20. Позиція про державу т. Гоббса.

Томас Гоббс написав знаменитий твір "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської", який став підвалиною англійської політичної та правової науки, в якому він пише свою позицію про державу.

 Гоббс уважав, що всі люди від природи рівні. У природному стані, коли ще немає ніякої влади, кожна людина прагне зберегти свою свободу і водночас запанувати над іншими; обидва ці прагнення продиктовані інстинктом самозбереження. Внаслідок їхнього конфлікту виникає війна всіх проти всіх, а найважливіші чесноти на війні — сила й підступність. Людина рятується від тих лих, гуртуючись у громади, кожна з яких має свою центральну владу. Це відбувається, твердив автор, унаслідок суспільного договору.   Нібито громада людей сходиться докупи і домовляється вибрати володаря чи орган влади, що владарюватиме над ним і покладе край загальній війні. Щоб люди жили в мирі, займалися мирною працею, необхідна абсолютна влада держави. Держава є єдиною особою, наділеною владою шляхом взаємного договору між собою великої кількості людей з метою використання всіх їх сил і засобів для їх миру і загального захисту.

Гоббс вирізняє три типи держави:

1) влада — зібрання і кожний громадянин має право голосувати (демократія);

2) влада зібрання, але лише деякі мають право голосувати (аристократія);

3) верховна влада тільки у одного (монархія).

Ефективною формою держави Гоббс вважав абсолютну монархію, але й не відкидав прогресивні форми правління, зокрема у сфері приватноправових відносин; допускав можливість широкої правової ініціативи, систему прав та свобод. Т. Гоббс розумів свободу як право робити все, що не заборонено законом, а закон може дати лише правильний напрям діям людей.Вважав необхідною гарантією правопорядку і законності необмежену владу короля і засуджував громадянську війну.

Структуру держави розглядав, застосовуючи принцип органіцизму (уподібнення до живого організму): суверен — душа держави, чиновники — нерви і сухожилля, виконавчі та судові органи — суглоби тощо. Тобто держава — це механізм, створений «механіками» (людьми), який керується за допомогою встановлених норм поведінки.

Договірна теорія виникнення і сутності держави, розвинута Гоббсом, виключала принцип народного суверенітету, що проголошував народ джерелом і остаточним власником влади. Гоббс твердо стояв на позиціях відмови підданих від своїх прав (крім права самозахисту) на користь носія верховної влади.

21. Жан-Русо і управління в державі.

Організованість суспільства - основна причина нерівності.

Держава, на думку Ж.-Ж. Руссо, стала результатом своєрідної загальнолюдської угоди на засадах розуму. її мета - забезпечити право кожному індивідууму користуватися належною йому власністю.

Основою розуміння сутності держави і права Руссо є переконаність у тому, що найкращий для людства - його природний стан існування, ідеальна "первісна простота", а реальні держава, право, суспільство - це ганьба, заснована на омані та насильстві. З огляду на це мислитель ставив перед собою завдання раціонального пошуку шляхів будівництва "закономірної держави". Він піддавав нищівній критиці сучасний йому правопорядок; сформулював конструктивну теоретичну концепцію державознавства і праворозуміння; активно захищав власні міркування

Оптимізм чітко простежується у вченні Руссо про виникнення держави. У первісному стані люди "не вороги один одному", оскільки це стан, "коли турбота про наше самозбереження найменше шкодить турботі інших про самозбереження". "Природна, невинна, цнотлива людина" мешкала мовби у раю, що був схожим на історичну казку: існувала незалежно одна від одної, працювала лише сама на себе, користувалась майже абсолютною волею, не знала нерівності (рівність мислитель розуміє як заперечення всього, що породжує нерівність), нестачі і злиднів, тобто була найщасливішою з усіх істот. Такий "рай" у Руссо призначений лише для молодих осіб чоловічої статі. Діти і старі люди його не цікавили, а жінки призначені лише для обслуговування чоловіків.

Початковим трагічним кроком людства стали відмова від окремішності і вступ до суспільного життя, що зумовило поділ праці і виправдання нерівності. Ще одним помилковим кроком людини було встановлення приватної земельної власності, оскільки земля, за Руссо, "не належить нікому, а її плоди є власністю всіх ". Після цього ще більше виокремились багаті, з чим погодились бідні, обдурені обіцянкою, що заможні "будуть годувати тих, хто не зможе утримувати себе". Згодом багаті ще раз обдурили бідних, умовивши їх ухвалювати закони, що сприяли увічненню панування багатих. Шляхом облудності багаті перетворили окремі випадки насилля на недоторканне позитивне право. Несправедливі штучні закони обплутали бідних міцними ланцюгами, зробили з них холопів, приречених на вічну примусову працю, а багатих ще більше збагачували.

Ці процеси породили ще одну форму нерівності: сильних, тобто тих, хто охороняв багатих та їхню власність, і слабких, кого нещадно експлуатували. Така нерівність стала джерелом третього помилкового кроку людства - їх згоди на появу легітимного державного правління, яке швидко перетворилось на деспотію. Правителі обрали засобом такого правління придушення свободи, свавілля, насильство і швидко зробили свою владу спадкоємною. Це призвело до поділу людей на панів і рабів.

Мислитель наголошував, що ідеальний закон можуть сформулювати лише боги (і називав Лікурга і Кальвіна). Петра І він різко критикував за те, що той "потягнувся до цивілізації" зарано. "Законодавець народів" має враховувати, що "сила не творить права ", що закони ефективно діють лише серед людей із середнім достатком, а проти скарбів багатія і жебрацтва бідняка вони безсилі, що поняття "рабство" і "право" - антиподи.