Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІДПУ іспит.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
783.36 Кб
Скачать

64 Міжнародна криза 30х і друга світова.

Питання про причини Другої світової війни залишається в історичній науці досить дискусійним і неоднозначним. Але більшість дослідників виділяють такі основні причини:

  • Версальсько-Вашингтонська система, що встановила несправедливі кордони (ігнорування етнічного принципу) та систему економічних і політичних взаємин;

  • фашистські та мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великобританії, Франції і США;

  • підготовка СРСР до світової революції;

  • неефективність Ліги націй;

  • загострення суперечностей між великими державами через глибоку економічну кризу;

  • політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія та Франція з надією, що своїми діями вони задовольнять їхні апетити

+ пишемо про те який Гітлер хуйло і як він ставився до міжнародної політику. Писати можна дуууже багато…включайте фантазію .

65 Українське питання в Другій світової війни

Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група - СРСР, По­льща, Румунія, Чехословаччина - країни, до складу яких входили українсь­кі землі, їхня основна мета - втримати вже підвладні землі й приєднати но­ві. Друга група - Англія, Франція і частково США (тобто країни - творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задово­льняли свої геополітичні інтереси. Третя група - Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 р., домагалася повернення Закарпатської України,

в червні 1933 р. на міжнародній економічній конференції в Лондоні Німеччина виступила з вимогою передати їй українські землі для "раціонального їх використання". Готуючись до Мюнхенської конференції і під час її проведення (вересень 1938 р.) Гітлер представив пакет територіальних претензій до Чехо-Словаччини з боку Угорщини, Польщі, Румунії на території, де проживало українське населення. Після окупації частини чехословацької території та утворення автономії Карпато-України, Німеччина вирішила розіграти "українську карту" за прикладом Судетської області, імітуючи підтримку вимог ОУН щодо соборної України.

Після цього ідеологічний апарат фашистської Німеччини та спецслужби звернули свій погляд на Галичину та деякі інші українські території, що знаходилися під контролем Польщі.

Уже після нападу Німеччини на Польщу 10 вересня 1939 р. гітлерівське керівництво поширило звернення до населення Західної України, в якому йшлося про плани створення "незалежної держави" під протекторатом Німеччини. Ця ідея простежується в кількох документах фашистської Німеччини, в яких йшлося про розчленування "російського простору на 4 держави": розширену в східному напрямі Фінляндію, розширену за рахунок білоруських земель Балтію, самостійну Україну, Кавказ як федеративні держави під німецьким управлінням.

В оточенні Гітлера побутували різні погляди щодо поведінки Німеччини на окупованих територіях. Рейхсляйтер Розенберг зі своїми прибічниками вважав за доцільне давати обіцянки у сфері культури, виявляти повагу до історичної свідомості українців, навіть дозволити університет у Києві. Натомість рейхсмаршал Герінг переконував, що Німеччина повинна передусім забезпечити собі прожиток за рахунок України, а все інше — не головне. У листі до Муссоліні від 21 червня 1941 р. Гітлер писав:

"Передусім я сподіваюся, що нам... вдасться забезпечити в Україні на тривалий час загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам в майбутньому". Все цинічнішими ставали плани нацистської верхівки після перших успіхів на німецько-радянському фронті. На нараді в ставці 16 липня 1941 р. Гітлер так "обґрунтував" необхідність запровадження нового адміністративно-територіального розподілу на окупованій території: "Тепер перед нами стоїть завдання: розрізати територію цього величезного пирога так, як це нам потрібно, з тим, щоб зуміти, по-перше, панувати над нею; по-друге, управляти нею; по-третє, експлуатувати її".