52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми та дискусії, їх розв’язок.

Наука – надзвичайно складний і багатоаспектний соціальний феномен. Вона одночасно є системою об’эктних знань і певних видів діяльності людей, засобом пізнання світу, найважливішим фактором розвитку виробництва і знаряддям перетворенням світу. Оскільки пізнавальна діяльність є діяльність цілеспрямована, то вона неодмінно набуває морально – етичного змісту, незалежно від того, яким чином відбуваеться усвідомлення мети — шляхом апеляції до логіки розвитку науки, чи потребами суспільства – головне, що акт пізнання занурюється тим самим у ціннісно заряджену, а не у ціннісно нейтральну атмосферу.

Наприклад, медико–біологічні об’єкти, системи «людина-машина» є «людиномірними» комплексами. При вивченні такого роду об’єктів пошук істини пов’язанний з визначенням стратегії і можливих напрямків перетворення таких об’єктів, що безпосередньо зачіпляє гуманістичні цінності.

Об’єктивно істинне пояснення і опис «людиномірних» об’єктів не лише припускає, але й передбачає включення аксіоматичних чинників до складу пояснювальних положень, тобто пізнавальна діяльність набуває морально – етичного змісту.

Внутрішня етика науки, яка стимулює пошук істини постійно співвідноситься з загальногуманістичними принципами і цінностями. Якщо йдеться про людиновимірні дослідження виникають проблеми етичного характеру, пов’язані зі ступенем втручання в об’єкт.

Ясперс визначив такий термін як «осьовий час». Саме в цей час сформувалися основні духовні засади сучасного людства, зникає міфологія і виникають зародки античної науки, тобто зароджується людини, яка існує і зараз. З кінця XII ст. можна визначити добу техніки. З XVI-XVII ст. - радикальний прорив у розвитку людства, починається бурхливий розвиток західної цивілізації.

Виникнення науки – це перехід від традиційного суспільства до нетрадиційного (техногенної цивілізації). Доба Просвітництва зробила з науки певний культ. В цей час виникає сциєнтизм - абсолютизація ролі науки. Але вже на початку XIX ст. виникають сумніви щодо гуманізму науки.

У ХХ ст. розвивається технократичне мислення (орієнтоване на цільову раціональність) та технократичний світогляд. Це призвело до кризи світової цивілізації:

1. проблема виживання в ядерну добу;

2. проблема подолання загрози військових конфліктів, які можуть призвести до катастрофічних наслідків;

3. екологічна проблема - необхідність радикальної зміни відношення до природи;

4. дегуманізація суспільних відносин і самої людини (стресові перевантаження, маніпулювання свідомістю людей, проблема комунікації).

Існує два аспекти етичних норм вченого;

1. внутрішньонауковий етос науки (Роберт Мертон сформулював такі 4 принципи;

• принцип універсалізму та демократичності - зміст наукового знання не залежить від того ким і коли це знання одержано, а його достовірність підтверджується експериментом; рівне право всіх на заняття наукою;

• принцип колективізму – відображає загальний характер наукової праці, продукт якої не є приватною власністю, тобто закріплюючи свій пріоритет повідомляти про свої результати інших;

• норми безкорисливості – прагнення істини має домінувати над усім;

• організований скептицизм – має бути притаменне критичне ставлення до своєї роботи та роботи колег, ніщо не приймається на віру.)

2. відношення вченого до імперативів суспільного життя (почуття відповідальності за свою працю).