі - світлі і незламні (!) - особи, котрі у своїй духовній установці, залишалися вільними і самодостатніми. "Ув'язнивши людину в табір, - пише відомий психолог, - можна було відібрати у неї все аж до окулярів чи пояса, але в неї зберігалася ця свобода, яка залишалася буквально до останньої миті, останнього подиху... Такі особи були свідченням того, що ніколи не можна сказати, що зробить табір з людини: чи перетвориться вона в типового в'язня, чи все ж навіть у тотально ущемленому положенні в екстремальній межовій ситуації зостанеться людиною" [91, с. 143].

Наведені факти вказують на те, що не тільки і не стільки психосоціальні умови і чинники обумовлюють той чи той рівень особистісної адаптованості людини, а вагоме значення має її духовний потенціал, зокрема здатність чинити духовний опір несприятливими обставинами оточення. Саме екзистенційна аура духовного існування людини задає вершинні - над-біологічні, високогуманні, вічнодайні - координати спонтанно-непересічного, ціннісно-смислового функціонування її внутрішнього світу. Тому духовність -сутнісно важлива характеристика й, відповідно, параметр особистісної адаптованості, яка знаходить організаційний вияв у духовному Я людини, котре виникає внаслідок інтуїтивного осягнення єдності з Богом (Вищим Розумом) та об'єктивується у ментально-рефлексивному досвіді. На наш погляд, межові переживання і стани (творчість, любов, кохання, вірування, саможертовність тощо) - це не тільки універсальні форми духовної організації людської психіки [див. 30], ай реальні вищі психоформи вияву і збагачення духовного Я особистості [102, с. 49—71].

92

Разом з тим особистісна адаптованість — своєрідна внутрішня система відліку людини, яка не просто самоорганізує інші психічні утворення - ставлення, оцінки і самооцінки, суб'єктне прийняття, психічний образ, психологічну ситуацію, Я-концепцію, а й виявляється як універсальна здатність особи гармонізувати свої взаємини із світом і самою собою, тобто постійно відновлювати і збагачувати відповідність: а) зовнішньо - між ментальним досвідом людини і оточенням, б) внутрішньо — між цілями і результатами, ставленнями і психічними образами, переживаннями і Я-концепцією. Іншими словами, це -психоформа біофізіологічного опертя, культурного спрямування, метапсихологічного змісту, ієрархічної організації, багатоканального функціонування. Таке розуміння природи життєактивності людини багато в чому перегукується із основоположними принципами феноменологічного підходу до особистості, що найповніше реалізовані К, Роджерсом [80; 113, с. 528—573], частково втілені у самобутніх дослідженнях А. Маслоу [51; 52; 113, с. 479-527] і Дж. Келлі [113, с. 431-478].

Рівень розвиткового перебігу особистісної адаптованості як основоположного поведінкового конструкта

93самоспричинює не тільки певний набір внутрішніх ступенів свободи людини, який переважно визначає ситуативну ефективність її власного життя, і в кінцевому підсумку - успішність і вагомість своєї долі, а й психокультурний простір плідної участі особистості в творенні продуктів і речей, переживань і думок, взаємин і соціальних ситуацій на критері-альних засадах добра, краси, гармонії, мудрості, духовності. При цьому внутрішній маятник персональної адаптивності (самоактивності), коливаючись від гармонійних (певна відповідність між переживаннями і Я-концепцією) до дисгармонійних (невідповідність, суперечність) психоемоційних станів індивіда, окреслює ситуативно-просторові межі втілення ним надбіологічних програм своєї життє-активності, котрі суб'єктно організуються у вигляді чотирьох основних форм - поведінки, діяльності, комунікації, вчинку. Останні водночас знаходять світоглядно-синергійне втілення у внутрішньому світі людини як універсальні культурні психоформи і Я-схеми, за допомогою яких вона налагоджує ефективну взаємодію із світом речей та інших людей.

Обґрунтування неподільності й динамічного розвиткового зв'язку адаптації і творчості як найфундаментальніших психоформ вітокультурної організації внутрішнього світу людини у доповненні інших двох протилежних характеристик формовиявлення психічного дає змогу побудувати типологію досліджуваних психоформ (схема 7),

94

Схема 7. Типологія вітокультурних психоформ

Проте наукова інтерпретація одержаної типології виходить за межі предмету даного дослідження. Тому обмежимося методологічним зауваженням.

Застосований нами метод категоріальної типології продовжує пошукові традиції Ф.Ю. Василюка, який свого часу з допомогою саме цього методу одержав та дав психологічний опис кількох оригінальних типологій: а) режимів функціонування свідомості, б) "станів" поведінки, в) критичних ситуацій, г) життєвих світів [17, с. 18, 40, 48, 89]. В обох випадках типи - це "немов живі взірці, які, вирізняючись очевидною феноменальною реальністю, через свою категоріальну визначеність можуть ефективно використовуватися у пізнавальній функції" [17, с. 94]. Водночас уперше висвітлювана нами концептуальна схема універсальних психоформ характеризується вищим ступенем теоретичного узагальнення й, відповідно, претендує на обґрунтування більш загальних закономірностей психокультурного становлення людини. Опосередковано це підтверджує той науко-

95вий факт, що саме переживання, на думку В.П. Зін-ченка, розглядається у книзі Ф.Ю. Василюка "не як відблиск у свідомості суб'єкта тих чи інших його станів, не як особлива форма споглядання, а як окрема форма діяльності, спрямована на відновлення душевної рівноваги, втраченої осмислюваності існування, словом - на "добування смислу"" [17, с. 5]. Іншими словами, і переживання, і діяльність, й адаптація являють собою різні соціокультурні психо-форми: 1) суб'єктного спрямування і потенціалу (активності й самоактивності), 2) ієрархічної будови складових, компонентів і чинників, 3) сферної організації взаємозалежних процесів функціонування, розвитку та управління, 4) саморозвивальної інтен-ційності, котра переважно визначається проблемно-смисловим наповненням актуально-ситуативної взаємодії особистості і середовища.

Безумовно, людина живе у тотально проблемному світі, який щохвилинно провокує не лише на психічні реакції, а й на тривалу емоційну стійкість, психологічну витривалість, духовну непохитність. Тому осо-бистісна адаптованість - це, образно кажучи, те багаторедутне захисне укріплення внутрішнього світу особистості, яке охороняє її Я від шквалу атакуючих життєвих проблем і задач. Людина із психічними розладами сприймає себе і свої взаємини з оточенням так, щоб це відповідало її Я-структурі як продуктивної віри у себе. Тому вона схильна до заперечення або спотворення будь-якого переживання, яке супе-

96

речить її актуальному Я-образу, оскільки усвідомлення цієї суперечності викликає стурбованість, відчуття небезпеки і внутрішнього розладу. Звідси очевидно, що психологічна дезадаптованість є наслідком невідповідності між Я-структурою та ментальним досвідом індивіда [113, с. 560]. Навпаки, психічно здорова особа прагне до реалістичного сприйняття себе і своїх відношень з іншими людьми, намагається бачити їх із позиції незацікавленого спостерігача, тобто об'єктивно і правдиво. Крім того, вона відкрита до переживань, бере відповідальність за власну поведінку і вчинки, зорієнтована на само-ефективність як усвідомлення власної спроможності вибудовувати найкращим чином поведінку відповідно до вимог специфічної задачі чи соціальної ситуації [113, с. 390—492; 422]. Саме завдяки позитивно налаштованій Я-концепції, котра є основним показником особистісної адаптованості, людина стає суб'єктивно відкритим простором утілення численних вимірів суспільних взаємостосунків, а її внутрішній світ благодатною - духовно-катарсистичною — сценою психодраматичного розвитку і життєтворення особистості у соціумі.

Отож особистісна адаптованість — складна психоформа внутрішнього світу людини, яка має культурно-історичне походження та сутнісно характеризує її як суб'єкта, індивідуальність та універсум суспільного життя. У термінах Дж. Келлі, адаптованість -це особливий особистісний конструкт, за допомогою

97якого індивід інтерпретує або витлумачує свій ментальний досвід, в основі якого знаходиться сприйняття світу і ставлення до нього, оцінка буденних ситуацій і самооцінка своєї поведінки, психічні образи та Я-концепції, котрі взаємоспричинюють той чи той перебіг адаптаційної активності людини. Іншими словами, особистісна адаптованість внутрішньо задає певний набір моделей поведінки, а тому її вид, рівень, зміст та механізми функціонування дають змогу прогнозувати дії і вчинки людини в тих чи інших ситуаціях соціальної взаємодії [113, с. 438—452, 473]. Особистісна адаптивність як процес, що розгортається у внутрішньому світі індивіда в ситуаціях соціальної взаємодії, - це тенденція утвердження або, в термінах К.Роджерса, актуалізація як основний мотив людського життя. Його суть полягає у прагненні зберегти та інтенсифікувати себе, максимально виявити кращі властивості своєї особистості, котрі закладені в ній від природи [113, с. 535]. Вищий рівень реалізації цього прагнення пов'язаний із тенденцією самоактуалізації, тобто устремління людини до розвитку в напрямку зростання складності, самодостатності, зрілості і компетентності.

Воднораз особистісна адаптивність-неадаптивність-дезадаптивність - це проблемно-динамічний феномен психічного як процес і результат самотворення людини у сучасному світі. Однією з інтегральних психоформ її вияву є внутрішня проблемна ситуація, яка завжди містить когнітивно-смислове розходження

98

невизначення, суперечність або конфлікт між цілями і результатами життєактивності (поведінки, діяльності, спілкування, вчиняння), а тому вимагає пошуку стратегій і засобів розв'язку особистих проблем і задач. Вона також може бути витлумачена як самоорганізована сукупність, змістовно спричинених внутрішніх умов пізнавальної діяльності людини, (потреба, мотив, мета, миследія, ментальний досвід, розу-міннєві процеси тощо), котра характеризується діалектичною єдністю актуалізованих когнітивних процесів та особистісних структур (ставлення, оцінки, психічні образи, Я-концепція, Я-схема та ін.), спрямованих на відкриття нових значень і смислів, суб'єктивного нового знання та культурного досвіду [див. 103, с. 34-39, 43-54, 151, 188-190].

У контексті онтофеноменологічної інтерпретації внутрішнього світу особистості специфічним формоутворенням, на наш погляд, є Я-проблема, яка, з одного боку, є похідною характеристикою особис-тісної адаптованості і важливою складовою Я-концепції, з іншого, - сама відчутно впливає на становлення і виявлення цих універсальних психоформ. Річ у тім, що вона вирізняється підвищеним пізнавально-емоційним напруженням, оскільки тенденційно зорганізовує різні джерела (персональна невизначеність, інтелектуальне утруднення, когнітивно-смислова суперечність) та форми (задача, запитання, діалог, спір) внутрішньої проблемності і мотиваційне самоспричинює численні процеси психологічного

99зростання або згасання адаптаційно-творчого потенціалу особи. При цьому неперервна взаємодія людини й оточення породжує низку посильних для неї Я-проблем, або утворює клубок важкоздоланних Я-об-разів і Я-схем, котрі не спрощують перебіг життя, а ускладнюють і драматизують його. Тоді в особистості є можливість через актуалізацію усіх наявних у неї психодуховних ресурсів здолати життєву кризу й увійти у світ не тільки самоадаптованою, а й готовою до творення свого кращого майбутнього.

СЛОВНИК ПСИХОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Агресія - а) фізична або вербальна, групова або індивідуальна поведінка, спрямована на заподіяння кому-небудь шкоди у широкому діапазоні функціонального вияву - фізична, вербальна, реактивна, ворожа, інструментальна, пряма, опосередкована, автономна, тому здебільшого характеризується ворожістю, тобто може спонукатися злістю і являти собою самоціль; б) умотивована деструктивна поведінка або вчинків акт, який суперечить нормам і правилам суспільного життя і здебільшого супроводжується нанесенням шкоди об'єктам атаки-'нападу чи фізичних ушкоджень іншим індивідам, що викликає у них депресію, психодискомфорт, незручність, напруження, стрес, боягузтво, стан пригнічення, аномальні хвилювання; в) знаходить вияв у життєдіяльності людини як низка окремих психоформ - агресивність, ворожість, жорстокість, ненависть, злість тощо, котрі формуються як психологічні властивості і риси характеру особистості за умов наявності дефектів у гуманітарній аурі її оточення, відсутності належних соціокультурних орієнтацій, передусім норм соціальної відповідальності і покарання за агресивні вчинки, а також у критичних ситуаціях виживання чи самоутвердження.

Агресивна поведінка - а) система вчинкових форм-актів реагування особи на несприятливі у фізичному і психологічному відношеннях життєві ситуації стресогенного, фрустраційного та конфліктно-критичного спрямування, за допомогою якої вона розв'язує важливі особисті чи суспільні проблеми, утверджує свою самобутність і людську гідність, підвищує самооцінку і рівень домагань, захищає свої права і свободи, а також зберігає чи посилює контроль над оточенням; б) амбівалентна, про- або асоціальна схема презентації особистістю сукупності агресивних дій і моделювання психодрама-тичних ситуацій, яка є: 1) способом психологічного захисту; 2) засобом досягнення важливої мети та задоволення певної потреби; 3) актом- прийомом психологічного розвантаження, 4) способом самореалізацп, самоствердження, самоефективності, 5) методом психологічного (емоційного, Інтелектуального тощо) впливу на Інших осіб чи групу

101

Адаптаційний синдром - а) сукупність адаптаційних реакцій людини І тварин, які мають загальний захисний характер І виникають як відповідь на вагомі за силою І тривалістю несприятливі впливи -стресори, а також функціональна психоформа, котра розвивається у цій ситуації - стрес або дистрес як окремі стани психофізичного напруження, що справляють відповідно позитивний, або негативний вплив на життєактивність організму, б) захисний адаптаційний процес Індивіда, що за умов довготривалої дії стресора характеризується три стадійністю тривога (шок І мобілізація ресурсів) - опір (підвищення стійкості організму до середовищного тиску) - виснаження (знесилення або загибель Істоти)

Адаптація - а) пристосування будови І функцій організму, його органів І клітин до умов середовища, яке у ситуації з людиною має біологічну І психологічну складові, кожна з яких на різному рівні забезпечує процеси гомеостатичної рівноваги у взаєминах Індивіда й оточення у тварин адаптація здійснюється в межах внутрішніх засобів І регулятивних функцій самого організму, а людина для цього користується різними допоміжними засобами, здебільшого продуктами своєї діяльності (житло, одяг, Інструменти тощо) й найголовніше, що вона спроможна до довільної психорегуляцп своїх станів, учинків, поведінки в цілому, б) пристосування людини як особистості до умов суспільної життєдіяльності шляхом прийняття І слідування загальноприйнятим вимогам, нормам І цінностям соціального оточення (група, колектив, етнос) з метою задоволення своїх потреб, мотивів, Інтересів, в) універсальна тенденція до встановлення або відновлення рівноваги між людиною І соціумом (суспільством) як одна з основних онтологічних психоформ, законовідповідного буття, конкретний вияв яких знаходить відображення в динамічній єдності протилежно спрямованих тенденцій — акомодації та асиміляції (за Ж Пгаже), г) функціональна основа розвивальної взаємодії людини Із соціальним довкіллям (Інші люди, групи, організації), яка передбачає широке вживання культурних знаків І засобів спілкування та дає змогу їй за допомогою вчинкової активності І професійної діяльності самоствердитися І самореалізу-ватися в суспільстві

102

Адаптація соціальна - а) процес І результат активного пристосування Індивіда до умов соціального середовища, що сутнісно характеризують ефективність взаємодії цих різнозмістових систем (врівноваження, боротьба, конфлікт, компроміс, капітуляція тощо), б) важливий параметр й водночас Інтегральний показник психологічного стану особистості, що функціонально визначають п соціальну компетентність адекватне сприймання довкілля, вироблення системи ставлень І форм спілкування з оточуючими, здатність до гри, навчання, праці, творчості, відпочинку тощо, спроможність жити у групі та сприяти п згуртованості І розвитку, пластичність поведінки відповідно до рольових (у т ч тендерних) очікувань з боку Інших

Адаптація соціально-психологічна - а) процес і результат активного пристосування людини до мінливого суспільного оточення за допомогою найрізноманітніших, Індивідуально штерюризованих та екстерюризованих, засобів (дії, вчинки, діяльність), б) компонент дієвого ставлення Індивіда до світу, а відтак його оцінка, розуміння І прийняття, котрі забезпечують оволодіння або маніпулювання ним умовами й обставинами свого життя, в) необхідна складова осмислення і розв'язання типових та нешаблонних задач і проблем завдяки актуалізації інтелектуального та особистісного потенціалу людини, соціальне прийнятних чи ситуативно можливих способів поведінки, ВЧИНКОВОГО ДІЯННЯ, СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Адаптивність-неадаптивність - а) тенденції функціонування цілеспрямованої системи, що визначають відповідність (узгодження) або невідповідність п цілей й досягнутих у ході діяльності результатів, залежно від мети системи можливі різні варіанти спрямованості адаптацій за гомеостатичного підходу адаптивний результат полягає в досягненні рівноваги, задоволенні і насолоді, за прагматичного - у практичній корисності, успіхові, за аксюлопчного - в наповненні життя смислом, відповідальністю, високим покликанням І т Ін , б) необхідне І достатнє джерело динаміки діятьності, її самореалізації і саморозвитку, оскільки адаптивність забезпечує сталість перебігу психічних процесів, котрі енергетичне обслуговують ту чи Іншу діятьшсть, а неадаптивність спрямовується на розв'язання та зняття суперечливих відношень між цілями І резу тьтатами наміри мають співпасти з діями, задуми - з утпенням, спонукання до вчинкових дій - із наслідками.

