71 Нацистський окупаційний режим

На початку війни проти СРСР у планах Німеччини щодо України відбулося зміщення акцентів. Якщо в довоєнний період планувалося утворення бодай маріонеткової держави «Велика Україна», то вже на початку агресії Україна розглядалася як сировинний придаток, джерело продовольства і робочої сили з перспективою після знищення значної частини населення онімечення та колонізації.

План «Ост» — колонізаторський план, яким передбачалося цілковите знекровлення слов’янства, зведення його до покірливих слуг «панівної арійської раси», перетворення України на аграрно-сировинний придаток, «життєвий простір» для колонізації представниками «вищої раси» (серед німецьких архівних документів план «Ост» не виявлений, але в ряді документів є докладні посилання на нього).

Основні положення плану «Ост». Знищити на окупованих територіях 30 млн мирного населення і військовополонених. Виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, українців, білорусів, литовців, латишів, естонців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки. Онімечити решту населення окупованих територій, перетворивши його на дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів. Знищити СРСР як цілісну суверенну державу. Вжити заходів для ліквідації національної культури, середньої і вищої освіти. Забезпечити скорочення народжуваності на окупованих територіях.

«Зелена папка Геринга» — тактичний план економічного грабунку окупованих територій.

Нацистський «новий порядок» в Україні (напрямки окупаційного режиму на Україні):

1. Знищення цілісності України та її розчленування:

• у складі Румунії: Ізмаїльська та Чернівецька області та губернаторство Трансністрія (Одеська обл., південні райони Вінницької, західні — Миколаївської та Молдавія);

• Польське генерал-губернаторство: дистрикт (округ) «Галіціон» (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська області);

• Німецьке військове командування: Сумщина, Харківщина та Донбас (Прифронтова зона);

• Рейхскомісаріат Україна: інші області України (очолив Е.Кох);

• Угорщина: Закарпаття (з березня 1939 р.).

2. Ліквідація радянського ладу та створення нової адміністративної структури:

• бургомістри у містах, голови у районах, старости у селах, загони допоміжної поліції — колабораціонізм;

• поширення дії фашистських каральних органів: державна таємна поліція (гестапо), збройні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини (СС), служба безпеки (СД) та інші.

3. Ідеологічна обробка населення:

• обіцянки щодо покращення умов життя (аграрна реформа, повернення солдатів додому і т.п.)

• обнародування фактів трагічного минулого;

4. Регламентація життя на окупованих територіях (стан облоги), дискримінація українського населення.

5. Фізичне винищення населення: — всього вбито і замучено 3,9 млн цивільного населення, понад 1,3 млн військовополонених.

• масові розстріли (Бабин Яр, знищення сіл (215) та ін.);

• організований голод;

• «фабрики смерті» — концентраційні табори (150);

6. Економічне та культурне пограбування країни.

7. Вивезення молоді на роботу до Німеччини (остарбайтери) — 2,2 млн.

8. Спроби налагодити роботу господарства в умовах нещадної експлуатації трудящих (12–14-годнний день, мізерна оплата; збереження колгоспної системи).

72 Радянський партизанський рух опору

Із перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували дві течії руху Опору (табл. 15, с 84).

Військова доктрина Радянського Союзу припускала ведення війни малою кров'ю на чужій території. Тому партизанська війна вважалася недоцільною, і в 1930-ті pp. було ліквідовано партизанські бази в прикордонних районах.

Фашисти дуже швидко просувалися Україною, тому в їхньому тилу залишилися цілі підрозділи радянських військ. Саме ці підрозділи стали базою радянського партизанського руху. Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово-організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху(УШПР, створений у червні 1942 р.

У перший рік війни дії партизан і підпільників, мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців, У 1941 р. партизани мали на озброєнні тільки гвинтівки, карабіни, револьвери, пляшки із запалювальною сумішшю. Вибухівки й мін було обмаль. Більшість партизанів захоплювали зброю у ворога. У з'єднанні С. Ковпака трофейна зброя складала 80 % усього озброєння. Партизани діяли активно, самовіддано, організовували диверсії, знищували окупантів, вели агітацію серед населення. Однак ефективності їхніх дій заважала позиція Й. Сталіна. Він не довіряв активним діям

народних мас. ЦШПР кілька разів розформовували, а в січні 1944 р. його було повністю ліквідовано.

Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р. у Вінницькій, Житомирській, Кам'янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях. У містах і селах України діяло комуністичне й комсомольське підпілля («Молода гвардія», місто Краснодон; «Партизанська іскра», село Кримки Миколаївської області).