51. Судова реформа 1922. Положення про судоустрій усрр 1925, його зміст та значення.

Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 року, яка затвердила “Положення про судоустрій УСРР”. Цей документ був майже точною копією “Положення про судоустрій РСФРР” від 31 жовтня 1922 року.

Згідно з Положенням в Україні створювалась єдина три ланкова система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР. Суд. органи, що існували раніше (революційні трибунали, нар. суди, Верх, трибунал та ін.), скасовувалися. Спец, суди для розгляду справ особливих категорій:

тимчасово дозволялася діяльність воєнних трибуналів — в справах про злочини проти Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів —про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів — у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій — в земельних справах; арбітражних комісій — в справах про спори міждержавними організаціями відносно майнових прав. Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного народного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.

IX Всеукраїнський з’їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове “Положення про судоустрій Української СРР” у зв’язку з переходом на триступеневу систему управління, за яким єдина судова система прийняла такий вигляд: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.

Положення регламентувало не тільки організацію і діяльність судових органів, але й прокуратури, слідчих, колегії захисників, нотаріату тощо.

Державна прокуратура УСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР. “Положення про прокурорський нагляд” було прийняте ВУЦВК 1922 року. Через декілька місяців після затвердження прокуратури була створена радянська адвокатура.

У зв’язку з тим, що до “Положення про судоустрій Української СРР” 1925 року протягом 1925— 1929 років були внесені численні зміни, виникла необхідність прийняття нового Положення 1929 року. Нововведення порівняно з Положенням 1925: докладна регламентація суд. органів Молд. АСРР (введено відповідний окр. розділ), мережа дільниць нар. судів визначалася не Нарком'юстом УСРР, а окружними виконкомами. В районах округах вибори нар. суддів входили до компетенції окружних з'їздів рад, а між з'їздами — пленумів окруж. виконкомів. Передбачалося, що нар. суд розглядатиме справи за участю двох нар. засідателів, а також одноособово у випадках, спеціально зазначених у законі. Спрощувався порядок обрання народних засідателів, скорочувався строк виконання ними обов'язків від 6 до 2 днів на рік. У складі ВС УСРР, а також окружних судів і Головного суду МАСРР об'єднувалися суд. і касаційні колегії (окремо з кримінальних та окремо з цив. справ). Ліквідовувалися дисциплінарні колегії. Слідчий апарат передавався від суд. органів до прокуратури.

52. Становище України на початку 20-х років. Нова економічна політика та її законодавче оформлення.

На початку 1921 року кризова ситуація.(Повстання матросів і робітників Кронштадта, селянські заворушення в південних губерніях України). Юридичною основою реформи став “Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком”, схвалений ЦК РКП(б) 18 лютого 1921 року. Цей документ було розіслано в партійні комітети губерній і національних окраїн. У ньому пропонувалося завчасно до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку, з тим, щоб селяни знали скільки хліба вимагатиме від них держава. Після сплати податку їм надавалося право вільного розпорядження залишками сільгосппродукції, в тому числі реалізувати хліб “у місцевому господарському обороті”, що означало не що інше як відновлення вільної торгівлі, ринкових відносин.

X з’їзд РКП(б), що пройшов у березні 1921 року, прийняв рішення про надання можливості селянам використовувати залишки продукції в місцевому товарному обігу.

Виходячи з рішень X з’їзду надзвичайна сесія ВУЦВК 27 березня 1921 року прийняла постанову “Про заміну продовольчої розкладки натуральним податком”. Згодом РНК УСРР видала декрет про форми і розмір податку, який був значно меншим у порівнянні з продрозкладкою. Вперше словосполучення “нова економічна політика” зустрічається у резолюції травневого (1921 р.) пленуму ЦК РКП(б). Вона передбачала правильний грошовий обіг, створення мережі організацій і підприємств державної торгівлі, насамперед, оптової, регулювання при ватної торгівлі за допомогою банків, кредитних установ і податкової політики.

9 серпня 1921 року В. Ленін підписав “Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики”. Згідно з ним у державній власності залишалися тільки великі підприємства. На інших заводах і фабриках допускалося приватне господарювання, але через оренду. На середину 1923 року в Україні було здано в оренду біля половини всіх підприємств.

Середні й великі підприємства об’єднувалися за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. Такі об’єднання були названі трестами, їх складові частини втрачали виробничу, комерційну, а інколи і юридичну самостійність, оскільки не мали статуту юридичних осіб. Майже одночасно з трестами утворювалися синдикати, організації, які займалися торгівельними операціями, збутом продукції. За темпами відбудови велика промисловість відставала від дрібної. Після проведення у жовтні 1922 року грошової реформи з’явилися кошти, які були спрямовані на електрифікацію і розвиток машинобудування.

Менш вражаючих результатів досягла нова економічна політика у сільському господарстві. У 1923 році було завершено перерозподіл землі. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в півтора рази. У травні 1923 року всі податки з селянського двору були зведені до єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі. На гроші, одержані за цим податком, держава купувала зерно на ринку. Але більша частина незаможників звільнялася від сплати податку і уже в 1925 році податок не сплачувала п’ята частина селянських дворів, тобто фактично всі незаможники. Натомність заможні, фермерські господарства переоподатковувалися і головний тягар податків ліг на них.

Село вже не могло забезпечувати всі потреби держави у зерні. Радянська влада не була зацікавлена в розвитку одноособових, фермерських господарств, її програмною метою було створення радгоспів і колгоспів. В основі переоподаткування лежали не економічні, а політичні розрахунки. Звільняючи від податків незаможних, більшовицька партія готувала собі соціальну опору для майбутніх глобальних перетворень на селі.

У травні 1923 року в газеті “Правда” з’явилася стаття В. Леніна “Про кооперацію”, її висновок :замість того, щоб колективізувати селян-власників необхідно було створювати умови для кооперативного руху. Кооперативи не потребували відчуження власності. Сільськогосподарські види кооперації - тваринницькі, цукробурякові, машинно-тракторні тощо.

У партії отримали перемогу сили, які стояли за збереження диктатури в політичному і економічному житті. Після проголошення курсу на індустріалізацію посилюється тиск на непманів. Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 року.

З ліквідацією непу створювалася жорстка командно-адміністративна система керівництва народним господарством.