103

Адаптованість особистісна - а) інтегральна психоформа внутрішнього світу людини, яка характеризує її як свідомого члена окремої соціальної спільності (група, колектив, нація) має культурно-історичне походження, відображає відповідність між цілями і результатами взаємодії-активності з оточенням, поєднує позитивний вияв вищих психоформ (ставлення, оцінки, установки, прийняття, самооцінки, переконання, психічні образи тощо) і є показником психологічного здоров'я; б) відносно усталена тенденція-результат життєдіяльності людини в суспільстві, яка свідчить про гармонійність її намірів і соціальних здобутків, внутрішньо задає певний набір моделей поведінки, дає змогу позитивно інтерпретувати власний ментальний досвід і змінювати свою Я-концепцію, виявляти кращі людські риси й утверджувати себе як суб'єкта, індивідуальність та універсум громадянського життя.

Акомодація — асиміляція - а) постійні атрибути-явища будь-якого пристосування індивіда до оточення, котрі функціонують у неподільній суперечливій єдності (за Ж. Піаже): акомодація забезпечує модифікацію й оперативну зміну схем поведінки до ситуативних вимог середовища, асиміляція, навпаки, спрямована на зміну тих чи інших компонентів (властивостей) цього середовища, в результаті чого індивід оволодіває певним матеріалом за допомогою наявних схем поведінки; важливо, що ці процеси діалектичне опосередковують один одного, хоч за конкретних обставин можуть переважати адаптаційні (акомодація), або перетворювальні (асиміляція) тенденції; б) суперечливо-гармонійна психоформа життєактивності індивіда, котра забезпечує не лише процес пристосування його до різноманітних вимог оточення, а й процес творчості у широкому розумінні цього слова, тобто як творення довкілля, соціуму і самого себе за певними законами (новизна, оригінальність, краса, гуманність тощо).

Амбівалентність почуттів - а) складні суперечливі почуття, які виникають у людини на основі багатоманіття її потреб і бажань, а також через різноманітність явищ дійсності, що цікавлять і водночас лякають, а відтак викликають позитивні й негативні відчуття, ставлення, реакції; в) внутрішній суперечливий емоційний стан або переживання (хвилювання), який характеризується подвійним ставленням до людини, предмету, події, котре, зі свого боку, спричинює одночасне його особистісне прийняття і відторгнення, схвалення і заперечення, наслідування та опір (наприклад, переживання ревнощів - це сум'яття почуттів кохання і ненависті).

104

Антиципація - а) передбачування чого-небудь, яке виникає до того, як предмет, явище чи результат дії будуть реально сприйняті або здійснені; є загальною здатністю центральної нервової системи людини передбачати майбутнє, прогнозувати події; б) схематичне мисленнєве уявлення людини про спосіб розв'язку або зняття проблеми чи проблемної ситуації ще до того, як він буде втілений у життя.

Артефакт - а) незапланований або небажаний експериментальний ефект, що виникає внаслідок некомпетентності дослідника, процедурних чи змістових дефектів методики обстеження; б) основні засоби діяльності - знаряддя, знаки, слова, символи, що в культурно-історичній психології розглядаються як штучні, опосередковувальні, культурозалежні; в) умови або чинники, котрі не враховуються в експерименті, але можуть впливати на незалежну змінну (наприклад, обстежуваний розуміє, що він є об'єктом діагностування з боку науковця чи управлінця).

Афект - а) сильне і відносно короткочасне переживання, яке супроводжується яскравими рухливими та мімічними виявами у критичних ситуаціях, коли людина неспроможна відшукати адекватний вихід та здолати неочікувану небезпеку, тоді відновлюється стереотипний спосіб "аварійного" розв'язку ситуації (втеча, агресія, капітуляція тощо); 6) душевне хвилювання, котре виникає внаслідок порушення соціальних взаємостосунків людини у найближчому оточенні (наприклад, приниження, образа, зрада, неправда, жорстокість); може характеризуватися ситуативною повторністю, знаходити розрядку в бурхливій, некерованій поведінці, змінюватися під впливом виховання і психотерапії, а також витіснятися із свідомості за умов травмуючого впливу конкретних афективних комплексів.

Бажання - а) інтегральна психоформа мотиваційного змісту, яка, поєднуючи спонукальні (потреби, потяги, прагнення), емоційні (переживання, афекти) і когнітивні (уявлення, схеми) компоненти внутрішнього світу, конкретизує предмет потягу і можливі напрями задоволення низки значущих потреб, характеризується усвідомленістю устремлінь та опосередковується всією сукупністю відношень у системі"особистість - предмет бажання", здебільшого проблематизує І деста білізує життєдіяльність людини, хоч водночас і надає їй цілеспрямованості І смислу, б) одна з форм психічного переживання, що виявляється як уявлення людиною про потреби свого Я, в якому відобража ється боротьба мотивів, відбувається відбір І відторгнення цілей, при цьому незмога задовольнити бажання викликає стан фрустрації

105

Взаємоспричинення - а) регулювання поведінки людини засобами неперервних обопільних Інтеракцш поведшкових, когнітивних І середовищних взаємовпливів, їх залежне функціонування, розвиток, саморегуляція, б) стимуляційний потік міжсуб'єктних взаємовтивів, який зумовлює розгортання процесів неадаптивності І навіть дезадап тивності й водночас є джерелом зміни соціуму та психосоціального розвитку особистості

Відкритість переживанню - а) здатність людини без почуття загрози І страху переживати те, що відбувається у її внутрішньому світі, феноменологічне таке переживання протилежне явищу психосоціального захисту, б) спроможність вийти за внутрішньо усталені межі вияву метапереживань, духовно-інтуїтивних станів життєвої екзистенції "тут і тепер" (натхнення, катарсис, творення, дія-подвиг)

Відповідність - а) форма особистісної адаптивності І переважно неадаптивності, за якої має місце повна або відносна відповідність між прагненнями, бажаннями І намірами людини та наслідками и вчинкових дій, діяльності, поведінки, б) стан гармонії, котрий відчувається за відсутності невідповідності між переживаннями людини І и Я концепцією

Витіснення - а) захисний механізм, суть якого полягає в тому, що небажані думки або Імпульси не допускаються до рівня усвідомлення, так, якщо витісняється певна Ідея, то пов язаний з нею афект, переноситься на Іншу Ідею, котра присутня у сфері свідомості, а якщо, навпаки, витісненню підлягає афект, то Ідея зберігає своє місце у свідомості І поєднується з Іншим, Іноді протилежним за знаком афектом, б) один з найважливіших механізмів психологічного захисту, який являє собою активний процес усунення Із сфери свідомості тих імпульсів, ідей та уявлень, котрі не сумісні з установками особистості, її Я-концепцІєю, при цьому витісненню підлягають як інстинктивні прояви, так І психотравмуючі афекти, а сам процес внутрішньої боротьби особистості у цьому випадку може бути первинним (зліквідований матеріал ніколи не входить до змісту свідомості), або вторинним (вдруге повертається до свідомості після витіснення, утворюючи невротичні симптоми)

Воля - а) Інтегральна психоформа внутрішнього світу людини І водночас складний психологічний механізм и культурного розвитку, які характеризуються цілеспрямованістю діяльності, опосередкованістю поведінки внутрішнім Інтелектуальним планом, усвідомленою регу-лящйшстю вчинкових дій, боротьбою різноспрямованих мотиваційних тенденцій І прийняттям чи неприйняттям рішення щодо здійснення за конкретних адаптаційних умов вольового вчинку, б) здатність людини наполегливо діяти у напрямку свідомого визначення цілей, долаючи при цьому внутрішні суперечності (щонайперше свої безпосередні потяги, бажання І прагнення), яка в кожній ситуації завершується оволодінням особистістю власною поведінкою (наприкіад, розвиток волі у дитини розпочинається Із спроможності керувати своїми рухами під контролем дорослих) за допомогою знаків як штучних засобів ВОЛЬОВОГО ДІЯННЯ

Ворожість - а) агресивна поведінка людини стосовно Інших людей, яка вирізняється прагненням спричинити їм неприємності, зашкодити психічному, а можтиво, й фізичному здоров'ю, почасти брутальне приниження людської гідності, б) умотивована спроба дотримуватися непридатного особнстісного конструкту у ситуації зіткнення Із життєвим фактом, що заперечує його, тому вороже налаштована людина прагне Інших поводитися так, щоб їхня поведінка відповідала її нереалізованим очікуванням

Втома - а) тимчасове зниження працездатності під впливом триватих навантажень, яке виникає внаслідок виснаження внутрішніх ресурсів Індивіда І позначається на поведінковому (зниження швидкості І якості роботи), фізіологічному (наприклад, утруднення в продуку ванні умовних зв'язків) І психологічному (порушення уваги, пам'яті, Інтелектуальних функцій тощо) рівнях, б) один Із показників переходу стресу у дистрес, що свідчить про формування комплексу суб єктивнпх хвилювань утоми, зниження внутрішньої стабільності І витривалості особистості перед травмуючими соціальними ситуаціями

106 107

Вчинок - а) фундаментальна психоформа поведінки особистості в суспільстві, яка характеризує суб'єктивно-діяльнісний аспект її життєактивності, котрий, за В.А. Роменцем, знаходить повне втілення у взаємопереходах і екзистенційній єдності таких чотирьох основних компонентів вчинення: 1) ситуації як сукупності значущих умов, обставин, подій; 2) мотиву, зокрема потягів, бажань, устремлінь до комунікації зі світом; 3) дії, тобто вчинкового акту як взаємодоповнення ситуації і мотивації; 4) післядії, котра передбачає рефлексію події як результату вчинку; б) спосіб особистого існування у світі, в якому як вузловому осередку буття виявляється активна творча взаємодія людини і світу; виникає у підлітковому віці завдяки формуванню самосвідомості (за Л.С. Вшотським), містить творчий акт вибору цілей і засобів поведінки, котрий почасти конфліктує із встановленим, звичним чи заведеним порядком, і характеризується такими властивостями (за М.М. Бахтіним): аксіологічністю, відповідальністю, єдністю, співбуттєвістю; в) універсальний осередок психології, канон психологічного знання як його рушійна сила, взірець, архітектор та руйнівник (за В.А. Роменцем): "Ідеологія вчинку визначає характер його здійснення, моральність або аморальність цього здійснення, напругу перетворення психіки, яка у свій вищій формі включає переображення... Цикл завершується розгортанням вчинкового осередку і поверненням його до самого себе. Це повернення не є тавтологічним збігом з вихідним станом, а передбачає нарощування енергії, що спрямовується до більш змістовного входження людини у світові відношення. Можна говорити про реалізацію у вчинку буттєвих визначень людської особистості" [83, с. 88].

Гендерна роль - а) набір очікуваних взірців поведінки як система соціальних норм для чоловіків й окремо - для жінок; б) простір соціо-психологічних функцій, ставлень і дій, який імовірнісне властивий типовим представником чоловічої і жіночої статей і який є певним учинковим каноном для людей конкретної історичної епохи.

Гетеростаз - а) універсальна форма особистісного самоутвердження індивіда у проблемному оточенні (світі) за допомогою різних адаптивних засобів (пошук, взаємодія, боротьба, співробітництво тощо); б) вихідне положення про те, що люди мотивовані головним чином прагненням до особистісного зростання, пошуку стимулів і самореалізації.

Гіпотеза - а) певне передбачення щодо наявності зв'язку між двома чи більше змінними, котре логічно слідує з теорії і є одним із критеріїв її істинності головним чином з огляду на результати мислення та способи його одержання (доведення, спростування або заперечення); б) піддане експериментальній перевірці припущення, котре описує взаємозв'язок, що імовірно існує між умовами, чинниками, подіями й постає перед дослідником у формі задачі або проблеми; чим більш творчий характер має процес розв'язку, тим більша питома вага гіпотетичних припущень; обґрунтування й верифікація (перевірка на істинність) являють собою єдиний спосіб досягнути шуканого результату; в) психоформа досконалої миследіяльності, котра спрямовує пошук розв'язку задач, проблем і проблемних ситуацій за допомогою засобів передбачу вального доповнення (екстраполяції) суб'єктивно недостатньої інформації (досвід, знання, норми тощо), без якої результат розв'язку не може бути отриманий; гіпотетичні висловлювання можуть стосуватися ідей, умов, засобів і кінцевого результату миследіяльності, а тому гіпотеза як психологічне явище є сутнісним показником і водночас механізмом мисленнєвого процесу, оскільки характеризує саморух думки, неперервне чередування загальних і локальних гіпотетичних припущень під час розв'язання проблеми, динамічну взаємодію інтуїтивних і дискурсивних когнітивних процесів, а відтак перехід від правдоподібних суджень до доказових, об'єктивно істинних.

Гомеостаз - а) нервово-психічний стан відносної сталості внутрішнього середовища організму в фізіологічне допустимих межах (наприклад, однаковість кров'яного тиску, температури тіла тощо, який підтримується завдяки складним координаційним і регуляторним взаємовідношенням на різних рівнях життєдіяльності цього організму (від молекулярного до поведінкового), виявляється як механізм і властивість його адаптації до змін оточення та забезпечує збереження й підтримку оптимальних умов функціонування нервової системи у процесі реалізації найрізноманітніших форм активності (поведінка, діяльність, комунікація, вчинок); б) вихідне положення про те, що люди мотивовані передусім прагненням зменшити напруження і зберегти внутрішній стан рівноваги, гармонії.

108 109

Гуманістична психологія - а) концептуально-емпірична сфера сучасної психології, яка, на відміну від психоаналізу і біхевіоризму, вивчає внутрішній світ (діяльність, поведінка, спілкування, вчинки

тощо) душевно здорових і творчих людей (всього 2 — 3% від загалу); названа А. Маслоу "психологією третьої сили"; досліджує здатність індивіда до особистісного зростання, підкреслює унікальність кожної індивідуальності в ЇЇ устремлінні до пошуку цінностей і смислу існування, розвитку самоповаги і внутрішньої свободи, котрі виявляються в самоуправлінні, самоактуалізації і самовдосконаленні; б) напрям у сучасній західній, переважно американській, психології, який оформився у 60-х роках XX століття і набув широкого наукового утвердження завдяки обґрунтуванню особливого предмету вивчення - цілісної особи у її вищих, власне людських, формах та іпостасях вияву, а саме: розвиток і самоактуалізація особистості, її вищі культурні цінності і смисли, кохання, творчість, свобода, відповідальність, самобутність, мудрість, буттєві переживання, психічне здоров'я, глибинне міжосо-бистісне спілкування, трансценденція, самість, самоефективність тощо; пізнання сутнісних властивостей людини (цілісність, унікальність, відкритість світу, спроможність постійно розвивати свої кращі потенції, внутрішня незалежність від оточення, креативність) не тільки переорієнтовує наукову проблематику від того, як адаптується людина у світі, а й до того, як адаптує самоактуалізована особа оточення до власного ментального досвіду і духовних потреб; основні ділянки практичного використання різноманітних концепцій та інтерпретацій сучасної гуманістичної психології окреслені: а) психотерапевтичною практикою (щонайперше недирективна психотерапія К. Роджерс і логотерапія В. Франкла), б) гуманістична педагогіка (принципи недирективної взаємодії вчителя і учня), в) соціально-психологічний тренінг (особистісного зростання, самоефективності та ін.).

110

Д ія - а) універсальна адаптаційна психоформа життєдіяльності • індивіда, яка проходить окремі етапи онтогенетичного розвитку: у дитини виступає як зовнішній предмет для засвоєння, у підлітковому та юнацькому віці виявляється як чуттєво-предметне утворення, яке має зовнішню і внутрішню форми (чуттєва тканина, образ ситуації, образ дії, слово, мета), у зрілому - внутрішніх форм, котрі характеризуючись автоматизованістю, відстороненістю та іманентністю, можуть інтеріоризуватися в інші форми чуттєво-предметної діяльності, перетворюючи їх на довільні, розумні, майстерні діяння; тому внутрішня картина дій у процесі становлення особистості постійно збагачується, що є необхідною умовою підвищення не лише їх зовнішньої ефективності, а й творчого потенціалу; б) довільний акт (акція) й водночас процес, котрий залежить від уявлення про результат, тобто від актуального образу передбачуваного майбутнього - усвідомленої мети; разом з учинком характеризує істинне буття людини, є "вихідною одиницею нерозвиненого початку розвинутого цілого всього психологічного аналізу" (С.Л. Рубінштейн), характеризується породжувальними властивостями як джерело виникнення і розвитку перетворених форм дії (зокрема, емоційних, мисленнєвих, внутрішніх); може виконувати функцію знаку і навіть символу, тобто розв'язувати зображувальні і комунікативні задачі; вирізняється надзвичайно складною структурою й може бути відносно самостійним або залежним компонентом діяльності.

Дружба - а) благодатні відношення між людьми, котрі грунтуються на взаємній симпатії, духовній близькості, спільності інтересів, взаємодопомозі і характеризуються особистісним наповненням, добровільністю, індивідуальною вибірковістю, інтимністю, стійкістю, а також залежать від певних об'єктивних умов: частоти контактів, приналежності до певної групи, спільної діяльності, єдності цілей, інтересів, учинків; б) моральне почуття як вища психоформа життєдіяльності особистості у соціальному світі, суть якої полягає у високо-гуманному та ціннісному ставленні до іншої чи інших людей, котре вирізняється високою індивідуалізованістю й водночас вільне від еротичних устремлінь.

