73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (э.Фромм «Душа человека»).

Є. Фромм – відомий американський мислитель і філософ 20ст. В своїй роботі “Концепція человека у Маркса ” він розкрив особливості філософсько-антропологічного мислення К. Маркса, показав, що для нього історія людства, це, перш за все, літопис постійного розвитку людини і одночасного росту відчуження. Досить перспективно і оригінально розтолковане вчення Маркса, філософ відзначає, що відчужена людина не тільки непотрібний іншим людям, але й полишений людяності в нормальному, природному, так і духовному змісті. Таке відчуження від людської сутності веде до екзисціальному егоїзму і формулюється як перетворення людини в засіб свого індивідуального існування. В процесі відчужена людина лишається навіть свого тіла і навколишньої природи, а також свого духовного Я , себе саму як людську істоту.

При розкриті поняття відчуження Фромм проводить паралелі з служінням ідолам. Ідоли – це речі, створені людиною і яким вона поклоняється. В такому відношенні до речей і сама людина перетворюється в річ, перестаючи бачити себе в якості творця. Надаючи ідолам свою власну силу і міць, людина сама стає слабшою, а її залежність від речей тільки підвищується.

Відчужена людина рахує найвищою своєю цілю прибуток, працю ат економію, упускаючи з виду справжні моральні цінності, такі як доброта, багатство чистої совісті. В стані відчуження кожна сфера життя не пов‘язана з іншими (економіка з мораллю і тд), кожна людина обертається в колі свого відчуження і нікого не хвилює відчуження інших людей (чужа біль).

Фромм підкреслює, що Маркс не рахує першоджерелом відчуження порядок розподілу доходів. Рівність доходів або їх повна приналежність до держави не звільняють людину від відчуженої праці, т.п. такої її форми, яка перетворює людину в річ, руйнуючи її особистість.

Основним засобом подолання відчуження праці являється дотримання принципу, що веде до того, що людина завжди повинна сама собі цілю і ніколи не ставати засобом досягнення цілі. Фромм помічає, що важко більш чітко виразити різницю між поглядами Маркса і поглядами комуністами тоталітарного режиму. Життя людини, за Марксом, не повинна стати засобом навіть його індивідуального буття; і тим більше не засобом забезпечення буття класу, нації та держави.

Життя – це спосіб буття людини. Життя – це не ланцюг випадковостей, це змінна етапів, яка піддається певній динаміці, – писав Гомер.

Подія – це будь-який акт суб‘єктивної дії, яка має об‘єктивні наслідки.

3 види подій:

1 об‘єктивна логіка (пов‘язана з зовнішніми подіями);

2 зміна переживань, цінностей ( логіка внутрішнього світу);

3 результати діяльності людини.

Життєвий шлях – це сукупність життєвих подій. Джерелом життя є творчість, потреба в самореалізації. Рубінштейн писав: “ Життя це не просто сукупність чергування подій або етапів, життя – це певна цілісність, оскільки кожна подія готується попереднім розвитком і впливає на подальше.”

Життєві відносини – це головна одиниця аналізу:

1 відносини до предметного світу

2 відносини до людей

3 відносини до себе

Коли людина щось робить, вона змінює ці відносини і впливає на своє життя, в цьому сенсі людина є суб‘єктом, особистістю.