3. Поняття та види публічного управління

У законодавстві України термін "публічна служба" донедавна взагалі не застосовувався. Натомість використовувалися два інших поняття: "державна служба" та "служба в органах місцевого самоврядування".

Згідно з нормами чинних законодавчих актів, державна служба - це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів, а служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які обіймають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Основоположним в управлінні є визначення ролі, місця людини як об'єкта управління. За цим критерієм розрізняють демократичний і авторитарний стилі управління.

Демократичне врядування грунтується на тому припущенні, що для людини природним станом є діяльність, робота і що суспільство здатне до самоврядування, самоконтролю й не уникає відповідальності. Тому зовнішній контроль не розглядається як вирішальний засіб досягнення цілей. Такий стиль управління передбачає делегування повноважень, надання великої самостійності у відповідності з функціями, залучення до прийняття рішень. Допускаються дискусії, необов'язкова одностайна підтримка лідера.

Авторитарне управління виходить з того, що людина з самого початку уникає праці, уникає відповідальності, із задоволенням приймає керівництво над собою. Тому для підвищення ефективності праці його треба примушувати, контролювати.

▪ За характером взаємин центральної влади з адміністративними одиницями. Система державного управління може бути координаційною або субкоординаційною. Координаційне управління реалізується у формі федерації чи конфедерації.

Субкоординаційне управління базується на жорсткому адміністративному підпорядкуванні, впливі на нижчестоящих посадових осіб органів управління, примушення до виконання команд, що надходять з вищестоящих органів управління. Воно характерне для унітарної держави, яка в своєму складі не має федеративних одиниць, а підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони та ін.)

▪ За критерієм використання форм власності і володіння майном розрізняють федеральне, регіональне, муніципальне і приватне (корпоративне) управління.

▪ По впливу на керований об'єкт виділяють галузеве і територіальне управління. Галузеве управління передбачає наявність вертикалі співпідпорядкованості від центру до підприємства. Найбільш ефективно воно реалізується в управлінні через міністерства, які здійснюють єдину технічну політику в галузі, забезпечують необхідні внутрішньогалузеві пропорції.

Територіальне управління забезпечує раціональне розміщення виробництва, поглиблення спеціалізації і комплексний розвиток регіонів, вирівнювання рівнів їх економічного і соціального розвитку та вирішення інших завдань державної регіональної політики.

▪ За способом врахування інтересів об'єктів управління розрізняють адміністративне та економічне управління. Адміністративне управління безпосередньо впливає на інтереси керованих за допомогою дозволу, заборони, примусу, що застосовуються незалежно від їхньої думки. Економічне управління впливає на інтереси об'єктів управління опосередковано, тобто через господарське законодавство, фінансову, грошову і кредитною державну політику. Відсутній прямий примус або заохочення.

▪ В залежності від терміну виконання прийнятих рішень управління підрозділяється на оперативне, тактичне і стратегічне.