Само-ідентичність — а) уявлення особи про себе, які в сукупності дають змогу відчути свою унікальність та автентичність і які опосередковують психологічну структуру її особистісної адаптованості (неадаптованості); б) механізм психологічного захисту, який полягає в неусвідомленому уподібненню себе об'єкту (суб'єкту), що породжує страх або тривогу, а тому обумовлює особистісну неадаптивність і почасти дезадаптнвність.

111

Екзистенційний спосіб життя - а) життєдіяльність, яка характеризується існуванням особистості "тут і тепер", тому кожний момент життя вирізняється новизною і непересічністю, вигідно відрізняється від усього, що було раніше; б) унікальність життєвого шляху та особистого досвіду конкретної людини як низка базових екзистенціальних проблем (часу, життя, смерті; свободи, відповідальності, вибору; спілкування, кохання, самітності; смислу і безглуздя власного існування), котрі породжують стрес і тривогу, з якими зріла особистість

успішно справляється на творчо-адаптаційному рівні і водновлює свою аутентичність, тобто відповідність власного буття у світі, своїй внутрішній природі.

Експериментальна група - а) суб'єкти індивідуальної та групової діяльності, стосовно яких здійснюється певний спеціальний вплив шляхом уведення незалежної змінної; б) будь-яка соціальна група (мала, велика, надвелика), яка підлягає більш-менш усвідомленому соціально-психологічному маніпулюванню, незалежно від його цілей і завдань (ідеологічних, політичних, економічних, професійних та ін.).

Експериментальне дослідження - а) практика емпіричного пізнання, що виявляє інформацію про наявність причинно-наслідкових зв'язків, маніпулюючи одним чи кількома чинниками (незалежна змінна) і контролюючи (залишаючи незмінними) інші; б) створення особливих штучних умов для проведення експерименту, котрі дають змогу добувати узагальнені знання й підтверджують або спростовують ті чи інші онтологічні картини (схеми).

Експериментальний метод - а) стратегія наукового дослідження, в процесі якого експериментатор маніпулює однією, кількома чи великою кількістю незалежних змінних під ретельним контролем, а також спостерігає за тим, як ці маніпуляції впливають на іншу (залежну) змінну; б) створення на практиці низки особливих - штучних, лабораторних, нереальних - умов для підтвердження уявлень про ідеальний об'єкт дослідження, його закономірності функціонування і розвитку у своєму світі (зокрема, його постійне збереження) і на відношення дослідника чи діяча до цього об'єкта (за Т.П. Щедровицьким)', тому цей мет од є атрибутом сучасної моделі науки як особлива (сцієнтистська) форма організації знань і мислення, що виникла на певному етапі культурного розвитку людства.

112

Екстраординарна мета - а) загальна мета, усвідомлена як уявлення про кінцевий результат діяльності, котра вимагає спільних дій усіх членів групи; б) прийнята особою або соціальною спільністю до реалізації ціль, яка не вимагає врахування відмінностей між людьми, є надзавданням, місією, покликанням.

Емпатія - а) самовіддане переживання почуттів іншої людини,

емоційна чуйність, пристрасне проникнення її проблемами та інтересами; б) співпереживання (співчуття, співстраждання) як спроба індивіда поставити себе на місце іншого, яке здебільшого спонукає його до надання допомоги: чим більш стійкі альтруїстичні мотиви людини, тим ширше коло людей, котрим вона, співчуваючи, допомагає; в) поза-раціональне пізнання особистістю внутрішнього світу інших осіб -впочування - як загальнолюдська здатність емоційно відгукуватися на переживання і страждання оточуючих, що має соціокультурне походження і залежить від рівня соціального і духовного розвитку особистості.

Емоції - а) особлива сфера психічних процесів і станів (емоції, афекти, почуття), котрі безпосередньо пов'язані з інстинктами, потребами й мотивами та відображають у формі актуальних переживань (страх, задоволення, хвилювання, радість) значущість впливових на життєдіяльність індивіда явищ і ситуацій; тому емоції, супроводжуючи будь-яку психічну активність суб'єкта, є важливим механізмом внутрішньої регуляції психічної діяльності, поведінки, спілкування і вчинкових актів, спрямованих на задоволення актуальних потреб; при цьому позитивні емоції стимулюють людину до досягнення і збереження взаємодії, негативні - до уникнення шкідливих взаємин, а екстремальні ситуації викликають афекти, котрі гальмують психічні процеси інших сфер внутрішнього світу особи; б) фундаментальна біопсихоформа розвитку і функціонування внутрішнього світу особистості, котра виявляється як відповідь і водночас адаптаційний засіб на вплив (перебіг) життєво важливих для неї подій, зреалізовує функцію позитивного і негативного підкріплення пошукової активності, сприяє здобуванню корисних й усуненню неадекватних способів і моделей поведінки, відтак мобілізує, або гальмує психічну діяльність і поведінку, впливаючи на зміст і динаміку когнітивних процесів (уява, мислення та ін.), досягає вищого ступеня розвитку - почуттів.

Загроза - а) будь-яке переживання чи хвилювання, яке сприймається як те, що не відповідає Я-структурі людини, а тому ситуативно спричинює її не- і дезадаптованість; б) рефлексія особистістю імовірних рішучих змін у становленні чи функціонуванні власної мисленнєво-гіпотетичної системи конструктивного діяння.

113

Залежна змінна - а) характеристика-параметр експерименту, вимірювання якої здійснюється після того, як була модифікована незалежна змінна; 6) експериментальний факт або інновація, котра отримується дослідником у результаті проведення експерименту; в) та змінна в експериментальному дослідженні, що може залежати від маніпуляцій незалежної змінної.

Заміщення - а) захисний механізм, суть якого полягає в переадресуванні почуттів або імпульсів комусь іншому, для кого вони не адресувалися через можливість помсти з боку справжнього об'єкту (наприклад, учитель, якого критикує директор школи, виявляє своє роздратування на колегах, учнях чи членах власної сім'ї); б) мисле-схема уникнення зустрічі (явної чи уявної) з психотравмуючим об'єктом, яка забезпечує переорієнтацію когнітивної активності особистості на позитивне пізнання і самопізнання й у такий спосіб здолання емоційного дистресу та досягнення, хоч і відносної, але стабільності внутрішнього світу; відомими формами реальної дії такої мислесхеми на неусвідомленому рівні є самонавіювання, усвідомленому - аутотренінг.

Заперечення - а) захисний механізм, завдяки якому людина захищає себе від неприємних аспектів дійсності шляхом заперечення їх наявності, реального існування; б) різновид психологічного опору, суть якого полягає у напівусвідомленій внутрішній відмові особистості взаємодіяти з окремими об'єктами оточення через невтішний для неї прогноз наслідків такої взаємодії.

Захисні механізми - а) неусвідомлені реакції, які захищають індивіда від таких неприємних емоцій, як тривога і почуття провини; зменшують ступінь особистісної не- і дезадаптованості; б) Еґо-захисні тенденції, які спотворюють або приховують загрозливі імпульси для людини, а тому нейтралізують психологічне напруження.

114

Захист (психологічний) - а) спроба людини змінити чи модифікувати загрозливі хвилювання (переживання) шляхом їх заперечення, внутрішнього неприйняття, спотворення, реінтерпретації; при цьому суб'єктивно сприйнята загроза цілісності особистості, її ідентичності і самооцінці здебільшого породжується конфліктом суперечливих тенденцій усередині особистості, або ж невідповідністю між новою інформацією і її реальним образом світу, Я-концепціею; проте захисні намагання людини не можна однозначно розглядати як позитивні чи шкідливі явища: з одного боку, вони дають змогу зберегти стійкість особистості

у ситуаціях дестабілізуючих переживань та домогтися більш-менш успішної адаптованості, з другого - позбавляють її можливості активно впливати на травмуючі обставини й ліквідувати джерело хвилювань; до того ж примітко, що адаптивний (корисний) ефект захисних спроб більший, коли особистості загрожують немасштабні або локальні конфлікти; б) система регуляційних механізмів, які спрямовані на ліквідацію або зменшення до мінімуму негативних, травмуючих, дистресогенних переживань, котрі спричинені внутрішніми чи зовнішніми конфліктами, межовими ситуаціями, психоафектними станами тривоги та дискомфорту; нині описані понад 20 захисних механізмів (витіснення, реактивне утворення, регресія, ідентифікація, раціоналізація, сублімація, проекція, ізоляція, ідеалізація, заперечення, протидія, заміщення та ін.), функціонування яких сутнісно спрямоване на збереження стабільності самооцінки і Я-образу особистості, а відтак сприяє ЇЇ внутрішній адаптованості у соціальному оточенні.

Ізоляція - а) почуття соціального спустошення і хворобливості, котрі виникають як наслідок нездатності досягнути інтимності, або, особистісного самоутвердження у значимому соціумі; б) уособлення людини або групи людей від звичних умов життя і спілкування за умов космічного польоту, зимувань, віддалених експедицій тощо, яке здебільшого справляє складний вплив на особистість (апатія, втрата уявлення про час, розлади пам'яті, роздратованість і т. ін.); при цьому проблеми групової ізоляції теоретично та експериментальне досліджуються соціальною психологією.

Ініціатива - а) поведінково-вчинковий вихід особистості чи групи за межі нормативних (соціальних, професійних та ін.) вимог оточення, а відтак пропаганда й імовірне утвердження певних підходів, поглядів, ситуацій, подій; б) активний, здебільшого ігровий і комунікативне наповнений, інтерес до роботи чи життєдіяльності інших людей, груп, організацій, а також зацікавлене дослідження всього нового чи модного; самодостатнє буденне експериментування; в) внутрішнє почуття власної спроможності вдаватися до вчинкових дій (ситуювання, мотивування, діяння, рефлексування), надситуативної та наднормативної поведінки.

115

Інноваційна діяльність - а) вмотивоване, цілеспрямоване, предметно і засобово обумовлене впровадження професіоналами нововведень у будь-яку сферу суспільного життя (виробництво, обслугову-

вання, освіта тощо); 6) професійне створення, освоєння, впровадження науковцями і практиками нововведень (ідеї, технології, методи, форми, засоби тощо) у сфері освіти, яке передбачає теоретичне, проектне та досвідно-експериментальне обґрунтування прогнозованих змін, культурно збагачує навчальний процес, шкільне оточення і соціальне середовище учня (студента), а відтак прискорює його психологічний розвиток і позитивну самореалізацію.

Інноваційна освіта - а) ідеологія, теорія і практика реформування системи освіти найбільш розвинених країн сучасного світу, що утверджують продуктивний характер навчально-виховного процесу, за якого відбувається нарощування як індивідуального досвіду учасників педагогічної взаємодії, так і примноження соціально-культурних надбань нації, а відтак стимулюється внесення інноваційних змін в існуючу культуру, суспільне середовище; б) науково-експериментальна програма (модель) переходу окремої освітньої системи (школа, ВНЗ, комплекс навчаль,но-виховних закладів) від традиційного стану її функціонування (наприклад, школи Знання .Радості чи Гармонії) до інноваційної стратегії розвитку як соціокультурного інституту, який через педагогів і вихованців налагодив творення та збагачення як індивідуального досвіду, так і соціально-культурного (наукові програми "Школа духовності", "Школа розвитку" та ін.).

Інтелектуальне тестування - а) різновид психологічного обстеження, у процесі якого здійснюється постановка психологічного діагнозу щодо рівня інтелектуального розвитку особистості, її розумового потенціалу, що здебільшого одержує кількісну оцінку у вигляді коефіцієнта інтелектуальності (IQ); б) процес і результат застосування тестів інтелекту (система стандартизованих задач-спроб) для вивчення та оцінки розумових (пізнавальних, когнітивних, мисленнєвих та ін.) здібностей особистості.

Інтеракціоністський підхід - наукові концепції у психології, які обґрунтовують поведінку людини як взаємоспричинену і взаємозалежну двома змінними - особистісними та ситуативними; у цьому контексті висвітлюються дві теоретичні орієнтації - на переважання у конструюванні вчинкової активності особистості ситуативно-середовищ-них чинників, або на самоспричинення її поведінки, котре перебуває

всередині внутрішнього світу (наприклад, риси характеру, почуття, мотиви, інстинкти, особистісні конструкти тощо).

Ідентифікація - а) уподібнення себе (здебільшого неусвідом-лене) комусь значимому іншому (наприклад, батьку, літературному герою, відомому спортсмену або співакові) як знаку чи еталону (поведінки, спілкування, учинків) на основі реального або уявного емоційного зв'язку з ним та проникнення в його особистісно-смислове поле життєдіяльності; з дитинства забезпечує формування численних рис характеру і поведінкові стереотипи, статеворольову ідентичність і ціннісні орієнтації; б) механізм психологічного захисту, дія котрого полягає або в несвідомому уподібненні об'єкту, що викликає страх (тривогу), або в приписанні (проекції) іншій людині своїх властивостей, мотивів, думок, почуттів; в) ототожнення себе з певною (великою або малою) соціальною групою чи спільністю, прийняття її цілей і цінностей, усвідомлення себе повноправним членом (так звана групова ідентифікація).

Інтелектуальність - а) загальна розумова здатність, котра характеризує діяльність, поведінку, спілкування і вчинки людини за критеріями успішної адаптації і доречної дії в нових обставинах життя чи тимчасового перебування; у зв'язку з цим досліджені три форми інтелектуальної поведінки: вербальна (словниковий запас, ерудиція, уміння розуміти прочитане), проблеморозв'язувальна і практична (вміння досягати поставлених цілей тощо) (Р. Стенберг); б) система всіх пізнавальних здібностей індивіда (відчуття, сприймання, пам'ять, уявлення, мислення, уява) як спроможність розв'язувати проблеми і задачі без спроб і помилок, тобто "в думці", подумки.

Компенсація - а) спроба людини заміщувати відчуття неадекватності почуттям адекватності за допомогою розвитку фізичних або інтелектуальних умінь і навичок; відрізняється від психологічного захисту тим, що реально змінює особистість, яка знаходить середовище (оточнення), де вона відносно легко адаптується чи самостверджується, а не створює ілюзію такої зміни; б) поведінка, спрямована на компенсацію дійсного чи надуманого дефекту фізичного або характерологічного ґатунку, тому особа підтверджує не свій недостаток, а реалізує потенціал там, де очікується певний успіх; найкращим варіантом надкомпенсації (за А, Адлером) є влада.

116 117

Компетентність - а) психосоціальна якість, яка вказує на силу й упевненість, котрі ґрунтуються на почутті власної успішності й корисності, а це дає змогу людині усвідомити свою здатність ефективно взаємодіяти з оточенням; б) універсальний показник особистісної адаптованості індивіда, що свідчить про гармонійність його взаємостосунків із певним типом природного чи соціального оточення.

Комплекс неповноцінності - а) глибоке всепроникливе почуття власної неповноцінності порівняно з іншими людьми, котре супроводжується помилковими установками, інфантильною поведінкою, вчинковою бездіяльністю; б) центральний феномен душевного життя людини в концепції психічного життя та енергетики А. Адлера.

Конфлікт - а) сприйнята несумісність дій і цілей між людьми чи соціальними групами; б) характеристика будь-якої соціальної ситуації, за якої мають місце антагоністичні події, стикаються протилежні мотиви, цілі, дії, імпульси, устремління тощо.

Конформізм - а) зміна поведінки або переконань під впливом реального чи уявного тиску соціальної групи; б) на особнстісному рівні виявляється як конформність, тобто тенденція допускати вплив на власні думки, ставлення, дії і навіть сприймання усталених оцінок, норм, канонів; розрізняють три моделі: поведінкову (прагнення "йти разом із групою"), пов'язану із зміною ставлення або переконання та з виявом конформних властивостей особистості.

Концепція - а) основна ідея, головний задум, конструктивний принцип у науковій, художній, технічній, політичній та інших видах діяльності; б) історично обумовлений спосіб розуміння предмета або явища як система основоположних ідей і поглядів на витлумачення їх природи, що характеризує основний задум діяльності і висвітлює найважливіші принципи їх здійснення.

Креативність - а) творчий потенціал людини, який виявляється у мисленні, почуттях, спілкуванні, діяльності і характеризує життєствердний процес та його продукти на рівні особистості, групи, нації, соціуму; є відносно незалежним чинником обдарованості, котрий переважно не знаходить відображення у тестах інтелекту й академічних досягненнях; вимірюється за допомогою тестів креативності, що оцінюють творчі можливості особи за показниками рухливості, гнучкості, оригінальності, проблематичності та обгрунтованості ідей; б) загальні творчі здібності особистості, які знаходять процесуальний вияв у ментальних актах вільного (спонтанного), малоусвідомленого і відносно неконтрольованого потоку психічних образів, асоціацій, переживань і думок, котрі характеризуються новизною та оригінальністю створеного продукту; в авторській концепції - одна із трьох метасфер людських здібностей, якій властиві специфічна мотивація, форма активності, механізм поведінки і яка утверджує переважання конструктивної неадаптованості, високої самоактуалізації, позитивного формовияву та психоорганізаційного ускладнення Я-концепції особистості.

