Державний устрій

За формою правління Київська Русь є ранньо-феодальною монархією. Періодично набувала ознак «клаптикової» ранньофеодальної імперії, міжкнязівської федерації або конфедерації під колективним правлінням династії Рюриковичів. Інколи – перетворювалася на конгломерат самостійних князівств, зв’язаних відносинами сюзеренітету-васалітету та формальним визнанням єдності Київської Русі й першості Великого князя київського.

Центральне управління уособлювали Великий князь, боярська рада, князівські з’їзди та віче. Кожна з цих інституцій була виявом відповідно монархічної, аристократичної та демократичної тенденцій у державному устрої Києва.

На чолі держави – Великий князь київський. В IX – Xст.. його повноваження обмежувалися керівництвом дружиною, організацією воєнних походів, збиранням данини, охороною кордонів, дипломатичною діяльністю, здійсненням судочинства на основі звичаєвого права. Князівства племен зберігали певну автономію, сплачували Києву данину й брали участь у воєнних походах.

З кінця Xст., починаючи з Володимира, Великий князь є верховним володарем і розпорядником усієї землі держави. З’являються нові функції: господарсько-розпорядчі (організація будівництва мостів, шляхів, укріплень), придушення повстань, керівництво збором податків, мита за торгівлю. Великий князь сприяє поширенню християнства. У XI-XIIст. особливо вагомою стає законодавча функція князя.

З часів Ярослава Мудрого починається децентралізація влади. Ярослав роздає частки володінь синам, через це статус Великого князя обмежується до рівня титулу глави династичнозв’язаного конгломерату князівств.

Княжа (боярська) рада – дорадчий орган при князі. Вирішували військові, адміністративні, фінансові питання. Інколи виконували функцію вищої судової влади. Князь був зацікавлений в підтримці найвпливовіших осіб держави тому боярська рада діяла стабільно.

Князівські з’їзди скликалися Великим князем, вирішували питання війни і миру, змін у державному устрої, порядку зайняття столів, ухвалення найважливіших законодавчих актів. 1072р. – у Вишгороді схвалено «Правду Ярославовичів», 1101, 1103 – під Києвом вирішували питання війни і миру з половцями.

Віче – демократичний елемент. Виросло із племінних сходів давніх слов’ян. Брали участь усі вільні жителі міста, які мали власне господарство. До компетенції:

• Запрошення князя на престол

• Вибори ватажків і оснащення ополчення

• Функції суду

Віче скликалося перед початком воєнних дій, під час облоги, інколи проти політики князя. На віче укладалися «ряди» (договори) з князями, обраними населенням, цю практику можна вважати витоками вітчизняного конституціоналізму.

6. Джерела права Київської Русі, їх характеристика. Пам’ятки права.

У Київській Русі були поширені звичаєве право, договори Русі з Візантією, князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство, Руська Правда.

Домінували норми, що виникли на основі звичаїв. Звичаї в КР регулювали порядок здійснення кровної помсти, присягу, ордалії, оцінку показань свідків та ін. У процесі становлення класового суспільства звичаї, які використовувалися в інтересах пануючого класу перетворюються у норми звичаєвого права. Держава їх санкціонувала – обов’язкові для виконання. Сприймалися як справедливі, моральні.

Русько-візантійські договори 860, 907, 911, 944. В них зазначено про якісь норми давньоруського права, зокрема про невідомий нам «Руський закон». Д. 944 – згадує про звичай і про «статут», тобто писаний закон руський. На цій підставі можна припустити, що законодавство в КР існувало задовго до Руської Правди. Договори регулювали торговельні відносини, визначали права руських купців в Візантії. Можна знайти норми цивільного, кримінального, міжнародного, процесуального права. Д. 911 – містить статті, які регулюють порядок успадкування майна русів, що були на службі у Візантії + норми кримінального права – відповідальність за вбивство. В договорах також норми про відповідальність за крадіжку, тілесні пошкодження, розбій, пограбування… Деякі пізніше відтворені в Руській Правді.

Княже законодавство. Договори князів між собою – зобов’язання спільної оборони від зовнішнього ворога, утримання від міжусобиць. Ряди князів з народом на віче, щоб контролювати діяльність князя. Княжі грамоти. Устави – розпорядження князя, що діяли тривалий час і стосувалися питань цивільного, сімейного, спадкового, опікунського, кримінального права. Уроки – конкретні постанови про мито й інші податки на користь князя

Церковне законодавство. Містило норми канонічного права, регулювало відносини між церквою і державою, усередині церкви – між церквою і паствою. Відомі церковні князівські устави Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого. Уставом Володимира юрисдикції церкви підлягали справи людей церковних, а також шлюбно-сімейні. Церкві було надано десятину від митних надходжень, зібраного урожаю. Містять заходи щодо боротьби із залишками язичництва та порушенням християнської моралі: заборони шлюбів між родичами, двожонства, примусу до укладення шлюбу…

Візантійські моноканони. Містили переважно норми цивільного права (про шлюб, дарування, спадщину й опікунство та ін..)Деякі норми кримінального права.