15. Розуміння держави у Середньовіччя

 В епоху середньовіччя (V - ХУ ст.н.е.) філософсько-етична концепція політики в Західній Європі витісняється релігійною концепцією. В середні віку панував релігійний світогляд, носієм якого була християнська церква. Він виходив з того, що все суще виникло з волі Бога; зміни ж в суспільстві викликаються Богом для того, щоб покарати або винагородити людей.Держава стає похідною від Бога, а патріархальна традиція перетворює владу та її носія – монарха – на всеконтролюючий інститут суспільства. Державне управління ґрунтується на силі володаря та відданості його ласці підданих.

Апарат державного управління формується на засадах особистої відданості володарю. Основними функціями державного управління визначалася захисна та контролююча. Захисна функція була необхідна для забезпечення безпеки населення країни від зовнішніх ворогів. Контрольна – для створення та підтримки внутрішнього порядку в суспільстві та збереження існуючих порядків.

Концепція політичного управління отримала розвиток в аграрних проектах стародавніх римлян, а в епоху феодалізму – в регламентах- інструкціях для керівників феодальними маєтками, у працях, присвячених раціональній організації крупних форм виробництва (вотчинних підприємств), що виникли вже в період раннього Середньовіччя.

У епоху класичного Середньовіччя (XI–XV ст.) ще більше ускладнюється постановка питань раціональної організації і управління феодальним господарством. Вирішення цих питань здійснювалося, зокрема, шляхом проведення жорсткої державної політики фіксації повинностей (панщина й оброчні платежі). Завдяки цьому організація господарства приймала стійкий характер, що, у свою чергу дозволяло фіксувати і планувати витрати ресурсів підприємства, активніше здійснювати функції планування, обліку і контролю.

Августин Аврелій (354-430) - єпископ Гиппонській, один з творців християнської політичної теорії. В своєму творі «Про град Божий» він висловив свою політичну доктрину. Августин протиставляє церкву і державу: «град божій» і «град земний». Град земний включає диявольську волю, стає суспільним тираном. Істинна ж держава, на думку Августина, буде реалізована тільки після другого пришестя Христа, коли відбудеться остаточне відділення праведних і грішних. Держава розглядається Августином як частина універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Тому государі повинні служити своєю владою, як Богу, так і людині.

Глибокий відбиток на розвиток політичної думки наклали християнство та римо-католицька церква. Впродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада (організація) повинна бути пріоритетною: духовна (церква) чи світська (держава). За домінування церковної влади виступав Фома Аквінський. 

Аквінський Тома (Тома Аквінат 1226 -1274 рр.) - середньовічний мислитель, який значно збагатив релігійну концепцію держави.

Тома Аквінський вважав:

• державна влада походить від Бога і тому повинна бути підпорядкована духовній;

• не дивлячись на божественну природу державної влади, її надбання і використання залежить від людей. Отже, сутність влади божественна, але форми її реалізації визначаються самими людьми;

• обурення народу проти влади монарха є смертним гріхом, оскільки є рівнозначним виступу проти Бога;

• світська влада, у свою чергу, повинна наслідувати християнські заповіді і не пригноблювати народ; на противагу скидання тирана є правомірним.

Марсілій Падуанський (Marsilio da Padova), який жив бл. 1275 - 1343 — належить до тих середньовічних мислителів, чия творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища. В 1324 р. він написав найвизначнішу свою політико-правову працю "Захисник миру", в якій висунув ідею народоправства, яка випереджувала час на кілька століть.

Основою політичного вчення Марсілія Падуанського є його трактування народного суверенітету, згідно з яким сувереном в державі є народ-законодавець. Відповідно до цієї концепції, народ створює закони держави, тобто є legislator humana (людським законодавцем). Він призначає уряд (правителя) і контролює його діяльність, а в разі необхідності змінює їх.

Виконавчі функції в державно-правовій концепції Падуанського виконує уряд, на чолі якого стоїть правитель, який обирається народом і йому підзвітний. Головне завдання правителя — проводити на практиці те, що вважає необхідним народ-законодавець. Важлива функція правителя — здійснювати правосуддя: він повинен судити, здійснювати свою владу і виконувати свої рішення на основі закону. Якщо ж правитель відступає від законів або перетворюється у тирана, то народ може покарати і, навіть, скинути його.