2. Показники економічної активності, зайнятості і безробіття

Ситуація на ринку праці оцінюється за допомогою аб­солютних показників, що вимірюються чисельністю різних кате­горій учасників ринку, і за допомогою відносних показників, що визначаються як питомі ваги окремих категорій робочої сили у певній чисельності населення. Відносні показники дають можли­вість виконувати порівняльний аналіз і вивчати розвиток проце­сів на ринку праці в динаміці.

Показники економічної активності населення України, здобуті в результаті вибіркових обстежень, наведено в табл. 1.

Зайнятість і безробіття населення характеризуються чисельністю зайнятих і безробітних.

Таблшія 1

ЕКОНОМІЧНА АКТИВНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ у 2006 році

К_еа=s_еа /s_*100, К_pc=s_еа /s_{15-70 *}100,

Відносними показниками зайнятості і безробіття є рівень зайнятості і рівень безробіття.

Рівень зайнятості економічно активного населення К_З, визначається як співвідношення чисельності зайнятого населення S_З, до чисельності економічно активного населення S_еа:

К_з=s_з /s_еа*100.

Рівень безробіття економічно активного населення К_б визначається як співвідношення чисельності безробітнгих S_б, до чисельності економічно активного населення S_еа:

К_б=s_б /s_еа*100

Для вироблення й здійснення ефективної соціальної політики у сфері зайнятості не достатньо мати загальну інформацію про чисельність і рівні економічно активного населення, зайнятих і безробітних.

З метою всебічного аналізу становища на ринку праці зайня­тість вивчається як у цілому за всім населенням, так і за окреми­ми секторами економіки та видами економічної діяльності, стате­вими та віковими групами, рівнем освіти, соціальним статусом, статусом у зайнятості, професійною приналежністю тощо. Аналіз проводиться по країні в цілому і за регіонами.

Вивчаючи зайнятість за секторами економіки, слід особливо виокремлювати зайнятість у неформальному секторі. У січні 1993 року XV Міжнародна конференція статистиків праці прий­няла Резолюцію щодо статистики зайнятості в неформальном> секторі. Згідно з цією Резолюцією неформальним сектором вва­жається сукупність одиниць (суб'єктів) економічної діяльності, які, за визначенням і класифікацією Системи національних рахунків, утворюють частину сектору домашніх господарств. У межах цього сектору неформальний сектор економіки складається

а) з неформальних підприємств, що не залучають найманої праці,

б) з підприємств неформальних роботодавців.

Неформальний сектор економіки характеризується звичайно низьким рівнем організації, низькою капіталомісткістю, невели­кими розмірами. Трудові відносини в таких підприємствах, якщо вони там існують, грунтуються переважно на залученні випадкових працівників, родичів і знайомих, а не на договірних засадах, які надають формальні гарантії захисту зайнятості. Підприємни­цька діяльність у неформальному секторі здійснюється окремими особами самостійно або за допомогою членів сім'ї, які їм допома­гають. Можливе також залучення одного чи кількох оплачуваних працівників. Діяльність підприємств неформального сектору здійснюється, як правило, у статистично не візуальних місцях: невеликих І цехах, будинках, на відкритій місцевості. Ці підприємства практично не мають доступу до організованих ринків, кредитних установ, сучасних технологій, професійного навчання та державних служб.

Неформальний сектор визначається незалежно від характерх робочих місць, де відбувається виробнича діяльність, розміру ви-1 користовуваних основних фондів, тривалості функціонування ] підприємства, а також від того, чи є для власника підприємства ця діяльність основною або додатковою. Прикладами зайнятості в неформальному секторі є вулична торгівля, пошиття одягу, чи­щення взуття, окремі види ремонту автомобілів і т. ін.

Єдиними джерелами інформації про зайнятість населення в не­формальному секторі є обстеження населення з проблем зайнятості.