Криза - а) поворотний момент у життєактивності індивіда чи суспільства, який вимагає переоцінки наявних моделей поведінки, діяльності, спілкування, вчиняння і супроводжується втратою звичних засад буденності (наприклад, психологічна криза переживається людиною у ситуаціях різкого відхилення від усталених параметрів життя, які не підлягають контролю: втрата роботи, смерть коханої людини та ін.; б) найменування перехідних етапів вікового розвитку людини, що характеризується цілісною зміною психологічної організації її внутрішнього світу і спричинює виникнення основних новоутворень соціальної ситуації актуального розвитку (відомі кризи новонародженого, одного, трьох, семи, дванадцяти, сорока і шістдесяти років).

Лотітюдне дослідження - а) наукове дослідження, котре проводиться тривалий час (від кількох років до кількох десятиліть) і передбачає застосування як спостереження, так і тестових, експериментальних та експертних методів; дає змогу з'ясувати індивідуальні особливості психосоціального розвитку особистості, закономірності і характеристики функціонування соціальних груп і глобальних колективів (етноси, нації, людство); б) в авторському досвіді - теорія і практика фундаментального соціально-психологічного експерименту в гуманітарній сфері суспільства, що у єдності і взаємодоповненні передбачає поетапне, упродовж 12-15 років, переведення закладів освіти із режиму функціонування у стан стійкого розвитку і самоуправління як соціально-культурних організацій на засадах української ментальності, життєдайної духовності, рефлексивної розвитковості і багатоканальної мо-дульності; з різною мірою успіху та повнотою реалізується нами більше

ніж у двадцяти середніх навчально-виховних закладах і частково - в одному вищому.

119

М. акросередовище - а) сфера усіх багатоманітних соціальних зв'язків, відношень та інститутів, які виходять за межі безпосереднього життєвого досвіду і найближчого оточення людей; 6) психокультура соціуму як структурно-функціональна цілісність специфічних настановлень і прагнень, взірців і форм поведінки, норм реагування і типів адаптаційних процесів великих соціальних груп (щонайперше етнос, нація), котрі знаходять речове, інформаційне та енергетичне опредме-чення в ментальності окремого, у т.ч. й українського, народу.

Метацінності (метапотреби) - а) в теорії А. Маслоу - вищі людські потреби (вартість, істина, добро, справедливість та ін.), які функціонують у формі мотивів особистісного зростання, котрі сприяють актуалізації кращого потенціалу людини, передусім збагачують її життєвий світ, збільшують напруження завдяки добуванню нового різноманітного досвіду; не можуть бути реалізовані доти, доки не задоволені нижчі базові потреби - фізіологічні, у безпеці і захисті; б) вищі аспекти творчого, соціальне продуктивного життя, котрі досягаються самоактуалізованими особистостями і полягають у розширенні поля продуктивного вірування і внутрішньої свободи, плеканні гуманних вчинків і людської досконалості, втіленні кожної життєвої миті еталонних схем добра, краси, мудрості і духовності.

Мікросередовище - а) природно-соціальна сфера, яка визначає безпосереднє існування і життєдіяльність людини, організує формовияв ЇЇ власного ментального досвіду, вражень, ставлень і Я-схем; б) соціальна ситуація життєактивності особистості, в якій реалізуються актуальні і примножуються потенційні надбіологічні психокультурні програми поведінки, діяльності, спілкування, вчинків-подій.

120

Модульно-розвивальна система - авторський науковий проект інноваційної освіти, що: а) реалізує соціально-культурну парадигму суспільного розвитку України; б) має на меті науково-практичне обґрунтування національної школи майбутнього - Школи Культури і Духовності; в) обґрунтовується як єдність міждисциплінарної теорії, плюралістичної методології, повноцінної соціально-психологічної технології і практики фундаментального експериментування у закладах освіти; г) втілює вимоги ідей культури і розвитку, принципів ментальності, духовності, розвитковості і модульності, закономірностей функціонування дидактичних, навчальних, змістових, формальних, технологічних, організаційних, процесуальних, результативних та інших модулів (метасистем); д) опирається на теорію освітньої діяльності, що пояснює дію основних механізмів культурної з'яви людини як суб'єкта, особистості, індивідуальності та універсуму - занурення в етнонаціональний культурний досвід і внутрішнього вивільнення, соціального утвердження і самореалізації; е) передбачає створення низки інноваційно-експериментальних умов у розвитку, функціонуванні та управлінні закладів освіти як повноцінних інститутів духовного життя і культуротворення суспільства; не зважаючи на десятирічні спроби, цей проект реалізований у школах України фрагментарно.

Можливі Я - а) психічні образи того, якими кожен мріє, або боїться стати у майбутньому; характеризують як позитивний, так і негативний потенціал психосоціального зростання особистості, внутрішні горизонти її саморозвитку і самоактуалізації; б) абстрактна мета системних змін та непересічних досягнень особистості, які є опосередкованими показниками її духовно-креативного розвитку.

Мотив - а) складне психологічне утворення, котре виникає внаслідок усвідомлення особою власних актуальних потреб, спонукає її до свідомих дій і вчинків, які є для цих новоутворень основним підґрунтям; б) цілеспонукальний вибір відповідної діяльності-активності індивідом, пов'язаний із задоволенням його потреб, самомети; характеризує стан збудження, котрий лежить у фундаменті вибору дій-акцій-учинків самого суб'єкта; в) фундаментальна психоформа суб'єктивної цінності надбіологічних програм життєактивності людини - поведінки, діяльності, комунікації, вчиняння.

Мотивація досягнення - а) мотив і процес його формування, які грунтуються на прагненні особистості досягти успіху і, природно, в бажанні будь-що здолати утруднення і суперечності, котрі утворюють Я-проблему; 6) внутрішнє відносно усталене прагнення людини до успіхів у різних видах діяльності, яке розвивається з дитинства засобами афективне піднесених емоційних асоціацій і шляхом задоволення потреби в позитивній увазі.

121

Мотиви зростання - а) потреби вищого рівня (метапотреби), котрі є виявом вродженого спонукання особистості актуалізувати свій потенціал; виникають тільки за умов задоволення основних або базових потреб (фізичний і соціальний захист); розширюють простір внутрішньої свободи переживати, мислити і діяти за межами соціальної реальності, актуалізують відчуття щасливого життя; б) бажання людини досягнути найвищої розумової, соціальної чи (та) духовної досконалості відповідно до етнонаціональних традицій і схвалених суспільством культурно-освітніх канонів.

Набута безпорадність - а) безнадійність і покірність, котрі вироблені людиною чи твариною як адаптивне реагування на проблемне оточення у ситуаціях незмога проконтролювати повторні несприятливі події (обставини життя), або уникнути зустрічі з ними; б) експериментальний ефект патологічної безпорадності тварин і гіпотетично людини, суть якого полягає в тому, що після тривалих неминучих ударів електричнрго струму істота не виявляє прагнення уникнути болю навіть тоді, коли така можливість з'являється.

Наукова програма - а) дослідницький документ (проект), який містить логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного осмислення актуальної проблеми до методики та інструментарію проведення конкретного емпіричного (у т.ч. експериментального дослідження); б) система узгоджених між теоретиками, практиками та управлінцями дій як розгорнутий план проведення конкретного наукового дослідження; визначає вихідний стан окремої системи, образ очікуваного майбутнього, обсяг і структуру дій-кроків для переходу від теперішнього до майбутнього; виконує функції своєрідної карти емпіричної перевірки теорії; в) за /. Лакатосом - система методологічних правил потребного (так звана позитивна евристика) і небажаного (негативна евристика) визначення, котра має плідне "жорстке ядро" і "захисний пояс" допоміжних теорій та гіпотез, передбачає не тільки раніше невідомі факти, а й появу нових теорій, характеризується "евристичною силою" і є важливим показником зрілої науки.

122

Науковий проект - а) поряд із теорією і науковою програмою одна з важливих форм організації наукового знання та його зв'язку з практикою, суть якої полягає у визначенні системи параметрів, вимірів і критеріїв майбутнього об'єкта як його можливого прообразу в єдності із способами та процедурою наближення кращого майбутнього; спирається на експериментально вивірену уяву та зорієнтований на здобуття реальності як предмета творення і конструювання; 6) культурний продукт методологічної роботи науковців і практиків щодо створення інноваційних моделей виникнення, розвитку і функціонування майбутнього об'єкта, його стану чи процесу у взаємрдоповненні способів і засобів досягнення позитивного результату.

Неадаптивність - а) тенденція-результат функціонування цілеспрямованої психологічної системи, передусім — особистості, що характеризується здебільшого конструктивним виявом невідповідності між цілями і наслідками вчинкового діяння: прагнення досягнути мети спричинює розгортання діяльності як динамічної системи, її недосяг-нення примушує продовжувати діяльність у визначеному напрямку, а одержання повнішого результату за первинко бажані прагнення стимулює розвиток діяльності за допомогою механізмів самооцінки і рефлексії; б) мотиваційний процес невідповідності між ситуативними переживаннями і Я-концепцією людини, котрий сприяє довизначенню її Я-проблеми, здебільшого стимулює розгортання пошукової активності у напрямку відновлення внутрішньої рівноваги.

Невідповідність - а) стан дисгармонії, котрий виникає за наявності невідповідності між переживаннями людини та її Я-концепцією і знаходить інтегральний формовияв у вигляді усвідомленої Я-проблеми; б) форма особистісної неадаптивності або дезадаптивності, за якої має місце усвідомлення внутрішньої невизначеності, інтелектуального утруднення чи ціннісно-смислової суперечності, а відтак мобілі-зуючої або ж стримуючої розбіжності між прагненнями, бажаннями, намірами особи та наслідками її вчинкових дій, соціальної поведінки чи значущої діяльності.

Негативізм - а) загальна установка, котра нинить опір пропозиціям інших (пасивна форма) та почасти організується як тенденція діяти всупереч вказівкам і командам (активна форма); здебільшого обстоює принципи немотивованого заперечення, що особливо властиво окремим дітям; б) позбавлений розумних підстав явний або прихований опір людини зовнішнім (соціальним) впливам; виникає як захисна реакція неготовності особистості прийняти сторонні потреби, норми і цінності; може мати ситуативний характер, а за певних умов трансформуватися у рису характеру.

123

Незалежна змінна - а) характеристика-парметр експерименту, котра вводиться дослідником задля визначення її впливу на іншу (залежну) змінну; б) експериментальна умова, або нововведення, котре розглядається як першопричина досліджуваних універсальних зв'язків і відношень; в) експериментальний принцип, яким маніпулює дослідник, перевіряючи вірогідність наукової гіпотези чи теорії загалом; також називається експериментальною або контрольованою змінною.

Неповноцінність - а) низька самооцінка, або дуже низький рівень домагань, навіяний авторитарним оточенням; б) почуття невпевненості і некомпетентності, яке є наслідком недостатньої, внутрішньо прийнятої, неуспішності особистості; в) будь-яке підлегле положення (інтелектуальне, сексуальне тощо), непрофесіоналізм, або ж відчуття свого підданства чи повної залежності.

Норма - а) число, значення чи рівень, або їх діапазон, що є репрезентативними для групи і можуть використовуватися як основа для порівняння індивідуальних випадків; б) будь-який взірець поведінки, діяльності, спілкування, вчиняння, який є типовим для соціальної групи чи суспільства в цілому; в) міра здоров'я, у т.ч. психологічного чи духовного, за якої структура і функції організму (внутрішнього світу) людини відповідають умовам існування (життя).

Нормативний вплив - а) конформізм, заснований на бажанні людини задовольнити очікування інших, здебільшого для того, щоб домогтися визнання й соціального утвердження; б) організуючий соціальний тиск на особистість, групу чи інший загал, який грунтується на нормах і стандартах традиційного або інноваційного (реформаторського) змісту; може прийматися, нехтуватися чи відкидатися об'єктами такого впливу.

Образ себе - а) різноманіття соціальних ролей, які людина відіграє, щоб домогтися її визнання іншими і сформувати в них уявлення про те, хто вона і що собою являє; залежить від змісту Я-концеп-ції; б) особистий образ, який за К. Ютом, немає ні архаїчного, ні колективного значення, а виявляє лише зміст власного несвідомого і персонально спричинену свідому ситуацію.

Опитувальники особистості - а) впорядкований список або каталог запитань, що використовується професійним психологом для

дослідження внутрішнього світу особи (зокрема, опитувальник "Наскільки адаптований Ти до життя?"); б) будь-який контрольний список, інструмент, тест чи анкета, що дають змогу оцінювати властивості, думки, переконання, моделі поведінки людини (наприклад, Менісотсь-кий багатопрофільний особистісний опитувальник); в) один із різновидів психологічних тестів, що забезпечують діагностування ступеню наявності в індивіда певних особистісних рис, або інших психологічних характеристик, кількісним виразом яких є сумарне число відповідей на пункт-запитання; застосовуються в дослідницьких та прикладних цілях, в індивідуальних і групових формах обстеження.

Опір - а) намір-бажання індивіда або групи чинити опір розкриттю пригніченого матеріалу під час терапії чи управлінського тиску; б) тенденція зберігати моделі захисної поведінки шляхом дострокового переривання психотерапії чи соціального виховання.

Освітня діяльність - а) соціальне організована цілеспрямована діяльність окремих людей і всього суспільства над збагаченням соціально-культурного потенціалу особистості і соціуму загалом шляхом професійного навчання, виховання, освіти; основний зміст цієї діяльності становлять чотири сфери етнонаціонального досвіду: добування наукових знань; використання знань, умінь і норм; збагачення довкілля і ментального досвіду громадян інформацією, нормами і цінностями; творення особистістю різноаспектного змісту розвивальної взаємодії із оточенням; б) в авторській теорії - один із вищих рівнів духовно-практичного перетворення нею довкілля і власної психологічної природи, що інтегрує в своїй структурі єдність інших важливих діяльностей - ігрової, учбової, дослідницької, трудової і характеризується цілеспрямованістю, предметністю, змістовністю, оформленістю, засобовість, результативністю, а відтак є метадіяльністю соціально-культурного змісту, структури, формовиявлення, суть якої полягає в діяльному куль-туротворенні - вітального середовища, соціальних взаємин і власного Я.

124 125

Освітня система - а) соціальне організований спосіб (форма) культуротворчої причетності підростаючого покоління і кожної особистості зокрема до загальнолюдських етнонаціональних вартостей, продуктивного життя у суспільстві шляхом формування систематизованих знань, умінь, норм і цінностей, яке досягається в результаті організованого і ситуативного взаємодоповнення навчальних, виховних й

освітніх впливів; б) інноваційно-експериментальна модель національної школи майбутнього - модульно-розвивальна система, яка, реалізуючи кращий розумовий, соціальний і творчий потенціал особистості кожного моменту навчання, сутнісно визначається: організаційним кліматом школи як інституту духовного виробництва знань, умінь, норм і цінностей, досвіду соціальної взаємодії; соціально-культурно-психологічним змістом співдіяльності вчителя і учнів, викладача і студентів; базовими механізмами творення - добування, збагачення і поширення кращого культурного досвіду кожною особистістю; формами, рівнем і механізмами соціального розуміння учасниками освітнього процесу своєї соціально-культурної місії у навчанні; соціально-психологічним простором актуальної та потенційної розвивальної взаємодії педагога і вихованців; паритетними умовами ділового, інформаційного і психологічного обміну учасників навчання; полівмотивованою активністю і самоактивністю особистості, які у взаємодоповненні визначають ефективність розгортання процесів її психосоціального зростання та індивідуального саморозвитку.

Особистісні норми - а) система еталонів, правил, вимог і цінностей, яка повно визначає специфіку психосоціального розвитку особистості як представника певної групи, етносу, нації, історичної епохи; при цьому унікальністю характеризуються не психологічні властивості і стани особи самі собою, а їх поєднання та формовияв (само-організуючі ансамблі психоформ, функціональний простір Я-концепції тощо); б) окрема автономія та самостійність у здійсненні індивідом своєї особистісної програми поведінки, яка первинко пов'язана із ціннісними установками, визначає вчинковий простір його колективістського та професійного самоствердження і виконує соціально-регуляційні функції у життєдіяльності.

Особистіший конструкт - а) категорія мислення, за допомогою якої особа інтерпретує, або витлумачує свій життєвий досвід; б) гіпотеза або набір гіпотез про динамічний світ, що постійно перевіряються досвідом на достовірність та практичну корисність; в) імовірне мисленнєве прогнозування індивідом майбутніх подій, а також їх схематична проекція як організована структура знань про окремий об'єкт, процес чи концептуальне бачення світу (у т.ч. Я-схема), або внутрішня проблематизація та драматизація й формовияв у вигляді Я-проблеми.

126

Особистісний простір - а) буферний простір, який кожний індивід прагне зберегти й утвердити довкола себе; його масштабність і повнота щонайперше залежать від ступеня близькості із особою, котра знаходиться поруч; б) імовірнісне необмежена і ситуативно спричинена протяжність актуалізованих психічних процесів, душевних станів та особистіших конструктів людини, яка визначає межі їх внутрішньої свободи, культурного розвитку і самоактуалізації.

Прагнення ~ а) бажання, надія, намір, особиста мета чи ціль, тобто потребове ставлення, в якому предметний зміст ще переважно згорнутий, або ж має очевидне динамічне спрямування; б) інтегральний термін для опису динамічних пснхоутворень і психоформ (потяги, бажання, наміри, інтереси, схильності, покликання, пристрасті, ідеали, переконання тощо), квінтесенцією яких є потребове ставлення людини до світу.

