
- •Предметна область теорії публічного управління
- •Конституційні основи публічного управління
- •Поняття та види публічного управління
- •Специфіка публічного управління
- •Сутність управління
- •6. Теорія управління, адміністрування
- •7. Публічне адміністрування та публічне управління
- •8 Етимології слів “публічний” та “управління”
- •9. Поняття «публічне адміністрування» і «державне управління». Публічне адміністрування як предмет наукових досліджень.
- •10. Цілі і принципи публічного адміністрування.
- •11. Функції, форми і методи публічного адміністрування.
- •12. Формування та розвиток системи публічного адміністрування незалежної України.
- •13. Уявлення про державу Стародавнього Сходу.
- •14. Уявлення про управління у Стародавній Греції.
- •15. Розуміння держави у Середньовіччя
- •16. Правління в Епоху Відродження
- •17. Думки Платона про державу.
- •18. Арістотель і держава.
- •19. Їдеї про державу м. Лютера.
- •20. Позиція про державу т. Гоббса.
- •Поняття та види форм публічного адміністрування
- •Ознаки форм публічного адміністрування
- •Система публічного адміністрування в Україні: загальна характеристика.
- •25. Державні (адміністративні) послуги: поняття і класифікація.
- •26. Поняття публічної служби: її ознаки і види.
- •27. Структура органів публічної влади на центральному, регіональному і локальному рівнях.
- •28. Історія судочинства
- •29. Судова система України
- •30. Конституційний Суд України
- •31.Верховний Суд України
- •32.Вищий адміністративний суд
- •33.Вищий господарський суд
- •35. Поняття адміністративної культури і адміністративної етики
- •36. Етична інфраструктура публічного адміністрування: поняття, структура та характеристика елементів.
- •37.Принципи та норми етичної поведінки державних службовців
- •38. Конфлікти інтересів у професійній діяльності державних службовців.
- •39. Відносини в публічному адмініструванні
- •40. Структура та повноваження місцевого самоврядування по країнах
- •41. Основні принципи та ознаки місцевого самоврядування
- •42. Концепції місцевого самоврядування
- •43. Англосаксонська (англійська) модель місцевого самоврядування
- •44. Іберійська модель країни Латинської Америки місцевого самоврядування
- •Континентальна (французька) модель місцевого самоврядування
- •Європейська хартія місцевого самоврядування
- •Всесвітня Декларація місцевого самоврядування
- •Міжнародні об'єднання органів місцевого самоврядування
- •Система органів публічної адміністрації
- •50. Повноваження глав держав щодо публічної адміністрації
- •51. Структура Урядів: склад, повноваження та організація діяльності
- •52. Центральні адміністративні структури: види та повноваження
- •53. Системи організації публічної адміністрації в регіонах та на місцях
- •54. Регіональні та місцеві органи державної адміністрації
51. Структура Урядів: склад, повноваження та організація діяльності
Уряди поряд з главами держава перебувають на вершині системи органів публічної адміністрації. У різних країнах вони називаються або вищими органами виконавчої влади або центральними органами загальної компетенції. Найпоширенішими назвами уряду є: Рада Міністрів, Кабінет Міністрів, Кабінет, власне Уряд.
До складу Урядів належать: 1) глава уряду; 2) заступник або заступник глави уряду; 3) міністри, які очолюють окремі міністерства; 4) міністри без портфеля; 5) керівники інших центральних органів публічної адміністрації загальнонаціональної компетенції.
У кожній країні кількість членів уряду є різною, так, наприклад, в Швеції – 22, в Бельгії – 15, Швейцарії – 7, в Ізраїлі – від 8 до 18.
В усіх країнах можна спостерігати «класичний» перелік керівників міністерств, які обов’язково входять до складу уряду: внутрішніх справ, зовнішніх справ, оборони, фінансів та юстиції.
Основною діючою особою, формальним і неформальним центром уряду є його глава – Прем’єр-Міністр (голова уряду, канцлер). В президентських республіках уряд очолює президент.
До основних напрямків діяльності уряду належать: 1) забезпечення виконання законів; 2) керівництво і контроль за роботою усіх органів державної адміністрації; 3) розроблення бюджету і фінансових планів держави; 4) розроблення законів та здійснення законодавчої ініціативи; 5) прийняття виконавчих розпоряджень; 6) здійснення нагляду за територіальним самоврядуванням; 7) підтримка стосунків та укладення міжнародних договорів з урядами інших держав та міжнародними організаціями.
Забезпечення роботи урядів покладається на спеціально створені при них апарати із різними назвами. В президентських республіках цей апарат формується навколо глави держави.
52. Центральні адміністративні структури: види та повноваження
Центральні адміністративні структури поділяють на 2 основні групи:
Міністерства;
Інші центральні адміністративні структури з різними назвами (агенції, державні служби тощо).
Особлива роль міністерств зумовлюється тим, що вони є четвертою групою вищих державних органів (після парламенту, глави держави та уряду), на рівні яких формується державна політика. У США та Великобританії міністерства називають департаментами. Агенції та інші центральні органи зазвичай підпорядковуються міністерствам, але є винятки.
Незважаючи на ієрархічність системи центральних органів публічної адміністрації, доволі важко провести їх всеохоплюючу та уніфіковану класифікацію.
Зокрема, у Великобританії термін «департамент» застосовують як до міністерств, так і до інших органів публічної адміністрації. Центральні адмін. структури у цій країні поділяються на: 1) міністерські департаменти; 2) неміністерські департаменти; 3) напівавтономні або виконавчі агенції.
У США класифікація центральних адміністративних структур є подібною і охоплює три групи органів: 1) департаменти; 2) виконавчі агенції; 3) незалежні регулюючі комісії.
У державах континентальної правової системи центральні адміністративні структури поділять на таких 2 групи: 1) Міністерства; 2) Інші центральні органи публічної адміністрації (адміністрації, директорати, офіси, інституції, бюро).
Міністерства мають правовий статус від інших центральних адмін. структур.
В багатьох країнах континентальної правової системи органом публічної адмініст-ї вважається не міністерство, а його керівник (міністерство – структура, що обслуговує міністра).
Виділяють 2 осн. моделі міністерської структури: 1) класична; 2) шведська.
У класичній – міністерство має ієрархічну структуру, підпорядковані підрозділи нижчого рівня виконують розпорядження вищих. У шведській – міністерство зберігає за собою тільки завдання формування політики, а функції безпосереднього виконання належать автономним агенціям.
Кількість інших центральних адмін. структур в різних країнах є різною. Незалежність цих структур полягає в тому, що вони формально відокремлені від міністерств і вважаються політично нейтральними організаціями. Усі вони здійснюють регулювання, управління та контроль в конкретних галузях, володіють організаційною та фінансовою самостійністю.
При цьому, ці адмін. структури мають різне підпорядкування. Одна група безпосередньо підпорядковується урядові чи Прем’єр-Міністрові, інша – окремому міністрові.