19. Філософія к.Маркса: матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову філософію та соціальну практику. (Эрих Фромм “Концепция человека у Маркса”)

Марксистська філософія (Час створення 40-і роки XIX ст.) сформувалася на багатому грунті попередніх філософських систем. З одного боку її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого стала їх діалектичним запереченням. Марксистська філософія виникла як складова більш широкого вчення - марксизму. Виникнення марксизму було детерміновано (определено, обусловлено) конкретними соціально-економічними і політичними передумовами. Соціальні конфлікти та потрясіння періоду, що передував марксизму, закономірно викликали у свідомості робітників та прогресивної інтелігенції багато соціально-філософських питань. Принципово по новому у марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов'язаних з життям суспільства. +Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ.

Основне місце в філософії марксизму посідає проблема людини, розглядають яку не лише як продукт природи, а й соціальний феномен. Причому акцент робиться на її соціальних характеристиках. Людина постає як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних і духовних цінностей.

Проблема людини органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного елемента як відчуження, під яким розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї, диктує певні вимоги, силу, протилежну її бажанням і прагненням.

Однією з характерних рис марксистської філософії є її безпосередня спрямованість на захист потреб та інтересів пролетаріату.

У філософії марксизму одне з центральних місць займає практика і трактується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюються природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищим рівнем практики Маркс і Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких народних мас вважалась тим важелем, за допомогою якого ця філософська теорія могла реалізуватись.

По суті вся марксистська філософія - це спроба раціонального обгрунтування шляхів зміни світу на кращий. Важлива характеристика марксистської філософії - її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці з використанням надбань попередньої філософії, насамперед, французьких Просвітителів XVIII ст. та вчення Л.Фейєрбаха.

Матеріалістичне вчення про історію Енгельс вважав найбільш значним відкриттям Маркса у філософії. Концепція ця передбачає розкриття певних положень:

- нове розуміння джерел і рушійних сил суспільного розвитку (Своїм історичним існування суспільство зобов'язане не розуму, а сфері матеріального життя. Засадою суспільного життя є спосіб виробництва як конкретно-історична форма суспільного виробництва. спосіб виробництва є єдність певного способу сумісної діяльності (продуктивні сили) й відповідні йому форми спілкування (виробничі відносини));

- діалектика продуктивних сил і виробничих відносин зумовлюють історичний прогрес як зміну соціальних формацій. Розвиток формацій - природно-історичний процес, який на основі розуміння загальних закономірностей історичного процесу та його поступового характеру надає можливість аналізувати і передбачати подальший історичний розвиток суспільства;

- економічні відносини, спосіб виробництва створюють в кінцевому варіанті основу усіх інших відносин, обумовлюють соціальні, політичні й духовні процеси життя. Економіка життя стає базисом, ідеологія - надбудовою. Люди, розвиваючи своє матеріальне виробництво і своє матеріальне спілкування, змінюють разом з тим (цією своєю дійсністю) також мислення. Свідомість людей не є щось інше, як тільки усвідомлене буття, а буття людей є реальний процес їх життя;

- історія є послідовною зміною поколінь, вона не розвивається суто стихійно, а спирається на суб'єкта історичної дії. Людська діяльність - єдність об'єктивного і суб'єктивного, тому людина автор і дійова особа своєї історичної драми. Звідсіль важливо, що об'єктивні закони, діючі у суспільстві, становили б принципи свідомої людської діяльності;

- життя людей, в якому виявляється людська сутність, носить переважно практичний характер. Практика - вихідна і первинна по відношенню до людини та її духовному світу засада, яка має суспільний характер, є історичною, предметною, активно-перетворюючою діяльністю. В силу цього форми і продукти свідомості можуть бути змінені не духовною критикою, а, насамперед, практичною зміною реальних суспільних відносин. Не критика, а революційна практика як зміна зовнішніх обставин й суспільних відносин є рушійною силою історії, а також релігії, філософії, інших теорій.

Виникнення і розвиток марксистської філософії є якісним стрибком в історико-філософському процесі. Багато складних проблем буття людини, суспільства, природи, розвитку науки, методології пізнання і практики набули в ній принципово нової інтерпретації. В рамках самого марксизму поява цього вчення розглядається як революційний переворот у філософії.

До марксистської філософії потрібно підходити як і до інших філософських вчень, виважено і неупереджено. В ході подальшого суспільного розвитку одні її ідеї збереглися і розвивалися, інші піддані критиці і запереченню. Нові соціальні умови потребують нових підходів, нового філософського осмислення. Мабуть лише історія зможе дати цій філософії неупереджену оцінку.

Эрих Фромм – видный американский мыслитель и философ XX века. В своей работе “Концепция человека у Маркса” Фромм раскрыл особенности философско-антропологического мышления Маркса, показав, что для него история человечества - это, прежде всего летопись постоянного развития человека и одновременно растущего отчуждения. Весьма перспективно и оригинально истолковывая марксистское учение, американский философ отмечал, что отчужденный человек не только чужд другим людям, он лишен человечности как в естественном, природном, так и в духовном смысле. Такое отчуждение от человеческой сущности ведет к экзистенциальному эгоизму и формулируется как превращение человека в средство своего индивидуального существования. В процессе отчуждения человек в известном смысле лишается даже своего тела и окружающей его природы, а также своего духовного "Я", себя самого как человеческого существа.

При раскрытии понятия отчуждения Фромм проводит параллели со служением идолам. Идолы – это вещи, сотворенные человеком и которым он преклоняется. В таком отношении к вещам и сам человек превращается в вещь, переставая видеть себя в качестве творца. Приписывая идолам свою собственную силу и мощь, человек сам становится слабее, а его зависимость от вещей только усиливается.

Отчужденный человек считает высшими своими целями доход, труд и экономию, упуская из виду подлинно моральные ценности, такие как добродетель, богатство чистой совести. В состоянии отчуждения каждая сфера жизни не связана с другими (экономика с моралью и т.д.), каждый человек вращается в кругу своей собственной отчужденности и никого не трогает отчужденность других людей (чужая боль).

Фромм подчеркивает, что Маркс не считает первоисточником отчуждения порядок распределения доходов. Равенство доходов или их полная принадлежность государству не избавляет человека от отчужденного труда, т.е. такой его формы, которая превращает человека в вещь, разрушая его личность.

Основным средством преодоления отчуждения труда (и, как следствие, человека) является соблюдение принципа, гласящего, что человек всегда должен быть сам себе целью и никогда не становится средством достижения целей. Фромм замечает, что трудно более четко выразить разницу между взглядами Маркса и воззрениями коммунистов тоталитарного толка. Жизнь человека, по Марксу, не должна стать средством даже его индивидуального бытия; и уж тем более не средством обеспечения бытия класса, нации или средство государства.