13. Уявлення про державу Стародавнього Сходу.

Одні з перших уявлень про державу з’являються в культурі Стародавнього Сходу. Держава розглядалася як логічне продовження сімейних традицій. Правитель, як батько сім’ї, має піклуватися про своїх підданих, захищати їх від зовнішніх та внутрішніх ворогів. А піддані повинні любити та поважати свого господаря як батька родини. За таких умов державне управління зводиться лише до підтримання порядку в державі та забезпечення безпеки його народу.

Кожний з мислителів пропонував своє розв’язання цієї проблеми. Так, Конфуцій стояв на позиціях патріархального трактування держави. Він її бачив як велику родину, де відносини правлячих і підданих схожі на сімейні: молодші залежать від старших, влада правителя («сина неба») порівнюється з владою батька. Управління людьми, за Конфуцієм, повинно здійснюватися не за допомогою жорстких законів, а через систему норм поведінки людей і ритуалів, що історично склалися. В основі уявлення про державу лежала ідея Конфуція про відвічний і незмінний поділ всіх людей на тих, хто управляє, і тих, ким управляють.

Налаштований на радикальні реформи в державному управлінні, Шан Ян створив концепцію політичної держави як гігантської всеосяжної машини примусу, модель управління якою повинна конструюватися на системі жорстких законів (фа) і суворих покарань. Це було пов’язано з його розумінням взаємин між народом і державною владою як антагоністичних (за принципом «хто – кого»). Тільки за допомогою жорстких законів людей можна примусити до порядку. Він вважав, що «коли государ призначає на посади залежно від таланту і здатності мислити, люди з гострим розумом, враховуючи, подобається або не подобається це правителеві, примушують чиновників вирішувати справи, лестячи правителеві. Як наслідок – відсутність системи при призначенні на посади та порядку в самій країні і неможливість зосередити зусилля на Єдиному».

«Секрет гарного управління країною Шан Ян, – на його думку, – полягає у здатності відібрати найістотніше. Так, якщо відсутні вимоги хорошого управління (закони), то мови радників плутані, вони постійно сперечаються і прагнуть змістити один одного з постів, а голова такого правителя затьмарена протирічливими радами.

Що можна віднести до того, що складає паридигмальний смисл державного управління вчень Стародавнього Китаю?

По-перше, з’явилося для того часу нове розуміння держави як «великої родини». У ній роль батька виконує правитель, а роль дітей – піддані держави. Таке уявлення про державу надавало можливість відмовитися від міфологічної концепції влади та держави.

По-друге, у вченнях мислителів Стародавнього Китаю вперше було здійснено спробу запровадження у владні відносини гуманістичної спрямованості, коли оціночною категорією державного управління стає принцип евдемонізму (Евдемонізм — етичний напрям, що вважає своїм принципом або метою життя щастя), за якого щастя вважається вищою метою людської діяльності, а завдання держави забезпечувати загальний добробут.

По-третє, основою організації системи відносин між владою та суспільством мають виступати певні чесноти, дотримання яких є обов’язковим не тільки для підданих, а і для володаря. Це свідчить про спробу раціонального осмислення процесу державного управління.

По-четверте, обґрунтування управління на основі законів, які хоча і носять каральний характер, усе ж покликані забезпечувати порядок і стимулювати до праці більшість населення.

Таким чином, у вченнях Стародавнього Китаю було закладено основи для трактування держави як політичного утворення, що базується на сімейних традиціях, раціональній організації державного управління та жорсткому контролі влади всіх сфер суспільства.

Держава перебирає на себе дві основні функції: захисну (підтримка внутрішнього порядку та захист від зовнішніх ворогів) та економічну (регламентація діяльності суб’єктів домогосподарств).