14. Уявлення про управління у Стародавній Греції.

У цьому ракурсі хотілося б зупинитися на думках Платона та Аристотеля як найбільш яскравих представниках суспільно-політичної школи стародавньої Греції, що створили певні парадигмальні уявлення про державу та державне управління.

У своїх пошуках вони намагалися знайти відповіді на такі питання: -роль людини в державному житті, - співвідношення держави та суспільства, -яким чином має бути побудована держава, щоб забезпечити гармонійний розвиток кожної особистості, тощо.

Видатне місце в історії суспільної думки Стародавньої Греції посідає Платон (427–347 до н. е.).. У своїх працях він намагався створити модель ідеальної держави, яка б, на його думку, була справедливою, сильною та стабільною, відповідаючи на питання «як забезпечити благами і вдосконалити життя суспільства в цілому». Проблеми соціально-політичного характеру розглянуті ним в творах «Держава» і «Закони». Не зважаючи на те, що ідеї Платона більшою мірою є утопічними, все ж таки вони суттєво вплинули на формування парадигми державного управління.

Платон вважав, що нерівність міститься в природі людей і тому кожна людина повинна отримувати свою частку згідно з природними здібностям (Сковорода також). Це і буде справедливо. Кожен від природи пристосований до виконання лише однієї справи і повинен займатися тільки нею. Тоді можна легше і більше створити продукції. Основний підхід Платона до розв’язання цієї проблеми полягає в тому, що «працівник повинен пристосовуватися до справи, а не справа до працівника».У розподілі праці Платон вбачав не тільки «основу розпаду суспільства на стани», але також «основний принцип будови держави».

Перший проект держави Платона передбачав поділ суспільства (держави) на три стани: –філософів-правителів, –вартових-воїнів – землеробів- ремісників.

Ця модель ідеальної держави була представлена Платоном в утопічному проекті «Держава», де він досліджував державу і суспільство як єдине ціле, яке об’єктивно створюється людьми через їхню неспроможність самостійно вирішувати свої проблеми. Кожна людина, на думку філософа, постійно об’єднується з іншими для задоволення своїх потреб.

Ідеальна держава, на думку Платона, є носієм головних чеснот – це «мудрість, мужність, розсудливість і справедливість». Гармонійне ціле держави забезпечується завдяки управлінню державою найбільш розумним станом – філософами-мудрецями: «Держава ... цілком була б мудрою завдяки зовсім невеликій частині населення, яка стоїть на її чолі, управляє нею і є її знанням ».

Таким чином, Платон намагався побудувати евристичну модель ідеальної держави. На його думку, така держава мала бути побудована на принципі суспільного розподілу праці між його членами, де кожний займається своєю справою відповідно до своїх природних схильностей та здібностей.

Аристотель (384–322 до н. е.) в «Політиці» не тільки продовжує обговорювати питання, схожі з платонівськими, заразом полемізуючи зі своїм вчителем, але й ставить нові. Він, як і Платон, займався пошуком ідеальної держави. На його думку, держава є логічним продовженням родини.

Він відзначав, що структурними елементами держави є родина та селище. Причому, селище складається з родин, а держава складається з селищ.

Державне управління Аристотель трактує як форму державного устрою. На його думку, «державний устрій (politeia) – це розпорядок у сфері організації державних посад взагалі, і верховної влади зокрема: верховна влада всюди пов’язана з порядком державного управління (politeyma), а останнє і є державним устроєм». Основою державного управління, як і Платона, має стати загальна користь, а причиною участі громадян у державному управлінні є їхня особиста зацікавленість.

Які ж парадигмальні контексти для державного управління внесли Платон та Аристотель? З нашої точки зору це такі:

По-перше, основу державного управління має складати загальне благо, а не користь правлячого класу. Принцип ендомонізму, що червонною стрічкою пройшов крізь вчення цих мислителів, став основою для розбудови та діяльності сучасних демократичних держав світу.

По-друге, Платон уперше запропонував принцип розподілу праці як основоположний для організації держави. Підбір персоналу на державну службу на основі фахових вимог та здібностей поступово став основою для здійснення державного управління.

По-третє, правильне правління – це правління, засноване на загальній користі, основу якої складає приватна власність кожного громадянина. Держава має захищати приватну власність.

По-четверте, вчення Аристотеля та Платона заклали основи в європейській практиці державного управління трактування держави як політичного утворення, що створюється заради 2 головних цілей:

–організації економічного життя суспільства (поліцейськими методами)

– захисту мешканців держави від внутрішніх і зовнішніх ворогів.