16. Правління в Епоху Відродження

В епоху Відродження суттєвий злам відбувся в осмисленні суті держави та історії суспільства. Оскільки духовна диктатура церкви була ліквідована, наука відкинула божественно-надприродне тлумачення історії, її почали розглядати як наслідок діяльності самих людей.

В результаті реформації церкви держава звільнилася від церковної опіки, а сама церква звільнилася від держави. Звільнившись від філософсько-етичної політичної концепції стародавнього миру і релігійної концепції середньовіччя, політична думка набуває світського характеру. З'являється цивільна концепція політичної думки, відправною точкою якої стає індивід – громадянин.

Італійський політичний діяч і письменник Нікколо Макіавеллі (1469-1527) зробив спробу розкрити закономірності розвитку історії, одним з перших висунув ідею класової боротьби як рушійної сили історичного прогресу. Н. Макіавеллі вважав, що історія рухається матеріальними інтересами людей і політичною боротьбою соціальних класів.

Державу він розглядав як політичну форму організації суспільства. Форми держави мають тенденцію змінювати одна одну, відображаючи тим самим стан суспільства;

Він сформулював концепцію циклічного розвитку державних форм, в основі якій лежить ідея кругообігу добра і зла. Виділивши шість форм держав, він розглядав три з них як «погані в усіх відношеннях» (тиранія, олігархія і охлократія), а щодо трьох інших писав, що вони «добрі самі по собі» (монархія, аристократія, демократія). Якнайкращою формою держави Н.Макіавеллі вважав змішану, втіленням якої була для нього помірна республіка, що поєднує достоїнства монархії.

Він відокремив політику від моралі, сформулював суперечливий, але вічний принцип «мета виправдовує засоби»

Франческо Гвіччардіні, один з найбільших політичних мислителів пізнього Відродження. Продовжуючи традиції гуманістів, він вірив у здатність людини належним чином, тобто відповідно до розуму і природи, влаштовувати своє політичне буття. "Три речі хотів би я бачити перед смертю, — писав він, — це добре влаштовану республіку в нашому місті, Італію, визволену від усіх варварів, і світ, позбавлений тиранії попів".

Гвіччардіні належить конституційний проект для Флоренції, який, базується на змішаній формі правління. "Безсумнівно, що правління, змішане з трьох форм — монархії, аристократії і демократії, — краще і більш стійке, ніж правління однієї з цих трьох форм, особливо, коли при змішанні з кожної форми взяте добре і відкинуте погане", — підкреслював мислитель. 

Важливе місце у політико-правовому світогляді Гвіччардіні займає проблема свободи і справедливості. Він зазначав, що "фундаментом свободи повинно бути народне правління". Він підкреслював, що влада повинна дотримуватися у всьому справедливості і рівності

Значну увагу у своїх працях мислитель приділяє також самій дії добре продуманих законів та системи ефективних покарань за їхнє порушення.

17. Думки Платона про державу.

Платон вважав, що нерівність міститься в природі людей і тому кожна людина повинна отримувати свою частку згідно з природними здібностям. Кожен від природи пристосований до виконання лише однієї справи і повинен займатися тільки нею. Тому має існувати природній розподіл праці між членами суспільства. У розподілі праці Платон вбачав не тільки «основу розпаду суспільства на стани», але також «основний принцип будови держави».

Перший проект держави Платона передбачав поділ суспільства на три стани: 1) філософів-правителів, 2) вартових-воїнів, 4) землеробів- ремісників.

Основою цього ділення служив розподіл суспільної праці, а підставою – аналогія суспільства з людиною. На думку мислителя, розподіл праці зв’язує людей у спільноту і дозволяє вирішити протиріччя між різноманітністю потреб і обмеженістю здібностей окремої людини, а три стани ідеальної держави відповідають трьом частинам душі окремої людини: розумній, емоційній і плотській.Найкращою політичною формою держави вважається аристократія.

Ця модель ідеальної держави була представлена Платоном в утопічному проекті «Держава», де він досліджував державу і суспільство як єдине ціле, яке об’єктивно створюється людьми через їхню неспроможність самостійно вирішувати свої проблеми. «Кожна людина, на думку філософа, постійно об’єднується з іншими для задоволення своїх потреб.

Ідеальна держава, на думку Платона, є носієм головних чеснот – це «мудрість, мужність, розсудливість і справедливість». Під мудрістю мислитель розуміє вище знання, за допомогою якого «можна вирішувати не дрібні, а загальнодержавні питання, найкращим чином керуючи внутрішніми і зовнішніми відносинами ». Гармонійне ціле держави забезпечується завдяки управлінню державою найбільш розумним станом – філософами-мудрецями.

Перерахування потреб людей (їжа,житло,одежа і т.д.) доводить, що в місті-державі повинні існувати численні галузі суспільного розподілу праці. У зв’язку з цим саме в трактаті Платона, можливо, вперше була викладена і обґрунтована концепція розподілу суспільної праці.

З економічної точки зору така держава є комуністичною. Володіння додатковою приватною власністю не передбачається. Торгівля та ринок жорстко регулюється. Держава націлена на забезпечення усіх членів суспільства, не тільки окремих класів. 

Таким чином, Платон намагався побудувати евристичну модель ідеальної держави. На його думку, така держава мала бути побудована на принципі суспільного розподілу праці між його членами, де кожний займається своєю справою відповідно до своїх природних схильностей та здібностей.