19. Доля української автономії: сутність, хронологічні межі, наслідки.

Головною ідеєю політики Козацької держави найчастіше була ідея орієнтаційна, тобто: українські гетьмани мислили позиції України винятково в тісному союзі з іншою державою чи під її протекторатом. Фактично питання про існування Козацької держави як цілком самостійної і незалежної не ставилося. Певний рівень суверенності завжди зумовлювався підтримкою тієї чи іншої держави.

Хронологічні межі: від Хмельницького до Мазепи (50 роки 17 ст – початок 18 ст.)

Наслідки:  Імперська політика Росії в Україні мала катастрофічні наслідки – народжена в національно-визвольній боротьбі Українського народу Українська Козацька держава перестала існувати. Однією з причин цього стала втрата державницьких ідеалів насамперед керівною верхівкою України, яка з часом розірвала зв’язок зі своїм народом і поступово злилася із загальноімперськими елітами. Приватизація української еліти і насамперед козацької знаті шляхом надання їй дворянського стану та інших привілеїв стала наріжним каменем російської політики в Україні, яка у різних формах здійснювалася впродовж багатьох століть, в т.ч. й в умовах колишнього СРСР.

20. Джерела і пам’ятки права України у XVIII ст.. Спроби кодифікації.

Збереження української державності на Лівобережній Україні забезпечувало розвиток права України з одночасним посиленням впливу на нього публічного права Росії. З іншого боку, військова обстановка, поділ території України на Лівобережну і Правобережну порушували єдиний цілісний розвиток права, сприяли посиленню впливу на правову систему Україна права сусідніх з нею держав. Джерела права. українське звичаєве право закріплюється як в нормативних актах, так і в адміністративно-судовій практиці. Багато актів судових органів усіх рівнів були прецедентами застосування звичаєвого права. У Запорізькій Січі у другій половині XVIII століття, як і в попередні періоди, єдиним джерелом права залишалося «козацьке право» - неписані норми звичаєвого права. Зберігало своє значення й українське церковне звичаєве право. Але з перепідпорядкуванням української православної церкви В останній чверті XVII ст. в Україні продовжували діяти норми права польсько-литовського періоду. Найбільше застосування мав Статут Великого князівства Литовського (редакція 1588 p.). У судочинстві часто використовували Магдебурзьке право.  Центральне місце займав інститут права власності на землю.  Шлюбно-сімейні відносини регулювалися нормами церковного права, а також звичаями. В окремих випадках суд міг винести рішення, виходячи з міркувань доцільності або «здорового глузду». 

Конституція Пилипа Орлика - скорочена назва пам'ятки політико-філософської та правової думки, створеної 1710 р. Повна назва документа - «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможний гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені світлим гетьманом урочистою присягою ». За оцінкою сучасних українських істориків, це перша європейська конституція в сучасному розумінні. Конституція була прийнята 5 (16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва - Бендери, нині це територія Молдови).  У тексті документа його автори називають Українську державу Україна, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту. На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, загальне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.Вищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини (стаття 6).  Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

 «Права, за якими судитися малоросійській народ» 1743 Рік. Після приєднання України до Росії в 1654 р. у Лівобережній Україні діяла правова система, що складається з норм різного походження, які нерідко суперечать один одному. Ці протиріччя продовжували збільшуватися. Прагнучи юридично оформити феодально-кріпосницькі відносини, фактично склалися в Україну, козацька верхівка висунула ідею кодексу, який міг би бути затверджений царським урядом. Російський уряд також був зацікавлений в систематизації норм права, що діяв в Україну, щоб наблизити їх до загальноросійським. В 1743 р. був укладений кодекс під назвою "Права, за якими судиться малоросійський народ".Кодифікатори творчо використовували Литовський статут 1588 р., збірники магдебурзького права, пристосувавши їх до норм і судовій практиці України, а також додали ряд нових норм. У 1744 р. проект кодексу був направлений на затвердження в Сенат. Через 12 років проект повернули до комісії для перегляду, однак робота над ним не була завершена, оскільки в другій половині XVIII ст. після ліквідації залишків автономії на Україну було поширено загальноросійський законодавство. "Права" представляють собою збірник норм феодального права, що регулюють право власності, договори купівлі-продажу, міни, дарування, позики, особистого і майнового найму, поклажі, поруки, зберігання. Окрема глава присвячена шлюбно-сімейному праву.  У 1750 р. ( з доопрацюванням у 1758 р.) помічник писаря Генерального суду Ф. Чуйкевич внаслідок приватної кодифікації склав збірник правових норм під назвою "Суд і розправа в правах малоросійських" про організацію в Україну станового суду і судового процесу. Він мав певний вплив на розвиток правової думки в Україні. З урахуванням рекомендацій Чуйкевича дещо пізніше була проведена судова реформа.