Переконання - а) процес спонукання людини прийняти певний набір цінностей, вірувань, ставлень, ефективність якого залежить, з одного боку, від зрілості та доступності конкретної концептуальної системи, яка пропагується чи нав'язується, з іншого - від особистого досвіду та почуттів і переживань, котрі охоплюють особу, групу чи колектив під час такого спонукання; б) уявлення, знання, ідеї, котрі є мотивами поведінки, діяльності, спілкування, вчиняння людини і котрі визначають її життєві ставлення та орієнтації; безпосередньо пов'язані з переживаннями їх істинності та можливостями соціального утвердження; впливають на формування Я-концепції особистості.

Персоніфікація - а) цілий комплекс тенденцій зміни і розвитку особистості, який характеризується її культурним збагаченням, зростанням самосвідомості, розгортання духовного потенціалу і конкретно виявляється в ускладненні її життєвих домагань і пошукової активності; б) присвоєння людських або особистісних властивостей певній "абстракції", якою може бути соціальна група чн соціальна структура, образ чи уявлення про окрему особу і навіть щось нелюдське; в) тип захисного механізму, за якого індивід, унаслідок особистої фрустрації, приписує риси або власну провину іншим (див. проекція).

127

Планування оточення - а) тип стратегії самоконтролю, за якої людина змінює довкілля так, що стимули небажаної реакції, або її наслідки змінюються; б) схема або проект збереження, видозміни та

організації оптимальних середовищних умов для життєдіяльності жди віда, групи чи Іншої спільноти, може мати соцюкультурне, політико-економічне, соціальне, організаційне, освітнє та Інше спрямування

Поведінка - а) зовні фіксована активність (дії, рухи, реакції, процеси, операції) живих Істот, котра вміщує також моменти нерухомості та виконавчу складову вищого рівня взаємодії ці тісного організму Із середовищем, яка спричинюється його потребами, здебільшого являє собою цілеспрямовану систему послідовно виконуваних контактних дій, які спрямовані на збереження І розвиток життя Індивіда, ліквідацію їхнього нестатку, досягнення певної мети, б) одна Із надбю-лопчних, Історично розвиткових І ситуативно зумовлених, програм життєактивності, що забезпечує відтворення І зміну сощаіьного життя в усіх його основних змістових І формальних виявах, регулюється суспільними нормами моралі І права та знаходить конкретне утілення в проступках (асоціальна поведінка) або вчинках (здебільшого гуманна, соціальне І внутрішньо конструктивна поведінка)

Повноцінно функціональна людина - а) особистість, яка розвішається І самоутверджується відповідно до власних організмічних оцшкових процесів, а не під впливом соціальних норм І цінностей, б) за К. Роджерсом - люди, котрі використовують свої здібності І таланти, реалізують свій потенціал та рухаються до повного пізнання себе І сфери своїх переживань, їм властиві п'ять основних особистісних характеристик відкритість до переживань, екзистенціальний спосіб життя, оргашзмічна довіра, емпірична свобода І креатившсть

Потенціал поведінки - а) Імовірність того, що та чи Інша поведінка буде здійснена залежно від очікувань людини І цінностей ситуативного підкріплення, б) латентна, прихована можливість-здат-ність особи зреалізувати за особливих умов чи в життєвій перспективі певний набір дій, себто внутрішньо прийнятний для неї діапазон проступків І вчинків

Потреба в безпеці і захисті - а) клас основних потреб (від сутність загрози, захищеність тощо), котрі мотивують людину до встановлення розумного порядку, структурноси та прогнозованеє! І свого оточення І життя в цілому, відображають зацікавлення кожного в довготривалому виживанні (за А. Маслоу), б) внутрішній стан

суб'єкта, який він відчуває за нестатку організованості, стабільності, законності, порядку, передбачуваності подій, втаєного здоров'я, осо-бистісної адаптованості, а тому стимулює пошук захисника (людини, посади, організації та ш )

128

Потреба у здоланні - а) базова людська потреба у переборенні в собі пасивності живої природи, у т ч лінощів, страху, безініціативності, й розвиток І задоволення утверджують людину як активного творця оточення І власного Я, своєї долі загалом, 6) тенденція до надситуативної активності, проблемної поведінки, творчої діяльності та духовних учинків як психоенергетична засада самоактуалізаци І саморозвитку особистості

Потреба у приналежності і любові - а) клас основних потреб (коханні, приєднанні, прийнятті), котрі мотивують людину до близьких взаємостосунків з Іншими людьми, знаходять задоволення у друзях, сімейному житті І членстві у різних групах та організаціях, знімають дезадаптацшні відчуття одинокості І відсторонення, діють тоді, коли базові людські потреби втамовані повною мірою, б) стан-тенденція людини до групової приналежності, а тому пошук близьких та Інтимних взаємостосунків - це більшою чи меншою мірою усвідомлена життєва мета кожного, де кохання - основна передумова психологічного здоров'я особистості, незадоволення цих потреб спричинює розвиток дезадаптації І патології

Потреба в позитивній увазі - а) набута потреба людини одержувати прийняття, повагу І любов від значущих для людей у своєму оточенні, спосіб утвердження І розвитку позитивної Я-концепцн особистості шляхом персональної підтримки І схвалення її дій, учинків, поведінки

Потреба у самоповазі - а) основна потреба, котра мотивує людину досягнути визнання та поваги Інших, а відтак бути відпові-дальнішою, розсудливішою, правдивішою, б) полімотивацшний стан, котрий поєднує відчуття І переживання компетентності, впевненості, незалежності, свободи І реальних досягнень особи, є протилежним до фрустраційних станів - неповноцінності, бездумності, слабкості, пасивності, залежності

129

Почуття самоідентичності - а) усвідомлення особою своєї виокремленості, постійності і самодостатності з-поміж інших суб'єктів та об'єктів навколишнього світу; б) передчуття саморсалізації у ситуаціях "тут і тепер" як переживання близької відповідності між Я-ре-альшім і Я-ідеальним, Я-духовннм і Я-концепцією.

Проекція - а) захисний механізм, суть якого полягає в тому, що індивід приписує іншим свої неприйнятні бажання, наміри, імпульси, ідеї, афекти; здебільшого витіснені негативні риси самою особистістю не усвідомлюються, або нехтуються в ситуації усталеної самооцінки; б) процес довільного приписування переконань, цінностей та інших суб'єктивних характеристик однієї людини іншим, а також сприймання подій і неоднозначних стимулів оточення у термінах власних очікувань, потреб, бажань, інтересів.

Пропріативне прагнення - а) мотивація людини до розвитку себе через досягнення важливих перспективних цілей, яка передбачає не стільки зниження психічної напруги (стресу), скільки інтелектуальне та особистісне зростання; б) за Г. Олпортом — діапазон набутих функцій людини, у т.ч. різні елементи індивідуальності; має сім аспектів про-пріуму: відчуття тілесного Я, розсудливе Я та різні характеристики Я-образу (самоідентифікація, самоповага тощо); є еквівалентом самості.

Просоціальна поведінка - а) позитивна, конструктивна, соціальне прийнятна чи суспільне корисна поведінка як альтернатива антисоціальних дій і вчинків; б) моделі та надбіологічні програми соціальної поведінки, які є суспільними за своїм характером (дружба, емпа-тія, альтруїзм, співробітництво, взаємодопомога тощо).

Протидія - а) захисний механізм, який дає змогу знижувати рівень тривоги шляхом пригнічення одних імпульсів і почуттів та посилання імпульсів І почуттів протилежного значення; б) форма, в якій виявляється опір Я первинній енергії потягів, унаслідок чого лібідо трансформується у прийнятні для цього Я пснхоформи (наприклад, інтенсивна творча праця замість утворення невротичного симптому).

130

Психологічна діагностика - а) сфера психологічної науки, що розробляє тести, опитувальники та інші методики розпізнавання І вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості

на концептуальних засадах так званого психодіагностичного методу, який, на відміну від інших організованих дослідницьких процедур (описання, експеримент), має вимірювально-випробувальне спрямування, з допомогою чого досягається кількісна і якісна класифікація обстежуваного явища; цей метод конкретизується у трьох основних діагностичних підходах: "об'єктивному" (результативність і спосіб виконання діяльності), "суб'єктивному" (відомості про себе, самоопис власної поведінки, учинків, особистості), "проектному" (аналіз особливостей взаємодії із зовні нейтральним матеріалом); б) теорія і практика постановки психологічного діагнозу, тобто описання і з'ясування сутності індивідуально-психологічних особливостей особи з метою оцінки їх актуального стану, прогнозу подальшого розвитку і розробки рекомендацій, котрі визначаються завданнями психологічного обстеження - збір комплексу об'єктивних і суб'єктивних показників про обстежуваного, емпірична і теоретична інтерпретація одержаних даних, або ж обґрунтування рішення як взаємодоповнення психологічного діагнозу і прогнозу; в) професійне дослідження внутрішнього світу людини задля визначення індивідуальних та вікових особливостей, її розвитку як суб'єкта, особистості, індивідуальності та універсуму (спрямованість, характер, здібності, особистісні риси, мотивація, акцентуації тощо); при цьому процедура такого дослідження містить дві фази: 1) збір психодіагностичної інформації з допомогою тестів, опиту -вальників і спостережень, 2) постановка психологічного діапазону і формулювання рекомендацій.

Психологічна саморегуляція - а) один з рівнів регуляції активності живих істот, для яких характерне використання психологічних засобів відокремлення і моделювання реальності; характеризує життє-активність у найрізноманітніших формах, механізмах і програмах, у т.ч. цілеспрямовану діяльність, поведінку, спілкування і вчинки людини; б) довільна І цілеспрямована зміна окремих психофізіологічних функцій і психологічного стану загалом, котра здійснюється особою шляхом спеціально організованої активності й самоактивності.

Психологічна ситуація - а) суб'єктивне сприйняття умов і чинників оточення окремою людиною; б) груповий або масовий психо-культутний стан поєднання багатоманіття ментальних, соціальних і духовних характеристик, котрі супроводжують той чи інший перебіг життєвого процесу (конфлікт, криза, війна тощо).

131

Психологічна служба - а) система конструктивного використання здобутків психології як науки і сфери професійної мисле-діяльності для розв'язання широкого комплексу суспільних завдань -проведення психологічної експертизи і діагностики, консультування і психотерапії на виробництві, в освіті, медицині, культурі, спорті, правоохоронній і сімейній життєдіяльності; б) мережа підрозділів (відділи, центри, кабінети) професійного використання психологічної інформації у єдності трьох аспектів - наукового, прикладного й практичного з метою створення сприятливих соціально-психологічних умов для збереження і зміцнення здоров'я нації (державна психологічна служба), культурного розвитку дітей, молоді, дорослих (наприклад, психологічна служба у системі освіти, у сфері медицини).

Психолого-педагогічний зміст - нормативно заданий до кожного етапу модульно-розвивального процесу та експериментальне змоде-льованнй організаційний клімат інноваційного навчання, який характеризується: а) окремою психодидактичною метою паритетної освітньої діяльності вчителя і учня, викладача і студента; б) соціально-психологічним простором педагогічної розвнвальної взаємодії; в) позитивним полімотиваційним станом кожного учасника взаємин; г) психоемоційною атмосферою ситуативного наповнення освітньої діяльності; д) актуалізованими пластами і компонентами внутрішнього світу кожної особистості (підсвідоме, свідомість, рефлексія тощо).

Психосоціальний розвиток - а) незворотні прогресивні якісні зміни у становленні людини як суб'єкта, особистості, індивідуальності та універсуму, які характеризують перехід до вищих рівнів (етапів, фаз) диференціації, організації та інтеграції її внутрішнього світу, а також зростання ефективності функціонування, дозрівання, покращення, збагачення та ускладнення окремих складових і параметрів соціокультурної сфери особи (наприклад, інтелектуальний, соціальний, моральний, емоційний, духовний різновиди розвитку); б) нарощування особистістю можливостей духовно переживати, культурно діяти і самореалізуватися під впливом організованого соціуму (визначально - навчання, виховання, освіти), який залежить від ментального досвіду і вмотивованості життя, активізує внутрішній розвиток і визначає індивідуальне зростання позитивного природного і соціального потенціалу особистості.

Психоформа - термін, уведений автором для: а) теоретичного пояснення складних способів організації самореалізації психологічних структур і духовних новоутворень, котрі виникають у процесі життя людини, мають культурне походження, опосередковані за психо-будовою, довільні за способом існування та ієрархічно-посферні за типом взаємодії у її внутрішньому світі; первинко в дитинстві і юності виникають за умов неперервної соціальної взаємодії індивіда із суспільним оточенням як його особистісне занурення в обсяжні пласти культурного досвіду нації і людства, а пізніше (на етапі зрілості) - як внутрішнє вивільнення від різноманітних проблемних впливів середовища і конструктивне багатотворення довкілля, взаємостосунків, власного Я; звідси дві фундаментальних фази розвитку психоформ людини - формопобудови і формовиявлення, котрі по різному спрямуванні, спираються на історично обумовлені надбіологічні програми поведінки, діяльності, комунікації і вчиняння; б) наукового опису духовних метасистем (психологічні механізми, особистісні конструкти, душевні стани, духовні кризи і метакомплекси), які або спрощено висвітлюються у сфері сучасної теоретичної психології, або загалом залишаються за межами її конструктивного осмислення (наприклад, віра як самотворення, мудрість як психологічний феномен, прийняття особою святині, духовна аура суспільства та ін.).

Рацюналізація — а) захисний механізм, який дає змогу Індивіду знаходити правдоподібні виправдання своїх невдач і власного неуспіху; тобто "розумне" пояснення своїх помилкових ірраціональних і несвідомих дій; феномен, котрий немов закриває собою глибинні, витіснені думки і тенденції; б) процес, результатом якого є те, що було заплутаним, незрозумілим, нераціональним стає визначеним, зрозумілим, раціональним.

Реактивний опір - а) кластер поведінковнх актів або синдром як відповідь-реагування організму на зовнішній вплив, тиск чи стимуляцію, а також групова та масова протидія соціальним змінам, нововведенням, реформам, котрі сприймаються людьми як посягання на їхнє благополуччя, майбутнє; б) мотив захищати або відновити свої відчуття свободи, котрий виникає у ситуації загрози внутрішній незалежності і самодостатності особи з боку інших людей.

132 133

Регресія - а) захисний механізм, суть якого полягає в тому, що індивід відходить на більш ранню стадію розвитку, безпечнішу і приємнішу; б) стратегія використання менш соціальне зрілих відповідей у спробах справитися із стресом чи дистресом.

Рівень домагань особистості - а) прагнення досягнути мети, цілей і завдань тієї складності, на яку, на думку людини, вона спроможна; в основі цього прагнення знаходиться така оцінка своїх можливостей (тобто самооцінка), збереження якої є потребою для особи; формується під впливом життєвих успіхів чи неуспіхів, а головне — переживань суб'єктом власних досягнень як вдалих чи невдалих; б) потенційний рівень успіху, котрого особа, група чи інша спільність прагне досягнути, а також самовизначений у процесі життє активності набір стандартів і взірців, за яким оцінюються особистий чи груповий як успіх, так і неуспіх.

Ризик - а) дії і вчинкові акти, котрі загрожують чомусь такому, що є для людини цінністю (фізичне здоров'я, соціальна свобода, привілеї тощо), а тому породжують особнстісну неадаптованість і дез-адаптованість; б) дії, котрі спрямовані на привабливу мету, досягнення якої містить елементи небезпеки, загрозу втрати та неуспіху; як тенденція виявляється здебільшого у ситуаціях вільного вибору задач зростаючої трудності (так зване сходження до ризику, або потяг до небезпеки).

Роль - а) набір норм, що визначає, як повинні поводити себе люди в тій чи іншій соціальній позиції чи ситуації, а також та поведінка, яка очікується від особи персоніфікованим оточенням і яка підлягає освоєнню, вдосконаленню, видозміні; б) модель життєактивності (поведінки, діяльності, спілкування, вчиняння) особистості, котра передбачає дотримання певних прав, обов'язків і зобов'язань, які очікуються від неї в конкретній соціальній ситуації, підтримуються і пропагуються загалом.

Розвивальна взаємодія - а) повноцінні міжсуб'єктні взаємостосунки, які процесуальне і результативно, актуально і потенційно забезпечують психосоціальний (культурний) розвиток особистості; б) взаємний вплив у внутрішньо- та міжгрупових взаєминах, котрий характеризується проблемністю, діалогічністю і паритетністю суб'єктів-

учасників та сприяє реалізації їхнього позитивного розумового, соціального та духовного потенціалу.

Розвивальна самоактивність - а) сукупність довільних само-спричинених суб'єктних реакцій, дій і тенденцій, котра утверджує особистість як індивідуальність та універсум шляхом розширення меж внутрішньої свободи і відповідальності, віри і правди, хаосу й гармонії, добра і зла, невігластва і мудрості; б) спонтанно-холістичне продукування (творення) особистістю смислів, образів і психічних станів із глибини її власного ментального досвіду з орієнтацією на бажання самоактуалізуватися "тут-тепер-повно" й надзавдання досягнути вищих рівнів духовного самовдосконалення.

Оамоактуалізація - а) процес особистісного зростання людини, котрий забезпечує максимально можливий, повноцінно-здоровий розвиток її потенцій і здібностей, за якого вона стає такою, якою може стати, й жити осмислено та досконало; б) за А. Маслоу - вершинний рівень психологічного розвитку, який може бути досягнутий, коли задоволені всі базові і метапотреби, має місце актуалізація повного потенціалу особистості і сформованість ЇЇ таких властивостей як: незалежність, автономія, безпосередність, відданість, поміркованість, мужність та ін.; в) інтенціональність-бажання суб'єкта до найповнішого прояву-творення своїх індивідуально-особистісних потенцій, спроектованих на реалізацію власного Его в соціумі, або групах-організа-ціях; тобто процес і результат такої психологічної роботи особистості над удосконаленням свого внутрішнього світу, яка приводить до відносного або повного здоров'я, її самореалізації кожного моменту життя за принципом "тут і тепер".