Населення, зайняте в неформальному секторі, складається з усіх осіб, які протягом періоду обстеження були зайняті щонай­менше в одній з виробничих одиниць неформального сектору, незалежно від їхнього статусу зайнятості і від того, чи була дана робота для них основною або додатковою.

Без обліку зайнятості в неформальному секторі неможливо діс­тати повну й об'єктивну інформацію про зайнятість населення та про масштаби безробіття в секторах і галузях економіки

Вивчення зайнятості за видами економічної діяльності ґрунту­ється на використанні національного статистичного Класифіка­тора видів економічної діяльності (КВЕД), розробленого на принципах методології стандартних міжнародних класифікацій. Усі види економічної діяльності, відповідно до КВЕД, поділя­ються на 17 секцій (табл. 2), 31 підсекцію, 60 розділів, 222 гру­пи, 503 класи і 727 підкласів.

Поділ економічно активного населення за статусом у зайнято­сті здійснюється на основі відповідної класифікації. Міжнародна класифікація статусу в зайнятості (МКСЗ-93) визначає такі 6 ка­тегорій зайнятого населення:

* наймані працівники:

* роботодавці:

* члени виробничих кооперативів; особи, які працюють за свій рахунок; члени сім'ї, які допомагають:

* працівники, які не класифікуються за статусом.

Найманий працівник — це особа найманої праці, яка уклала трудовий договір (контракт) із керівником підприємства або усну угоду з окремою особою про умови трудової діяльності і розміри оплати праці.

Роботодавець — особа, яка управляє своїм власним приват­ним (сімейним) підприємством або працює самостійно, але по­стійно використовуючи працю найманих робітників.

Член виробничого кооперативу — особа, яка працює на да­ному підприємстві і є його співвласником.

Особа, яка працює за власний рахунок, — це особа, яка здій­снює самостійну діяльність, що приносить дохід, не використо­вуючи при цьому найманої праці.

Член сім'ї, що допомагає, — це член сім'ї, який працює без оплати на приватному сімейному підприємстві, що ним володіс родич.

Працівник, який не класифікується за статусом, — особа, котра здійснює економічну діяльність, яка не може бути віднесе­на ні до однієї з категорій статусу в зайнятості.

Таблиця 2

СЕКЦІЇ КЛАСИФІКАТОРА ВИДІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Склад за професійною приналежністю вивчається поділом економічно активного населення за професіями на підставі Кла­сифікатора професій (КП), розробленого з урахуванням Міжна­родної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88). В основу розробки і створення цих класифікаторів покладено два принципи: вид виконуваної роботи і кваліфікація, яка необхідна для її вико­нання. За професійною приналежністю (становищем у занятті) серед економічно активного населення виокремлюють такі осно­вні групи:

• законодавці, старші посадові особи і керівники;

• спеціалісти-професіонали;

• спеціалісти і допоміжний персонал;

• конторські службовці;

• працівники сфери послуг і торговельних підприємств;

• кваліфіковані працівники сільського господарства, рибного господарства і рибної промисловості, родинних професій;

• кваліфіковані працівники промисловості та родинних про­фесій;

• оператори та складальники промислового устаткування і машин;

• некваліфіковані працівники;

• військові сили.

Статус у зайнятості і становище в занятті визначаються для всього економічно активного населення, тобто як для зайнятого, так і для безробітного. Для безробітних осіб, які раніше мали ро­боту, статус у зайнятості визначається за їхньою попередньою зайнятістю.

Розглянуті класифікації за видами економічної діяльності, статусом в зайнятості і професійною приналежністю використо­вують у поєднанні з класифікаціями за статтю, віком, рівнем освіти, місцевістю проживання та ін.

Статистика вивчає зайнятість населення і безробіття як за ста­ном на певний період часу, так і в динаміці, використовуючи при цьом\ весь арсенал статистичних методів і показників, що харак­теризують динаміку соціальних явищ.

Динаміка зайнятості з урахуванням впливу різниць у складі й рівні зайнятості населення регіонів оцінюється за допомогою ін­дексів змінного, фіксованого складу і структурних зрушень: