45. Проблема пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання. Діалектика суб’єкта і об’єкта в процесі пізнання. Еволюційна епістемологія (ж.Піаже, к.Лоренц).

Пізнання – це процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання (гносеологія).

Основні питання теорії пізнання: відношення знання про світ та світу, чи адекватне пізнання існуючому, з'ясування природи людського пізнання, його основних закономірностей, визначення цілей і можливостей людського пізнання. Вона розглядає основні механізми пізнавальної діяльності, аналізує структуру людського знання, основні властивості знання.

Головне у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності. Також важливе місце в теорії пізнання займає проблема істини (розуміння природи і сутності істини) (пит.№47).

Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, дістало назву агностицизм. Але він не заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища (Кант) або про власні відчуття (Юм). Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована видимістю.

Проте слід зазначити, що агностицизм виявив важливу проблему гносеології - що я можу знати?

Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Субєкт, як носій свідомості і знання та обєкт як те, на що спрямована пізнавальна діяльність субєкта, є протилежностями, через взаємодію яких реалізується процес пізнання.

Субєкт пізнання - це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Обєкт пізнання - це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність субєкта. Обєктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності субєкта.

Сучасна матеріалістична гносеологія розглядає субєкта і обєкта у діалектичному взаємозвязку, взаємодії, єдності, де активною стороною є субєкт пізнання.

Взаємодія С і О фіксує єдність матерії і свідомості, буття і мислення, природи і духу. І О, і С формуються в процесі практичної діяльності і невіддільні один від одного в своєму виникненні і функціонуванні. В цьому плані як без О не може бути С, так і без С немає О, а точніше без суспільно-історичної практики немає ні С, ні О. Хоч О, звичайно, не конструюється С, його свідомістю, а існує обєктивно, проте обєктивна реальність не може стати О без активної діяльності С. Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії С та О, в якій С є носієм діяльності, а О - предметом, на якій вона спрямована.

Результатом процесу пізнання є пізнавальний (гносеологічний) образ, субєктивний образ дійсності і до того ж не копія, а ідеальний образ, який є діалектичною єдністю субєктивного та обєктивного.

Еволюційна епістемологія, представниками якої є Жан Піаже та Конрад Лоренц, це напрям у західній філософсько-гносеологічній думці, головна мета якого - виявити генезу та етапи розвитку пізнання, його форм та методів у контексті еволюції живої природи. Еволюційна епістемологія намагається створити узагальнену теорію розвитку науки, спираючись на принцип історизму і намагаючись опосередкувати крайнощі раціоналізму та ірраціоналізму, когнітивного та соціального, природознавства та соціально-гуманітарних наук тощо.

Філософія – духовний орієнтир особистості, що прагне до мудрості, до оцінювання власного життя не лише в масштабах сьогодення. Вона повертає людину до вічності, наповнює її розум думками про минуле і прийдешнє, виводить за межі інтервалу її особистого існування, надає осмисленості всьму життю. Філософію відрізняє від науки рівень пошуковості, на якому вона знаходиться. Це той рівень розкриття втаємниченного, де істина існує ще в одній оболонці з заблудженням, і в цій єдності міститься величезний потенціал розгортання істини. Саме філософська уява створює такі фігури буття людини в світі, яким дано стати проектами цього буття, втілювання в реальність у вигляді багатоманітних способів людського самоздійснення.