Самовияв - а) прагнення індивіда виявити в дії, вчинковому (творчому) акті або іншій формі соціальне прийнятної поведінки закладений у ній психологічний потенціал індивідуальної неповторності та духовної непересічності; б) відреагування назовні своїх внутрішніх почуттів, переконань, установок, бажань, яке здебільшого поведінкою втілюється для власного задоволення особи і має певну терапевтігчну цінність.

135

Самоефективність - а) судження людей стосовно своїх здібностей поводитися адекватно вимогам специфічної задачі чи ситуації, а також відчуття спроможності справитися із реальними життєвими проблемами; б) концепція, запропонована А. Бандурою, в якій обстоюється впевненість індивіда в тому, що він може курувати своєю поведінкою так, щоб вона була результативною; в) почуття власної компетентності і продуктивності, яке відрізняється від самоповаги і почуття власної гідності (наприклад, у бомбардира може бути висока самоефективність і низька самооцінка, а в керівника, навпаки, занижена самоефективність і вкрай високе почуття власної гідності).

Самоконтроль - а) здатність людини контролювати імпульсивність шляхом гальмування або пригнічення своїх щохвилинних потреб, потягів, бажань; б) метод навчання впевненості у собі, за якою клієнт систематично веде журнал соціальних подій, описуючи їх відразу після завершення.

Самомоніторинг - а) процес, завдяки якому людина може дізнатися про свою самопрезентацію та відрегулювати її так, щоб вона відповідала вимогам певних соціальних ситуацій; б) вивчення особистістю способів презентації себе в найближчому соціальному оточенні і регуляція поведінки з метою справити бажане враження.

Самооцінка - а) цінність і значущість, котрі індивід приписує собі в цілому та окремим сторонам своєї особистості, поведінки, діяльності, комунікації; відіграє роль важливого особистісного утворення і центрального компонента Я-концепції, сутнісно вміщує у своїй формопобудові особистісні значення і смисли, систему ставлень і вартостей; б) складна психоформа внутрішнього світу людини, котра визначає характер її самоставлення, ступінь самоповаги, рівень домагань, ціннісне прийняття чи неприйняття себе; виконує регулятивну, захисну і навіть терапевтичну функції; може бути різного рівня усвідомлення, адекватності, розвитковості, формовиявлення.

Самопідкріплення - а) процес, у якому люди покращують і зберігають свою власну поведінку, контролюючи й заохочуючи себе до пошукової активності і свободи діяльності; б) тенденція або стратегія підтримки й зміцнення особистістю своєї Я-концепції, яка виникає у відповідь на життєві труднощі і проблеми та дає змогу відновлювати внутрішню адаптованість.

136

Самоповага - а) всезагальна, інтегральна оцінка людиною самої себе як змістовне підґрунтя і структурне ядро її Я-концепції; звідси надання переваги своєму образу Я та прийнятий нею ступінь власної самоцінності; б) почуття власної гідності і самодостатності як передумова особистішої адаптованості людини у проблемному світі.

Самопочуття - а) комплекс суб'єктивних відчуттів, який відображає ступінь фізіологічної і психологічної комфортності, а відтак адаптивності-неадаптивності наявного стану людини; б) установка-переживания актуальної психологічної готовності чи неготовності людини виявляти надситуативну активність, іти в напрямку самоутвердження і самореалізації в конкретному соціальному просторі і часі.

Самопрезентація - а) акт самовиразу і поведінки, спрямований на те, щоб справити благодатне враження, або ж відгукнутися та підтримати певні ідеали, цінності, переконання інших людей; б) процес-результат подання себе відповідно до соціальне і культурно прийнятих способів дії і поведінки, схвалених оточенням надбіологічних програм діяльності, комунікації, вчиняння; передбачає використання певних стратегій, освоєних кожною особистістю для того, щоб формувати думки інших про себе.

Саморегуляція - а) спрямування уваги, мислення, свідомості і волі індивіда на досягнення максимальної ефективності своєї власної діяльності, уміння й досвід контролю за своїми станами і діяльністю; б) внутрішнє управління своєю поведінкою, здійснюване швидше на підставі власних переконань і цінностей, ніж на базі соціальних норм і групового тиску; одна з характеристик оптимально функціональної особистості.

Саморозкриття - а) вияв потаємних переживань і думок перед іншою людиною; б) комунікативно-емоційна демонстрація власної, здебільшого позитивної, Я-концепції у письмовій чи усній формі.

137

Самосвідомість - а) усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів життєактивності, переживань і думок, котре виявляється в емоційно-смисловій оцінці своїх суб'єктивних можливостей як основне підґрунтя цілеспрямованих дій і вчинків; результат й водночас передумова розвитку свідомості; б) одна з найвищих психоформ, яка полягає в ясному розумінні особою своєї

сутності, характерних властивостей, ролі в житті та суспільстві й знаходить різноманітний вияв у здатності відрізнити себе від власної життєдіяльності, спроможності сформувати свою Я-концепцію, Я-образ і Я-проблему як необхідні умови цілеспрямованого саморозвитку і культурного зростання.

Самоствердження - а) прагнення людини до високої оцінки і самооцінки своєї особистості і викликана цим прагненням поведінка; залежить від характеру і змісту ЇЇ домагань, потенцій і здібностей, а також рівня особистісної адаптованості; б) потребо-мотиваційний чинник, котрий створює специфічну, власне особисту, спрямованість особистості; задовольняється реальними досягненнями (змістовне самоствердження), або надуманими, фіктивними (формальне самоствердження).

Самоусвідомлення — а) стан свідомості, коли увага фокусується на самому собі; тоді люди глибше сприймають свої власні установки, диспозиції, наміри, бажання; б) стан когнітивного прийняття людиною самої себе як об'єктивної, але суб'єктивно відкритої й оцінно-налаштованої щодо власної істинної особистісної природи, реальності.

Свідомість - а) властивий людині спосіб ставлення до об'єктивної дійсності, що опосередкований всезагальними формами і над-біологічними програмами суспільно-історичноїжиттєактивності людей, а відтак атрибутивна характеристика поведінки, діяльності, спілкування, вчинків; вирізняється цілеспрямованістю, засобовістю, доцільністю, ідеальністю, поліформовиявленням; б) найвища на Землі, універсальна психоформа, квінтесенція якої полягає у ставленні людини до світу на основі врахування історичного досвіду, із знанням його об'єктивних закономірностей і властивостей та використанням методів мислення, розуміння і творення певного соціокультурного простору людського життя; знаменує суб'єктивну доцільність вітального процесу, ідеально інтегруючії психопобудову і формовияв відчуттів, сприйняття, уявлень, пам'яті, уваги задля обгрунтування нових цілей, завдань, концепцій, проектів, програм наближення майбутнього.

Середовище - а) сукупність природних або соціальних умов, зовнішніх чинників та обставин, серед яких народжується, проживає і розвивається організм, а також проходить життя людини; оточення,

довкілля; б) низка фізіологічних і психологічних станів-подій індивіда, які відбуваються у його внутрішньому світі.

138

Соціалізація - а) процес і результат оволодіння дитиною, підлітком, юнаком, дорослим соціально-культурним, щонайперше етно-національним, досвідам у процесі їхнього фізичного, емоційного, інтелектуального, морального та духовного розвитку, соціального самоствердження та особистісної самореалізації; б) поступальне перетворення індивіда в особистість, індивідуальність та універсум під впливом організованого оточення (соціуму) - процесів навчання, виховання та освіти, яке супроводжується розвитком й удосконаленням психічних функцій і психоформ,асоціальних норм і моральних цінностей, світобачення 'йдуховно-креативних образів; в) процес занурення (входження особи в соціокультурний простір, пристосування до соціуму, освоєння (прагматичне, теоретичне, проектне, діяльніснета ін.) соціальних ролей і функцій; звідси компетентність, професіоналізм, мудрість.

Соціальна адаптація - а) неперервний процес активного • пристосування індивіда до умов соціально-культурного середовища, результати і наслідки цього процесу; б) пристосування і прилаштовування індивіда чи групи до умов, вимог та обставин соціального оточення, а також зміна системи ставлень і відношень у соціальному або культурному контекстах їхнього життя.

Соціальна позиція - а) місце, яке посідає людина у системі суспільних відношень і супідрядних оргструктурах (група, колектив, організація, етнос, нація); б) вмотивований людиною спосіб життєдіяльності і світобачення, який знаходить конкретний вияв в установках, поглядах, діях і вчинках, наборі прийнятних для неї соціальних функцій і ролей;, залежить від внутрішньої позиції як системи соціальних установок особи, яка безпосередньо пов'язана з її актуальними потребами, котрі й визначають основний зміст і спрямування діяльності на даному відрізку життя.

139

Соціальна установка - а) ставлення особи до людей, соціальних подій, фактів і всього того, що для неї є вагомим, значущим, цінним; 6) психічний образ соціальної реальності, який містить три складові: когнітивну (знання про об'єкт), емоційну (почуття, котпі він викликає)

і поведінкову (дії, котрі він спричинює), або будь-яка установка, котра е соціальною за походженням чи способом вияву; в) певна модель переконань, загальних для групи чи суспільства, а також особиста впевненість, котра набута внаслідок перебігу процесів соціалізації людини.

Соціальні норми - а) правила загальноприйнятої та очікуваної поведінки, що є прописом "правильних" дій і вчинків людини у соціумі; б) окремі взірці-обмеження, які забезпечують переважання тих чи інших цінностей суспільного життя, Грунтуються на національних традиціях, буденному досвіді і наукових знаннях та .регулюють актуальну соціальну поведінку особистості, визначаючи її конкретний вчинково-діяль-нісний простір адаптаційної активності; в) моделі поведінки, які зустрічаються у суспільстві наскільки часто, що починають вважатися його відображенням і набувають значення санкцій, котрі добровільно обстоюються громадянами.

Соціально-психологічний експеримент - а) метод емпіричного дослідження того, як люди сприймають, думають та взаємодіють між собою в малих і великих групах шляхом спеціального введення і відстеження дослідником незалежних змінних (експериментальних умов), а також контролю за змінами похідних (залежних) ситуацій, передумов, параметрів окремої соціальної організованості; б) в авторському досвіді наукової діяльності - фундаментальний експеримент у сфері національної освіти, головна ідея якого полягає в програмово-організаційному переході від Школи знання до Школи культури і духовності, а основний зміст становить поетапне впровадження інноваційної освітньої моделі - модульно-розвивальної системи; проводиться нами в неповному обсязі у більше ніж двадцяти середніх навчально-виховних закладах України, починаючи з 1992 року.

140

Соціально-психологічне проектування - а) професійна методологічна робота (миследіяльність), яка полягає у створенні наукової програми чи соціального проекту з метою наближення майбутнього; безпосередньо пов'язане з інноваційною діяльністю, оскільки технологічно обстоює реалізацію ініціатив, які спричинюють якісні зміни в різних сферах соціального життя людини, приводять до раціонального використання практичного досвіду, матеріального використання практичного досвіду, ресурсів суспільства; відтак незмінний інструмент

соціального передбачення і психологічного прогнозування, дослідження й розв'язання актуальних проблем людського та цивілізаційного розвитку; б) науково обґрунтоване подання системи параметрів майбутньої соціальної системи чи технології, котрі втілюють принципи і вимоги максимального дотримання та узгодження інтересів суспільства, етносів, груп, окремих особистостей; застосовується нами у системі фундаментального експерименту для створення інноваційного проекту модульно-розвивальної освіти.

Соціореадаптація - а) кінцевий результат процесу соціальної реабілітації, що визначає якість життєактивності людини після тяжкої хвороби; не обмежується лише відновленням працездатності, а й охоплює всі системи та рівні її соціальної взаємодії з довкіллям; б) реабілі-тованість як відновлення індивідом попереднього психофізичного стану і ширше - соціального статусу, котре забезпечує йому суб'єктивне задоволення перебігом життя.

Спричинення (рос. детерминанта) - а) соціальна ситуація залежності поведінки і діяльності індивіда, групи, колективу від суспільного оточення; б ) положення про те, що наші вчинки і поведінка зумовлені впливом певних подій і не виявляються довільно, соціумонезалежно, тому детермінанта - це причина, попередня вихідна умова, що приводить до певного результату, певних наслідків (здебільшого у розвитку людини, групи, суспільства).

Стандартизація - а) використання одноманітних процедур при проведенні й підрахуванні результатів інтелектуального чи особистіс-ного тестування; б) процеси і процедури встановлення набору норм для теста (опитувальника).

Становлення - а) процес розвитку, в якому індивід бере на себе відповідальність за максимально повну реалізацію свого потенціалу і життя загалом; б) саморозгортання внутрішньої програми розвитку Я-концепції особистості у системі персоніфікованих соціальних взаємин упродовж її життєвого шляху.

141

Статус особистості - а) соціально-психологічна характеристика положення, яке посідає індивід у структурі як функціонально-рольових, так і міжособистісних відношень у групі, колективі; здебільшого набуті у результаті зусиль, конкуренції, знань, спеціальних умінь і здібностей; б) достатньо визначене положення в соціальній ієрархії групи чи суспільства; виявляється у двох способах: як наявність прав, привілеїв, престижу, влади, або у виконанні певних ролей, соціальне прийнятих та очікуваних оточенням від особи, групи чи організації (наприклад, політичної партії).

Стимул — а) будь-які подія чи зміна в предметі, образ сприймання чи поняття, внутрішній чи зовнішній подразник, котрі впливають на організм так, що його поведінка змінюється певним помітним чином; для уточнення обсяжного змісту цього поняття часто вживають додаткові терміни (наприклад, стимул-реакція, стимул-значения, стимул-контроль тощо); б) фізична енергія та інформація, на котру реагує сенсорна система в процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем, у т. ч. будь-яка подія, що стимулює активність та приводить його у стан діяльнісної готовності, відіграє роль сигналу до вчинкової дії; в) окрема внутрішня подія, котра провокує організм чи психосферу людини до змін і зростання (реакція-спонука).

Стрес - а) стан максимального психологічного напруження, котрий виникає у людини в процесі життєактивності за складних екстремальних, критичних умов виживання, самоствердження, культу ротворення; може впливати як позитивно (стрес), так і негативно (дистрес) на внутрішню організацію поведінки, діяльності, особистісної дезадаптації; б) складна психоформа внутрішнього світу людини, котра викликає значні зміни і перебудову, почасти деформації та спотворення у взаємозалежному функціонуванні її актуальних психічних процесів, станів і властивостей; може як сприяти відновленню особистісної адаптованості, так стимулювати критичні рівні дезадаптованості особистості.

Стресор - а) практичний агент сильного психоафективного напруження позитивної (стрес) або негативної (дистрес) внутрішньої дії на життєвий процес особи; б) несприятливі, значущі за силою і тривалістю психофізичні і соціальні впливи, які спричинюють виникнення стресових станів (фізичні і психічні травми, інфекції, токсичні отруєння тощо).

142

Схема - а) гіпотетична когнітивна структура, котра використовується особистістю для сприймання, організації та переробки інформації; б) сукупність вищих психічних процесів, котра системно використовується людиною для того, щоб пізнати, пояснити і на цій підставі перетворити світ; в) за Ж. Піаже - типова і послідовно відновлювальна послідовність дій та операцій у способах пристосування організму до умов навколишнього середовища, а також внутрішня інтелектуальна психологічна структура, котра керує організацією мислення і поведінки людини за різних життєвих обставин.

1 енденція актуалізації - а) важливе спрямування в розвитку взаємодії у системі "людина-середовище", яке вимагає більшої активності, ініціативи, наполегливості і динамічності людини у пристосуванні до навколишнього середовища; б) основний мотив життєактивності особистості, який полягає у прагненні зберегти та інтенсифікувати себе, стати настільки хорошою і досконалою, наскільки дає змогу зробити це властива їй природа, можливо навіть всупереч соціальному оточенню.

Тенденція самоактуалізації - а) найбільш імовірний перебіг розвитку людини в напрямку зростання складності її внутрішнього світу, особистісної самодостатності, соціальної зрілості, громадянської та професійної компетентності; б) когнітивна модель побудови особистістю програми максимального культурного розвитку і життєвої самореалізації, що гіпотетичне вміщує велику кількість особистісних значень, вчинків, подій, досягнень.

Тести інтелекту - а) психодіагностичні методики, що дають змогу визначати розумовий (у т. ч. інтелектуальний і мисленнєвий) розвиток індивіда і виявляти особливості його структури інтелекту; диференціюються на монометричні методи і тестові батареї, на тести "рівня" і "швидкості"; б) різновид тестів здібностей, що розроблений для вимірювання розуміннєвого потенціалу особистості шляхом проходження стандартизованих випробувань (здебільшого розв'язання серії тестових задач).

143

Тести особистості - а) психодіагностичні процедури і прийоми, спрямовані на оцінку емоційно-вольових компонентів психічної діяльності - відношень, мотивації, адаптованості, інтересів, емоцій, Я-концепції, а також особливостей поведінки, комунікації і вчиняння у певних, описово заданих, соціальних ситуаціях; б) різновид емпіричного

дослідження психосоціального портрету (структури, профілю) особистості, яке дає змогу оцінювати її особистий стиль, систему ставлень, оцінок, переконань, установок та інших характеристик психосоціального розвитку і культурної реалізації; містять особистісні опиту-вальники, ситуативні і проективні тести (дослідницькі методики).

