56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.

Категорія буття – одна з центральних у філософії, пов’язана з поняттям онтології та метафізики.

Існують різні види та типи буття: буття природи і соціокультурне буття; природне буття і людське буття, особисте буття.

Розрізняють матеріальне, соціальне та духовне буття:

• Матеріальне буття – це природне буття, а також те, що зроблено людиною (тобто це буття протистоїть духу та мисленню);

• Соціальне буття – це буття людини як соціальної істоти, яка немислима поза історією та культурою;

• Духовне буття – це те, що утворюється як сукупність продуктів духовної діяльності (витвори мистецтв, релігії), а також норми моралі, творча діяльність;

Концепції буття: античність, середньовіччя, новий час, сучасність.

Для античності характерно виділенні 2-х періодів:

1. до елеатів (до Парменіда) – буття розглядали як проблему єдиного і множинного; шукали першоджерело “архе”, з якого все виникає, а потім перетворюється;

2. елеати - розуміли буття як буття за гадкою і буття за істиною.

Класична філософія орієнтувалася на розум як на дійсну сутність. Некласична філософія заперечує розумність буття. Значну роль починає відігравати екзистенція, світова воля.

Антрополого – онтологічний поворот – проблеми буття зосереджуються на людині і проблеми людського буття стають основними. У Ортеги: первісна категорія буття – це життя, життя кожного індивіда. Хайдегер писав, що людське існування є вихідним моментом осмислення всього сущого. У філософії нового часу домінувала субстанційна концепція буття.

Буття:

• субстанція (природа або матерія) НАТУРАЛІЗМ

• дух, мислення, розум ІДЕАЛІЗМ

Локк, Берклі, юм ставили під сумнів таку субстанцію як матерія – це феноменалізм.

Феноменологія набула розвитку на початку ХХ ст. і виражала перехід до нетрадиційного розуміння буття.

Людське буття мА бути вихідним пунктом осмисленні всього сущого (внаслідок антрополого – онтологічного повороту). Сама природа – це предмет людського існування. У Меркса характерною рисою людського буття є практика. Визначну роль починає відігравати категорія життя (Ортега – і - Гассет).

Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті є основоположним завданням філософії історії. Термін “філософія історії” запропонував Вольтер, але реальне формування філософії історії як певної галузі людських знань започатковується задовго до виникнення відповідного терміну – ще у стародавньому суспільстві, де сформувалися три найважливіші напрямки лінійної філософії: прогресистський, регресистський та циклічний. Всі ці напрямки збереглися і не втратили значення основних донині. Але в ХХ ст. поряд з лінійною філософією історії виникає нелінійна.

Предмет філософії історії, не залежно від того, про який з її напрямків йдеться, становить суспільство в його темпоральних (часових) модифікаціях і трансформаціях.у цьому планіц філософії історії багато спільного з історичною наукою. Але є й істотні відмінності:

1. історію цікавлять переважно локалізовані в просторі та часі суспільні події, процеси, явища, тоді як філософію історії – масштабні цілісні соціокультурні формування;

2. історію приваблює передусім подієвих, хронологічний шар перебігу змін у різних регіонах планети на різних відтинках часу, філософію ж історії – глибинні та закономірності цих змін.

Філософія історії – це галузь філософського знання, в якій факти людського життя розглядаються крізь призму розвитку людства як єдиного цілісного процесу. Як співвідносяться розум і дії людини з загальним історичним процесом – це основне питання філософії історії