7. Основні риси давньоіндійської філософії: брахманізм, буддизм, індуїзм.

Зародки філософського мислення в Індії сягають у 2500-2000 р.р. до н.е. Особливості давньоіндійської філософії:

1) формування на базі міфологічно-релігійного світогляду;

2) своєрідність ставлення до Вед (Веди - стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою (молитви, заклинання) - трактати релігійно-філософського плану);

3) споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою;

4) змалювання духу як безликого, бездіяльного явища;

5) народження логіки;

6) побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. Головна особливість:

у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і ті, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

Брахманізм - давньоіндійська релігія, яка склалася у першій половині І ст. до н. е. на основі релігії Вед. Свою назву отримала від назви своєрідних коментарів до тексту Вед - Брахманів, у яких особлива увага зверталася на тлумачення одвічного смислу ритуалів. У священних книгах розроблене вчення про безлику, безтілесну безякісну субстанцію, яка начебто складає основу усього існуючого і містить у собі творче начала, якому відповідає бог Брахма (творець), начало збереження, яке уособлюється богом Вішну (хранитель), і началу руйнування, втілене у богові Шиві (творець, хранигель і руйнівник одночасно). Це найбільш шановані божества у брахманізмі. Критерієм оцінки поведінки людини у брахманізмі є виконання законів своєї касти.

Головні особливості брахманізму:

- освячення кастових відмінностей;

- складні обряди поклоніння богам і жертвоприношень;

- сувора обрядова регламентація життя;

- аскетичні подвиги як засіб, який забезпечує по закону карми найкраще перевтілення душі і кінцеве звільнення від ланцюга перероджень.

Брахманізм є одним з відомих джерел індуїзму. Обидві ці релігії є політеїстичними.

В індуїзмі вважається, що вічна індивідуальна душа (атман) прямує до злиття з світовою душею (брахман), яком заважає потік постійно змінних кінцевих проявів матеріального буття (пракріті). На шляху до кінцевого "спасіння" атман переживає безперервні перевтілення, кожна форма якого визначається кармою, долею, яка створюється вчинками самої людини. Релігійно-філософську основу індуїзму складають ідеї дхарми (безликої впорядковуючої сипи всього Всесвіту і норми релігійної і світського життя), сансари (вічного круговорот життя як перевтілення душ), карми (відплати при перевтіленні душ за вчинки), ахімси (неспричинення зла усьому живому) і мокши (звільнення душі від круговороту перевтілення і злиття й з божественним абсолютом).

Ідейними джерелами індуїзму вважають древні священні тексти Веди, Упанішади (упанішади - завершальний етап у розвитку Вед).

Основні напрями індуїзму - вішнуїзм, шивуїзм, шакгізм (Шакті - жіночий прояв Брахми).

Особливості індуїзму:

- обожнювання сил природи;

- культ предків;

- відсутність стрункої і обов'язкової для всіх системи віровчення, церковної організації;

- терпимість до відхилень від релігійних догматів;

- надмірно суворі вимоги суспільно-побутових традицій;

• вкрай нетерпимість до порушень безлічі обмежень і заборон, як накладаються на сфери суспільного, сімейного і особистого життя.

Буддизм - релігія, яка проповідує позбавлення від страждань шляхом відмови від бажань і досягнення "вищого просвітління" - нірвани. Зародилося у Індії УІ-У ст. до н.е. В Ш ст. н.е. проголошений офіціальною релігією.

Засновник буддизму Сірдхартха, якого прозвали Буддою (просвітленим), він шукав звільнення від страждань лише у моральному удосконаленні, яке досягалося шляхом відходу від життя, занурення у нірвану. Будда відкинув існування Бога, заперечуючи релігію Вед, але він (з деякими змінами) прийняв їх вчення про круг народжень (сансару) і про відплату (карму).

Спочатку ідеї буддизму передавалися у формі притч, сказань і т.п. У Ш-І ст. до н.е. ідея Будди про спасіння одержала філософське трактування у вченні про світ і людську особистість як потік елементів матерії і свідомості - дхарм, що зміняють одна одну. У перших сторіччях н.е. буддійська релігія набуває зовсім іншого характеру. Місце простого шанування вчителя займає культ обожнювання Будди. Спасіння людини ставиться в залежність від милості божества, яку можна здобути повторенням священних сутр. Буддизм розділився на два напрями:

1) махаянама (доводить нереальність світу);

2) хінаяна (традиційний напрям, який йде від Будди і вважає матеріальні і психічні дхарми реальними).