Тривога - а) емоційна реакція на те, що людина усвідомлює переживання як невідповідне чи неадекватне своїй Я-концепції та присвоєним нормами і цінностями, а також смутно-неприємний емоційний стан, який характеризується наявністю поганих передчуттів, страху, напруження і заклопотаності; на відміну від страху тривога здебільшого безпредметна; б) емоційно стурбований стан, котрий супроводжується усвідомленням бездумності, недосконалості і визначальній хаотичності світу, в якому живе сьогоднішня людина, й, зокрема, неприємні хвилювання щодо відсутності версій і гіпотез, які б достовірно пояснили глобальні події і таємничі явища земного та космічного існування.

У певненість у собі — а) переживання людиною своїх можливостей, як адекватних тим завданням, котрі перед нею ставить життя і які вона сама визначає перед собою; безпосередньо пов'язана із самооцінкою: якщо вона вища або нижча реальної спроможності, то має місце відповідно самовпевненість чи невпевненість у собі; б) водночас переконання в тому, що собі чи комусь із оточення можна довіряти; формується з дитинства шляхом схвалення адекватних здібностям особи домагань, самооцінок, ставлень.

Установка - а) схвальна або несхвальна оцінкову реакція на що-небудь або кого небудь, яка виявляється у думках, почуттях і цілеспрямованій поведінці; б) стійка налаштованість індивіда, котра формується на основі ментальних підвалин досвіду, до відповідної форми реагування, а також суб'єктна готовність чинити-діятн відповідним чином; в) будь-який стан, диспозиція або тенденція біологічного чи соціального організму реагувати певним способом (перцептивна, функціональна, підготовча та інша установка).

(фундаментальне дослідження - а) метод пізнання соціально-психологічної реальності, спрямований на вивчення загальних співвідношень між феноменами (явищами), а не на з'ясування специфічних

питань прикладного характеру; б) організація науково-проектних і дослідницько-експериментальних розробок такого рівня, які забезпечують взаємодоповнення теорії, методології, технології і практики, є конкретним соціокультурним утіленням окремої наукової програми або світоглядної парадигми і приводять до

реформаторських змін у різних галузях і сферах суспільного життя.

144

Феноменологія - а) філософська доктрина, згідно з якою наукове дослідження безпосереднього досвіду є основою психології; тому вирішальне значення надається подіям, виявам, випадкам, ситуаціям, що переживаються людиною майже безвідносно до зовнішньої (фізичної) дійсності і так званих наукових застережень природничих наук; звідси реальний смисл для феноменального аналізу мають дослідження відношень індивіда із подіями реального світу та його реакції на ці події; б) підхід у персонології, який підкреслює важливість розуміння суб'єктивних переживань людини, її почуттів та особистісних концепцій, а також її особистого погляду на світ і саму себе.

Феномен рівня адаптації - а) тенденція адаптуватися до певного рівня стимуляції і, як наслідок, звертати увагу і реагувати тільки на ті зміни, які відбуваються на цьому рівні; б) спроможність вирізняти із проблемного поля оточення ті цілі, завдання і проблеми, котрі є найважливішими для успішної адаптації особистості; знаходить конкретний формовияв у вигляді Я-проблеми особистості.

Фобії - а) важкоздоланний нав'язливий страх, спричинений певними об'єктами чи ситуаціями (тварини, висота, замкнений простір, смерть тощо); має в першооснові несвідомий інтропсихічний конфлікт, наявність нездійсненного пригніченого бажання, неприйнятного для Я; б) тривожний стан, котрий характеризується стійким страхом перед певними природними чи соціальними ситуаціями, в яких особа може стати жертвою або об'єктом прискіпливої уваги інших, що може сильно обмежувати поле як ситуативної адаптивності, так і простір продуктивної життєактивності (наприклад, страх перед стихійним лихом, публічним виступом тощо).

145

Фрустрація - а) особливий психічний стан, котрий виникає в ситуаціях, коли вмотивована поведінка наштовхується на нездоланні перепони, тобто особа не може досягнути поставленої мети; така

відсутність задоволення потреби-бажання супроводжується здебільшого пригніченням і песимізмом; 6) внутрішнє блокування способів досягнення особистісних цілей у системі міжсуб'єктної взаємодії шляхом призупинення, втручання або розширення дій, поведінки, комунікації, що виявляється в емоційному пригніченні та розпачі, які в окремих випадках можуть мати мотиваційні властивості.

Я (Его) - а) сфера особистості, для котрої характерне внутрішнє усвідомлення самої себе і поведінково-вчинкове розгортання її пристосовницьких процесів у реальному світі; 6) ядро суб'єктності індивіда, яка, формуючись у діяльності і спілкуванні, дає змогу відмежувати своє Я від не-Я, утвердити власну ідентичність та прийняти свою не-ідентичність з іншими суб'єктами; в) структурний компонент особистості в теорії 3. Фрейда (поряд з Воно і Над-Я), що являє собою сукупність організованих сил, котрі контролюють психічну (переважно несвідому) енергію. Воно і прагнуть встановити її відповідність з вимогами зовнішнього світу; при цьому найкращим способом розвитку Я є перехід від принципа задоволення до принципа реальності, тоді Я справляє відчутний вплив на поведінку і життя людини.

Я-ідепльне - а) система уявлень людини про те, якою вона зможе і повинна стати у майбутньому, включаючи прагнення і вірування, моральні ідеали і цінності, світогляд і переконання; б) досконалі найвищі характеристики Я у тому розумінні, якою особистість хотіла б стати; це своєрідна персоніфікована мета її культурного гармонійного розвитку.

Я-концепція - а) відносно усталена, певною мірою усвідомлена, сприйнята як неповторна і динамічна, система уявлень індивіда про самого себе на засадах якої він здійснює соціальну взаємодію з використанням сукупності психологічних засобів (ставлення, оцінка, контроль, прийняття, психічний образ, психологічна ситуація тощо); б) цілісний, почасти слабо структурований або внутрішньо суперечливий, образ власного Я, самоорганізований як установка особи на саму себе; іншими словами, всезагальний патерн (установка, орієнтація), або конфігурація (організація самосприйняття людини такою, якою вона є); в) важлива структурна складова психологічного складу особистості, яка є передумовою і наслідком ефективності соціальної взаємодії і соціокультурного життя у цілому, діє і характеризує як

змістовне наповнення її основних компонентів (когнітивний, емоційний, оцінювально-вольовий), так і повноту образів свого Я (реальне, ідеальне, динамічне, фантастичне, духовне тощо).

Я-проблема - а) стрижнева проблема особистості на даному відрізку життєдіяльності, яка зосереджує на собі ЇЇ фізичні, емоційні, інтелектуальні, моральні, духовні і поведінкові здібності, формує або розкладає, розвиває або руйнує її Я-концепцію; б) високонапружена психоформа індивіда, що характеризується як внутрішня проблемна ситуація у єдності її джерел (особистісна невизначеність, інтелектуальне утруднення, пізнавально-смислова суперечність), форм (запитання, задача, проблема, діалог, спір, дискусія тощо) та мисленнєвих засобів (розуміння, означення, аналізування, узагальнення тощо) психологічної проблемності як внутрішнього чинника особистої нестабільності і неадаптивності.

Я-сортування - а) твердження, які обстежуваний диференціює при описі людини, котрою він у даний момент є; б) уявлення людини про себе "тут і тепер", що грунтується на її власній оцінці своїх особистих рис та індивідуальних особливостей.

Я-структура - а) віра у себе, котра організує і спрямовує обробку інформації, що стосується самої особистості; б) цілісність Я-концепції людини як її сутнісна характеристика, котрій властиві диференційованість, складність, інтегрованість за умов психічного здоров'я людини.

Я-схема - а) схема як гіпотетична когнітивна структура, котра утворюється з тих визначень та інтерпретацій, які сприймаються особистістю у ролі найбільш прийнятних її Я-концепції; б) мислесхема довизначення і розв'язання Я-проблеми особистості як стратегія і тактика процедурно-ситуативного зняття її внутрішньої проблемної ситуації і вихід на нові обрії психосоціального розвитку та самоакту алізації.

146  147

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. Изд. 3-е. - М.: Междунар. пед. академия, 1995. - 262 с.

2. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х кн. - М.: Педагогика, 1982. - Кн. 1. - 318 с.: Кн. 2. - 296 с.

3. Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Аспект-Пресс, 1998. - 376 с.

4. Балл Г. А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической психологии. - К.-Донецк: Ровесник, 1995. - 32 с.

5. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологи личности .-' / Вопросы психологии. - 1989. - №1. - С. 92-100.

6. Белл Х.М. Пособие по проведению и оценке результатов теста приспособляемости. - М., 1974. - 78 с.

7. Берне Р. Развитие Я-концегщии и воспитание. - М.: Прогресс, 1986. - 422 с.

8. Бех І.Д. Від волі до особистості. - К.: Україна-Віта, 1995. - 202 с.

9. Блейхер В.М.,Буларчук Л. Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. - К.: Вища школа, 1978. - 143 с.

10. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. - М.: Наука, 1978. - 309 с.

11. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. — К.: Укртехпрес, 1997. - 216 с.

12. Бороздина Л.В. Что такое самооценка? // Психол. журнал. - 1992.

- Т. 13, № 5. - С. 99-105.

13. Братусь Б.С. Анатомия личности. - М.: Мысль, 1988. - 301 с.

14. Брушлинский А.В. Психология мышления и проблемное обучение. -М.: Знание, 1983. - 96 с.

15. БурлачукЛ. Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. - К.: Наукова думка, 1989. - 199 с.

16. Бурменская Г.В., Караванов О.А., Лидере А.Г. Возрастно-психоло-гическое консультирование. Проблемы психологического развития детей. -М.: Педагогика, 1990. - 136с.

17. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. - М.: МГУ, 1984. - 200 с.

18. Василюк Ф.Е. Жизненный мир и кризис: анализ критических ситуаций // Психол. журнал. - 1995. - Т. 16, № 3. - С. 90-101.

19. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч. -1.2- М.: Педагогика, 1982. - С. 5-361.

20. Выготский Л.С. Педагогическая психология. - М.: Педагогика, 1991.

- 480 с.

21. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологи. - М.: Просвещение, 196. - 272 с.

22. Гилъбух Ю.З. Учитель и психологическая служба школы. - К.: Ин-т психологии, 1993. - 142 с.

23. Годфруа Ж. Что такое психология: Пер. с фр. - В 2-х т. - М., 1996.

- Т. 1. - 496 с.; Т. 2. - 396 с.

24. Гуменюк О.Є. Модульно-розвнвальне навчання: соціально-психологічний аспект. - К.: Школяр, 1998. - 112 с.

25. Гуменюк О.Є. Модульно-розвнвальна система як об'єкт соціально-психологічного аналізу. Дне... канд. психол. наук. - К., 1999. - Київський університет імені Тараса Шевченка: 19.00.05. - 185 с.

26. Джемс У. Психология. - М.: Педагогика, 1991. - 368 с.

27. Данченко Е.А., Тшпаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. -К.: Наукова думка, 1989. - 175 с.

28. Елисеев О,П. Конструктивная типология и психодиагностика личности.

- Псков: ПГУ, 1994. - 280 с.

29. Захарова А. В. Структурно-динамическая модель самооценки / •' Вопросы психологи. - 1989. - № 1. - С. 5-14.

30. ЗеличенкоА.И. Психология духовности. - М.: Изд. Трансперсонального ин-та, 1996. - 400 с.

31. Зимбардо И.А., Ляйпе М. Социальное влияние. - СПб.: Питер Пресс, 2000. - 448 с.

31а. Иванников В.А. К сущности волевого поведения // Психол. журнал.

- 1985. - Т. 6, № 3. - С. 47-55.

32. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. - СПб.: Питер Пресс, 2000. - 512 с.

33. Илъницкая И.А. Проблемные ситуации и пути их создания на уроке. -М.: Знание, 1985. - 80 с.

ЗЗа. Інститут експериментальних систем освіти (науково-дослідний): Інф. бюлетень / Відпов. за випуск Ю.В. Москаль - Тернопіль, 2000. - 28 с.

336. Інститут експериментальних систем освіти (науково-дослідний): Інф. Бюлетень - Вип. 2 / Відпов. Ю.В. Москаль - Тернопіль, 2000. - 48 с.

34. Исаев Е. И. Проблемы проектирования психологического образования педагога // Вопросы психологии. - 1997. - №6. - С. 48-56.

35. Каталог психологических и дидактических тестов. - Братислава, 1982. -198с.

36. Каган М.С. Системный подход и гуманитарное знание. - Л.: ЛГУ, 1991.-384 с.

Зба. Казмиренко В.П. Социальная психология организаций. - К.: МАУП, 1994. - 384 с.

37. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. - К.: ТОВ Міжнар. фінансова агенція, 1998. - 216 с.

38. Kumaee-Смык Л.А. Психология стресса. - М.: Наука, 1983. - 368 с.

39. Клайн П. Справочное руководство по конструктированию тестов: Введение в психометрическое проектирование. - К.: ПАН ЛТД, 1994. - 284 с.

40. Ковалев Г.А. О системе психологического воздействия. - М.: Ин-т психологии, 1989. - 152 с.

41. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. - М.: Политиздат, 1984. - 335 с.

42. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. - К.: КДУ імені Тараса Шевченка, 1995. - 304 с.

43. Костенко Ліна. Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала.

- К.: KM Академія, 1999. - 32 с.

44. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Рад. школа, 1989. - 608 с.

45. Кудрявцев В. Т. Проблемное обучение: истоки, сущность, перспективы.

- М.: Знание, 1991. - 80 с.

46. Лазурский А. Ф. Класификация личностей /./ Психология индивидуальных различий. Тексты. - М.: МГУ, 1982. - С. 179-198.

47. Леошард К. Акцентуированные личности. — К.: Вища школа, 1989. - 392 с.

48. Леонтъев Д.А. Значение и личностный смысл: две стороны одной медали // Психол. журнал. - 1996. - Т. 17, № 5. - С. 19-30.

49. Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. - СПб: Питер, 1996. - 684 с.50. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. - К,: Вища школа, 1998. - 479 с.

51. МаслоуА. Психология бытия: Пер. с англ. - М.: Рефлбук, К.: Ваклер, 1997. - 304 с.

52. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование: Пер. с англ. -К.: Центр практ. психопедагогики, 1994. - 54 с.

53. Матюшкин A.M. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. -М.: Педагогика, 1972. - 208 с.

54. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. - М.: Просвещение, 1985. - 319 с.

55. Мещанова Г. Комплексне соціально-психологічне дослідження особистості в системі експериментального навчання / / Психологія і суспільство. -2000. -№ 1. -С. 88-109.

56. МихееваИ.Н. Амбивалентность личности: Морально-психологический аспект. - М.: Наука, 1991. - 125 с.

57. Моделирование педагогических ситуаций: Проблемы повышения качества и эффективности общепедагогической подготовки учителя / Под ред. Ю.Н. Кулюткина, Г.С.Сухобской. - М.: Педагогика, 1981. - 120с.

58. Модульно-розвивальна система: соціально-культурний зміст навчальних модулів. Фундаментальний експеримент в СШ №80 М.Дніпропетровська // Рідна школа: Спецвипуск. - 1998. - № 10. - 80 с.

59. Морріс Б. Керівник той, хто знаходить вихід /'/' Освіта і управління.

- 1998. - Т. 2, № 3. - С. 77-87.

60. Мурзенко В.'А. Психологический анализ личностно-поведенческой структуры так называемых трудных детей в условиях массовой школы (в связи с задачами психокоррекционной работы): Автореф. дисс... канд. психол. наук.

- Л., 1979. - ЛГУ: 19.00.07. - 21 с.

61. Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищої освіти: Збірка матеріалів до Всеукр. наук.-практ. конф. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 224 с.

62. Налчаджян А.А. Соціально-психологическая адаптація личности (формы, мехпнизмы и стратегии). - Єреван, 1988. - 364 с.

63. Общая психодиагностика / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. -М.: МГУ, 1987. - 304 с.

64. Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва.

- К.: Либідь, 1999. -536с.

65. Основи психологи / За заг. ред. О.В .Киричука, В.А.Роменця. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1996. - 632 с.

66. Обухова Л.Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против. - М.: МГУ,

1981. - 191 с.

67. Панасик А.Ю. Управленческое общение: практические советы. - М.: Экономика, 1990. - 112 с.

68. Парыгин Б. Д. Социально-психологический климат коллектива. Пути и методы изучения. - М.: Наука, 1981. - 192 с.

69. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. - М.: МГУ, 1989. - 216 с.

70. Петровский А.В. Личность, деятельность, колектив. - М.: Политиздат,

1982. - 255 с.

71. Петровский В.А. Личность в психологи: парадигма субъективности. -Ростов-на-Дону, 1996. - 512 с.

72. Петровский В.А. Психология неадекватной активности. - М.: ТОО Горбунок, 1992. - 224 с.

73. Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка: Пер. с фр. - М.: Педагогика-Пресс, 1994. - 528 с.

74. Проколієнко Л.М. Проблема активності розвиткової особистості в дослідженнях Григорія Костюка / / Психологія і суспільство. - 2000. - № 1. -С. 14-25.

