42. Категорії сутність і явище та їх роль в науковому пізнанні.

Пізнання - процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Теорія пізнання (гносеологія) - це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності. Категорії - це універсальні форми мислення і свідомості, які відображають загальні властивості, взаємозв’язки, закономірності розвитку всіх матеріальних і духовних явищ і процесів. Розглянемо такі категорії як сутність і явище.

Сутність є єдністю всіх глибинних, закономірно пов’язаних елементів змісту об’єкта в їх протирічях, причинно-наслідкових відношеннях, в їх зародженні та розвитку. Тобто сутність це дещо внутрішнє, деякий організуючий принцип. Сутність також можна співвіднести зі змістом, але не з усім, а з лише головним в ньому. Сутність співвідноситься і з категорією якості, але виражає лише її певний аспект. Сутність пов’язана і з законом, але ці категорії не співпадають; наприклад, ми знаємо закон гравітації, але не знаємо його фізичної сутності.

Сутність є динамічною і підкоряється принципу розвитку. Розкрити сутність будь-чого означає проникнути в глибини речі, в її основні властивості, з’ясувати причини виникнення і принципи розвитку. При цьому сутність має різні ступені глибини. Вона має свої ступені і порядки. Прцес пізнання рухається від сутності одного порядку до сутності іншого, більш глибокого. Сутність завжди конкретна.

Явище - це прояв сутності. Явище виражає якийсь момент сутності. Якщо сутність - це дещо глибинне, то явище - це зовнішнє. Явище - це те, як сутність проявляє себе зовні, тобто у взаємодії з усім існуючим, в тому числі й з нашими органами відчуттів.

Явище - це властивості об’єкта, які сприймаються безпосередньо; а сутність - це якісна своєрідність предмета, яка ховається за його безпосередньо спостерігаємими проявами. Наприклад: зелений колір трави - це явище; фізична властивість відбивати світло - сутність.

Всі ми досить часто стикаємося з озадачуючим явищами, наприклад оптична омана. Тобто озадачуючі явища це не просто щось нове, в них є дещо хагадкове. Шлях наукового прогресу усіяний новими аномальними явищами. Люди починали дослідження фізичного світу за допомогою власних органів відчуттів, але згодом досягли певної межі. Для того, щоб пізнати більше люди стали створювати певні технічні засоби, завдяки чому збільшилися можливості нашого переміщення в параметричному просторі фізичного світу і це дозволило розширити емпіричну базу знань.

Явище викриває сутність, а видимість, як правило, закриває її і завдання розуму полягає в тому, щоб зазирнути крізь пелену видимості і побачити істину сутність. Феномен “бути-здаватися” виража передусім факт невідповідності сутності і її зовнішнього прояву.

Руз пізнання завжди є рух від зовнішнього до внутрішнього. Зовнішнє розкриває властивості предмета як цілого, і не лише предмета самого по собі, а й спробу його взаємодії з навколишнім середовищем. Так розкриваєтья внутрішня побудова предмета, яка виявляється завдяки теоретичним процедурам пізнання, пов’язаною з припущенням ідеалізованих об’єктів.

В історії пізнання проблема зовнішнього та внутрішнього часто зводилася до проблеми сутності та явища. Але оскільки сутність передбачає знання якихось принципів свого функціонування та розвитку, вона виключає наявність в ній випадкового.

Якщо логічний рух від явища до сутності є пізнавальний рух, а зворотньо - реальне відношення, то виводячи сутність з явища ми викриваємо несамостійніст останнього, оскільки воно має свою опору в сутності. Таким чином гносеологічний процес перетворюється на онтологічний.

Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, дістало назву агностицизму. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища (Кант) або про власні відчуття (Юм). Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована видимістю. Питання: “Що я можу знати?” стало провідним у праці Канта “Критика чистого розуму”.