34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.

Діяльність – це взаємодія з об'єктивним світом суспільної людини. Вона є єдністю матеріально-перетворюючого та духовного начал. Без неї неможливе існування людини. .Людина є суб’єктом діяльності і як субєкт має насамперед діяти і мислити.

Структура людської діяльності

Мета – це суб’єктивний образ бажаного результату, це ідея, програма, ідеологія.

Людина в своїй меті є невільною, вона підкоряється своім потребам, інтересам, а в засобах – вільна, вона сама їх створює, їх немає в природі. Засоби приватні і суспільні. Людська діяльність діє через принцип зворотного зв’язку, не лінійна, весь час проявляється нова мета, інтереси, засоби, потреби.

Завдяки діяльності людина поборола початкову тотожність з природою і піднялася над нею, набувши надприродного статусу і форми свого буття.

Види діяльності: практична та духовна, фізична та розумова, моральна-аморальна, законна-незаконна, колективна-індивідуальна, активна-пасивна і т.д.

Кожний з цих видів діяльності певним чином діє на особистість в цілому та формує ті чи інші ії якості.

Сфери діяльності: трудова, освітня, споживча, громадська, ігрова, політична.

Форма діяльності – спілкування, не просто дія між людьми, а взаємодія між ними. Кожному виду людської діяльності відповідає той чи інший вид суспільних відносин між людьми.

Суспільні відносини – форми, в яких відбувається діяльність: трудові, виробничі, соціальні, політичні, правові, національні, моральні, естетичні, релігійні.

Основною фундаментальною формою діяльності людини є труд. В античності виділяли три головні цінності – істина, добро, краса. Вільна творча праця допомагає особистості набути цих великих цнот.

Праця в одних країнах більшою мірою, в інших – меншою мірою є ще відчуженою, тобто, виступає як самостійна суспільна сила, що панує над робітниками. Відчуження праці призводить до відчуження людини, її способу життя, до стандартизації, уніфікації, до перетворення індивіда на соціального манекена. В умовах відчуження людина знеособлена, позбавлена надійного середовища, у якому б вона змогла виявити свою індивідуальність, самоутвердитись, реалізувати свої творчі потенції, за цих обставин спостерігається пасивне ставлення особистості до назрілих суспільних проблем.

Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий світ – культуру. Діяльність є засобом формування соціального як культурного середовища життя людини. Мистецтво і мораль, наука і віра, цінності і норми як суспільні явища утворюють окрему галузь людської діяльності – духовне виробництво.

Предметно-практична – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили і виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію.

Духовно-практична – охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім ї, освіту, виховання тощо.

Духовно-теоретичне – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації від однієї інстанції до іншої.

Поняття духовності є синтетичним. Це, насамперед, перехід об’єктивного в суб’єктивне, зовнішньго у внутрішнє. Це перетворення суспільних, індивідуальних ідей, поглядів, уявлень, почуттів та ін. у внутрішній світ людини. Основу духовності складають такі поняття, як „дух”, „душа”, „віра”, „нація”, „любов”.