75. Психологические тесты / Сост. Ахмеджанов Э.Р. — М.: Светотон, 1995. - 320 с.

76. Психологічний словник / За ред. B.I. Войтка. - К.: Вища школа, 1982. - 216 с.

77. Психологія / За ред ІО.Л. Трофімова. - К.: Либідь, 1999. - 558 с.

78. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровського, М.Г. Яро-шевского. - 2-е изд. - М.: Политиздат, 1991. - 494 с.

79. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В. Дубровиной. -М.: Политиздат, 1991. - 303 с.

80. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер. с англ. - М.: Прогресс, Универс, 1994. - 480 с.

81. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании.

- М.: ВЛАДОС, 1995. -529с.

82. Розенберг B.C., Аршавскип В.В. Поисковая активность и адаптация. -М.: Наука, 1984. - 192 с.

83. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології XX століття. - К.: Либідь, 1998. - 992 с.

84. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер, 2000. -712с.

85. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой.

- Тбилиси, 1989. - 208 с.

86. Селъе Г. Стресс без дистресса. - М.: Прогресс, 1979. - 123 с.

87. Семенюк Т. В. Науково-педагогічне проектування граф-схем навчальних курсів загальноосвітньої школи за модульно-розвивального навчання: Автореф. дне... канд. пед. наук. - К., 1999. - Київський університет імені Тараса Шевченка: 13.00.01. - 19 с.

88. СобчикЛ.Н. Диагностика межличностных отношений. - М., 1990. -86с.

89. Сталин В.В. Самосознание личности. - М.: МГУ, 1983. - 284 с. 89а. Третъяченко В.В. Колективні суб'єкти управління: формування, розвиток та психологічна підготовка. - К.: Стилос, 1997. - 585 с.

90. Українська душа. - К.: Фенікс, 1992. - 128 с.

91. Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ, и нем. - М.: Прогресс, 1990. - 368 с.

92. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. - М.: Наука, 1989. - 456 с.

93. Фромм Э. Человек для себя: Пер. с англ. - М., 1992. - 253 с.

94. Фромм Э. Человеческая ситуация: Пер. с англ.. - М., 1995. - 240 с.

95. Фурман А. Азбука ефективного управління // Освіта і управління. -1998. - Т. 2, № 3. - С. 75-76.

96. Фурман А. Архітектоніка творення особистості за модульно-розвивальної системи навчання // Психологія і суспільство. - 2000. - № 1. - С. 26-43.

97. Фурман А.В. Вступ до шкільної практичної психології. - К. - Донецьк: Ровесник, 1993. - 50 с.

98. Фурман А.В. Методика визначення особистісної адаптованості школярів // Психологія. - Вип.. 41 - К.: Освіта, 1993. - С. 28-47.

99. Фурман А.В. Методика визначення особистісної адаптованості школярів.

- К. - Донецьк: Ровесник, 1993. - 22 с.100. Фурман А. Методика визначення особистісної адаптованості вчителів і учнів // Освіта і управління. - 1998. - Т. 2. № 1. - С. 105-125

101. Фурман А. В. Інноваційна освіта: система програмово-методичного забезпечення. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 180 с.

102. Фурман А.В. Модульно-розвивальне навчання: принципи, умови, забезпечення. - К.: Правда Ярославичів, 1997. - 340 с.

103. Фурман А.В. Проблемні ситуації в навчанні. - К.: Рад. шмата, 1991. -191 с. ЮЗа. Фурман А.В. Психодіагностика інтелекту в системі диференціації навчання. - К.: Освіта, 1993. - 224 с.

104. Фурман А. В. Психологія особистісної адаптованості в гуманістичному вимірі суспільних взаємин / / Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищої освіти. - Тернопіль, 2000. - С. 167-170.

105. Фурман А.В., Снисаренко Г.В. Психологические особенности принятия учащимися трудовой задачи в процессе производительного труда / / Психологическая наука: проблемы и перспективы: Тезисы науч. сообш. Всесоюзн. конф. - К.: НИИ психологии, 1990. - Ч. II. - С. 123-124.

106. Фурман А. Соціально-культурна доктрина розвитку національної освіти // Освіта: Спецвипуск. - 1998. - 10 березня. - С. 2.

107. Фурман А. В. Соціально-психологічна експертиза модульно-розвиваль-них занять у школі. - К.: Правда Ярославичів, 1999. - 56 с.

108. Фурман А.В. Умови успішної адаптації учнів до середньої ланки загальноосвітньої школи в системі покласної диференціації // Психологія. -Вип.. 38. - К.: Освіта, 1992. - С. 63-73.

109. Фурман А. Фантомы украинского образования // Влада. - 1999. -№ 1.- С. 15.

110. Фурман А. Фундаментальний соціально-психологічний експеримент у школах України: анатомія пошуку // Освіта і управління. - 1997. - Т. 1, № 3. - С. 39-56.

111. Фурман А.В. Як допомогти учням долати дезадаптованість до школи // Рад. школа. - 1991. - № 5. - С. 25-32.

112. Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. — Томск: ТГУ, 1997. - 392 с.

113. Хьелл Л., Зшлер Д. Теория личности: Пер. с англ. - СПб.: Питер, 1997. - 608 с.

114. Чалдини Р. Психология влияния: Пер. с англ. -СПб.: Питер, 2000. -272с.

115. Шванцара И. Диагностика психического развития. - Прага, 1978. — 388 с.

116. Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. - Ростов-на-Дону, 1999. - 544 с.

117. Школа здібностей. Фундаментальний експеримент в СШ №44 м. Запоріжжя // Рідна школа. - 1996. - №8. - 80 с.

118. Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-Манипулятор: Пер. с англ.. - М., 1994. - 128с.

119. Щедровицкий Г.П. Избранные труды. - М.: Школа культ, политики, 1995. - 760 с.

120. Щедровицъкип Г.П. Философия. Наука. Методология. - М.: Школа культ, политики, 1997. — 656 с.

121. Щедровицъкий Г.П. Методологічна організація сфери психології // Психологія і суспільство. - 2000. - № 2. - С. 6-21.

122. Йолов Георги. Личността в критични ситуации. — София, 1975. — 227 с.

123. Piaget J. Biology and Knowledge. - Chicago, 1971. - XII. - 384 p.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

ЗВЕДЕНІ СТАТИСТИЧНІ ДАНІ РЕЗУЛЬТАТІВ ОБСТЕЖЕННЯ ОСОБИСТІСНОЇ АДАПТОВАНОСТІ УЧНІВ 1-11 КЛАСІВ СЄВЄРОДОНЕЦЬКОЇ ГУМАНІТАРНО-ЕСТЕТИЧНОЇ ГІМНАЗІЇ ЗА ТЕСТОМ-ОПИТУВАЛЬНИКОМ

"НАСКІЛЬКИ ТИ АДАПТОВАНИЙ ДО ЖИТТЯ?"

У ЛИСТОПАДІ 1999 РОКУ (ВИБІРКА - 354 ОСОБИ)

ДОДАТОК Б

ЗВЕДЕНІ КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ РІВНІВ ОСОБИСТІСНОІ АДАПТОВАНОСТІ УЧНІВ 1-11-Х КЛАСІВ ЗОНІ №43 М. ДОНЕЦЬКА У 1999/2000 НАВЧАЛЬНОМУ РОЦІ (ДРУГИЙ ЕТАП ЕКСПЕРИМЕНТУ З УПРОВАДЖЕННЯ МОДУЛЬНО-РОЗВИВАЛЬНООІ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ; (ВИБІРКА- 716 УЧНІВ)

1. Початкова школа

Вид соціальне-	Рівні			Клас та кількість учнів							Всього
адаптації	адаптованості	1а 12	16 24	1в 22	2а 16	26 26	2в 26	За 23	36 22	Зв 23	194
1. Адаптованість	1. А)максимальний		-	1	-	2		1	-	-	4
	Б) дуже високий	1		5	-	1	3	1	2	.	13
	2. Зисокий	2	2	7	4	4	6	6	2	1	34
	3. Середній		7	3	4	10	9	7	2	1	43
	4. Низький	5	6	3	2	5	2	5	8	11	47
II. Неадаптовамість	5. Неочевидний	2	8	-	4	3	3	1	6	5	32
	6. Очевидний	2	1	1	2	1	2	1	2	5	17
III. Дезадаптованість	7. Ситуативний		-	2	-	-	1	1	-	-	4
	8. Ст. очевидний	-	-	-	-		-	-	-	-	-
	9. А) критичний	-	-	-	-	-	-		-	-	-
	Б) супер-критичний	-	-	-		-	-	-	-	-
	Середній бал класів	57,9	57	65	68	63	65	64,7	58,5	54,4	553,5
	Середній бал початкової школи	61,5									-

2. Середня ланка школи

Вид соціапьно-психо логічної адаптації	Рівні особисті СНОІ адаптованості	Клас т а кількість учнів															о А se
		5 А	6 Б	ь В	6 А	6 Б	6 В	7 А	7 Б	7 В	8 А	8 Б	8 В	9 А	9 Б	9 В
		ЗО	2В	24	26	28	33	25	29	29	77	33	29	25	70	73	407
І. Адаптованість	1.А) максимальний	1	4	1	0	0	0	0	4	1	0	0	0	0	0	0	11
	Б) дуже високий	4	2	1	6	2	0	0	2	2	0	0	1	0	0	0	20
	2. Високий	5	7	3	4	4	6	4	2	4	0	1	1	2	0	1	44
	3. Сеиелній	10	4	7	6	4	4	10	2	1П	?	4	4	Ш	1	7	80
	4. Низький	4	2	4	6	4	10	4	3	5	8	2	7	5	2	4	70
II. Не адаптованість	5. Неочевидний	1	1	3	2	10	1	4	4	2	3	7	5	5	5	6	59
	6. Очевидний	3	2	3	2	4	5	2	6	2	10	10	7	3	4	5	68
III. Дезадаптованіст ь	7. Ситуативний	2	1	1	1	0	4	1	3	2	2	5	4	0	3	4	32
	8. Ст. очевидний	0	0	0	1	0	2	0	1	0	0	1	0	0	4	1	10
	9.А) критичний	0	1	1	0	0	1	0	1	0	2	4	0	0	1	0	11
	Б) супер- КПИТИ-ІНИЙ	0	1	0	0	0	0	0	1	0	0	0	0	0	0	0	2
Середній бал класів		59	60	59	55	57	54	55	49	59	40	42	52	52	42	50	785
Середній Вал ос повної ланки школи		52,3

168

3. Старша ланка школи

Вид соціально-психологічної адаптації	Рівні особистісної адаптованості	Клас та кількість у			ГЧНІВ	Всього
		Юа	106	11а	116
		35	27	28	25	115
І. Адаптованість	1 А) максимальний	-	-	-	-	-
	Б) дуже високий	-	-	-	-	-
	2. Високий	2	-	Ь	4	11
	3 Середній	12	5	8	3	28
	4 Низький	10	3	6	8	27
II. Неадаптованість	5. Неочевидний	9	11	7	5	32
	6. Очевидний	1	3	2	4	9
III. Дезадаптованість	7. Ситуативний	-	3	-	1	4
	8 Ст. очевидний	1	1	-	-	2
	9. А) критичний	-	1	-	-	1
	БІ супеокоитичний	-	-	-	-	-
Середній бал класів		59,5	47,6	55	57,2	219,3
Середній бал старшої ланки школи ________ __________ —— МІВ						-

4. Зведені результати експериментальної школи

Ступені середньої загальноосвітньої школи	Кількість учнів	Загальна сума балів	Середній показник у		Рейтинг
			балах	%
Перша: початкова	194	553,5	61,5	82	1
Друга: основна	407	785	52,3	69,7	3
' Третя: старша	115	219,3	54,8	73,1	2
	716	1557,8	-		-
Сукупний середній \ показник по школі	-	-	55,7	74,9	-

169Шановний учню!

ДОДАТОК В

КАРТА

КОМПЛЕКСНОГО СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

(за редакцією А.В. Фурмана)

Прізвище Ім'я ___

По-батькові

Дата народження «__

19

Років на початок навчального року Навчальний рік ______ / ______

Клас________ школа ______

Ця карта дозволить тобі за допомогою психолога вивчити

свій внутрішній світ — потреби, відносини, характер,

здібності, а також виявити та реалізувати невикористані

резерви свого особистісного розвитку.

Бажаємо успіхів! 1.Успішнгсть навчання (середній бал.)

1 .семсстр_

2.семестр_

3.семестр_

4.ссмсстр_

5.семестр_ - 6.семестр_

Річна

2.Психодіагностика особистості

2.1. Особистісна адаптація

АДАПТОВАНІСТЬ: луже висока - висока - середня - низька НЕАДАПТОВАНІСТЬ: неочевидна-очевидна ДЕЗАДАПТОВАНІСТЬ: ситуатиипа-стійка-очевидна-критичпа

170

171

2.2. Тип відношення до оточуючих (Лірі)

Авторитарний		Егоїстичний		Агресивний
Підозрілий		Підлеглий		Залежний
Дружній		Альтруїстичний

2.3. Соціометрія

Кількість виборів

Спрямування виборів

2.4. Соціально-психологічний клімат

Емоційний компонент
Когнітивний компонент
Поведінковий компонент

2.5. Характерологічні особливості особистості

(Айзенк)

2.6. Особистісна орієнтація (Шостром)

Часова компетентність		Самоприйняття
Внутрішня підтримка		Погляд на природу людини
Ціннісна орієнтація		Сенергійність
Гнучкість поведінки		Прийняття агресії
Сензетивнють		Контактність
Спонтанність		Пізнавальні потреби
Самоповага		Креативність
Сума балів
Середній бал

172

2.7. Неіснуюча тварина

2.8. Тест Леонгарда-Шмішека

Демонстративність		Дистимічність
Педантичність		Циклотимічність
Застрявання		Екзальтованість
Збудливість		Тривожність
Ппертимність		Емотивність

Тест-опитувалъник А.В. Фурмана

Дата заповнення анкети "___"_____ 200_ p. Цікаві предмети __________________ Улюблені предмети ________________

Інструкція: Прочитай уважно питання, написані зліва, та постав навпроти нього праворуч знак "+" залежно від того, яке місце в твоєму житті сьогодні посідають названі люди, організації, події, заняття. Опитувальиик допоможе визначити ступінь гармонійності твоїх відносин з навколишнім світом.

№	Спробуй реально подивитися на свої відносини з навколишній світои	Моє ставлення
		Дуже позитивне	Позитивне	Нейтральне	Негативне	Дуже негативне
1	Товариш iev класі
2	Вчителів
3	Класного керівника
4	Навчальних предметів
5	Школи та її вимог у цілому
6	Матері
7	Батька
8	Брата. сестри
9	Бабусі , дідуся та інших родичів
10	Близьких друзів
11	Знайомих, товаришів
12	Батьків своїх друзі в
13	О/сідів
14	Своєї поведінки
15	Власного "Я"

176

Аїрі

Дата виконання "

_200__р.

1		33	65		97
2		34	66		98
3		35	67		99
4		36	68		100
5		37	69		101
6		38	70		102
7		39	71		103
8		40	72		104
9		41	73		105
10		42	74		106
11		43	75		107
12		44	76		108
13		45	77		109
14		46	78		110
15		47	79		111
16		48	80		112
17		49	81		113
18		50	82		114
19		51	83		115
20		52	84		116
21		53	85		117
22		54	86		118
23		55	87		119
24		56	88		120
25		57	89		121
26		58	90		122
27		59	91		123
28		60	92		124
29		61	93		125
ЗО		62	94		126
31		63	95		127
32		64	96		128
1	33			65		97
2	34			66		98
3	35			67		99
4	36			68		100
5	37			69		101
6	38			70		102
7	39			71		103
8	40			72		104
9	41			73		105
10	42			74		106
11	43			75		107
12	44			76		108
13	45			77		109
14	46			78		110
15	47			79		111
16	48			80		112
17	49			81		113
18	50			82		114
19	51			83		115
20	52			84		116
21	53			85		117
22	54			86		118
23	55			87		119
24	56			88		120
25	57			89		121
26	58			90		122
27	59			91		123
28 1	60			92		124
29	61			93		125
ЗО	62			94		126
31	63			95		127
. 32	64			96		128

177

Рекомендації психологам користувачам карти

Пропонована в додатку В карта призначена для фіксації та первинної - кількісної і якісної - обробки результатів комплексного соціально-психологічного дослідження особистості школяра від 10 до 18 років, яке проводиться в системі фундаментального експерименту з модульно-розвивального навчання.

Вперше вона створена та апробована в експериментальних школах Міністерства освіти і науки України кафедрою експериментальних систем освіти ДАККО у 1995 — 96 роках. Результати першого етапу експерименту докладно подані в спецвипуску журналу "Рідна школа" (1996.

— №8. — 80 с.). перш ніж скористатися картою, рекомендуємо керівникам навчально-виховних закладів та шкільним психологам ознайомитися з матеріалами цього видання, а також нашою книгою "Психодіагностика інтелекту в системі диференціації навчання" (К., 1993.

— 224 с.). Зауважимо лише, що опитувальники і тести розташовані в оптимальній для самонавчання учнів мистецтву розуміннєвого випробування і проводяться шкільними психологами почергово: перше півріччя - тести особистості; друге - інтелекту, або навпаки. Основною процедурною умовою є вимога у найкоротші строки (один

— два місяці) протестувати усіх учнів другої і третьої шкільних ступеней. Причому тести особистості використовуються здебільшого один раз на рік, а тести інтелекту - раз у два роки.