Використовуючи абревіатури і графічні скорочення, слід дотримуватись таких вимог:
1. Скорочення повинне бути зрозумілим і легко розгортатися у повну назву. Тому бажано використовувати стандартні скорочення типу: ВВС – відділ внутрішніх справ, р-н – район, обл. – область.
2. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові . Наприклад: МТС (Московський театр сатири – міська телефонна станція) – невдале скорочення. Саме для того, щоб уникнути збігу, існують дві різні абревіатури: ДонНУ (Донецький національний університет) , ДНУ (Дніпропетровський національний університет) .
3. Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті . Наприклад, скорочуючи слово юридичний формою юр., а другий раз юрид., ми порушуємо однотипність і однозначність документа.
4. Скорочення, які є назвами установ, підприємств, організацій, а також марок виробів та ін. повинні писатися з великої літери: Мінвуглепром, Міносвіти, ТУ-15, ВАЗ-69.Якщо цифра стоїть після букв, вона поєднується через дефіс, якщо цифри перед буквами, тоді скорочене слово пишеться разом (Таурас 736Д) : у марках матеріалів цифрові значки й буквені скорочення пишуться завжди разом (сталь Б2, алюмінієвий сплав АЛ5) .
5. Слово «рік» скорочується тільки при цифрах, залишаючи одну літеру р. (крапка обов’язкова), після кількох дат ставлять дві літери рр. (між ними крапка не ставиться) : 1992р. , 1997 - 1998 рр.
6. Навчальний і фінансові роки пишуться через похилу риску, перший з двох пишеться повністю, другий скорочується на дві цифри, слово рік в цьому випадку пишеться в однині : у 1974/75 навчальному році .
7. Знаки №, §, % у тексті ставлять тільки після цифр, причому у множині вони не подвоюються, наприклад: №16, § 7, 10, 17, 50-60 %.
8. При посиланні у тексті на сторінки, малюнки, рисунки, креслення, таблиці , їх слід використовувати, якщо вони стоять при цифрах, наприклад: с. 8, мал. 4, таб.5. Знак № у таких випадках не ставиться.
9. Скорочення типу P .S. (пізніше написане) , Р.P .S. не можна використовувати у офіційних документах, оскільки після підпису не дозволяється щось дописувати. Це властиво тільки приватній кореспонденці ї .
Абревіатури і графічні скорочення слід вживати у ділових паперах обережно, тобто необхідно використовувати загальновідомі скорочення, щоб у тексті не виникло двозначного розуміння слів.
5. Для виділення прямої мови вживаються лапки або тире. |
Коли пряма мова починається з абзацу, то перед початком її ставиться тире, а в кінці, як звичайно, крапка, знак питання, знак оклику або три крапки — залежно від характеру речення. |
Зупинившись у кущах бузку,... Льоня одразу спитав: |
— Ти звідки? |
— З дому. З Підлісного, — відповіла Яринка. |
— Маєш якусь справу? |
— Та... думала тут декого зустріти (Козаченко). |
Коли пряма мова йде в рядок, без абзацу, то перед початком її ставимо відкриті лапки, а в кінці — закриті лапки й відповідний до характеру речення розділовий знак.
У цей час я побачила далеко машину і стала показувати в інший бік: «Дивіться, дивіться! Хтось іде!» (Яновський).
Речення, що вказує, кому належить пряма мова («слова автора»), може стояти перед прямою мовою; тоді після нього ставиться двокрапка.
Чується немолодий голос хазяйки: «Та двері, двері зачиняйте» (Шиян). |
Я так давно тягнуся до краси, |
Та лиш тепер посміла попросити: |
«Навчи мене, ботаніко, роси |
З пелюсток мрій на землю не трусити» (Чубач). |
Речення, що вказує, кому належить пряма мова («слова автора»), може стояти після прямої мови; у цьому випадку після прямої мови ставиться знак оклику або знак питання, або крапки — залежно від характеру речення. Після відповідного розділового знака перед словами автора ставиться тире. Коли в кінці прямої мови за характером речення повинна бути крапка, замість неї ставиться кома. Коли пряма мова подається в лапках, після неї також ставиться тире.
— Тату! татку! — упізнали діти. |
— Голуб'ята! — батько простер руки (Тичина). |
— Краще померти стоячи, |
Ніж на колінах жити! — |
Сказав учитель історії |
Дітям (Б. Олійник). |
— Хто там? — запитав на її легенький стукіт біля дверей Ковтун... |
— Я, я! — нетерпляче повторила Яринка... (Козаченко). |
— Ось ви, прославлений піїт, чи думали коли-небудь над тим, щоб мову, якою ми ось з вами розмовляємо, ...узаконити на папері. Щоб вона стала поряд з іншими мовами як рівна. |
— Це неможливо, — категорично заперечив Капніст... — Мова наша чарівна, але ж не для друку, хто її вивчатиме, хто буде читати писане нею? |
— Будуть, Василю Васильовичу, — вперто відказав Котляревський. — Якраз простонародна мова й має стати засобом нашої боротьби (Іваничук). |
«Як живете?» — в листі своїм княжна його [Т. Г. Шевченка] запитує (Білоус). |
«Трава — що воно таке?» — запитав мене син (Драч). |
Речення, що вказує, кому належить пряма мова («слова автора»), може розривати пряму мову; тоді лапки ставляться тільки перед початком та в кінці прямої мови й застосовуються такі правила: |
Коли на місці розриву не повинно бути ніякого знака або мала бути кома, крапка з комою, двокрапка, тире, то перед словами автора й після них ставиться кома й тире, а пряма мова продовжується з малої літери. |
— У мене, — вів своє дід, — сини, двоє, на фронтах (Смілянський). |
— Батьку, — мовила тихо, — ви так гарно співали, так гарно... (Загребельний). |
«Мамо, — каже старший брат, — ходім додому!» (Марко Вовчок). |
Коли на місці розриву мала бути крапка, то перед словами автора ставиться кома й тире, а після них — крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери
— Нічого, нічого, Петю, — заспокоював майор. — Мати розуміється на цьому (Іван Ле).
— Зроду не чув, щоб так лисиці кидались на людей. |
— А я чув, — сказав Жадан.— І не тільки чув. Бачив (Щербак). |
Коли на місці розриву мав бути знак питання або знак оклику, то перед словами автора зберігається цей знак і додається тире, а після слів автора ставиться крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери
— А, це ти, Максиме? — зрадів Карпо. — Заходь, заходь! (Коцюбинський).
— Оце довчивсь! — почав батько мені.— Що ж тепер?.. (Тесленко).
Коли на місці розриву мали бути крапки, то вони залишаються перед тире. Пряма мова продовжується або з великої, або з малої літери, залежно від того, яка літера була б після крапок при відсутності розриву. Після слів автора в першому випадку ставиться крапка й тире, а в другому - кома й тире.
— Ходять тут усякі... — бурмоче дід. — Недавно двоє пройшло (Донченко).
Коли одна частина слів автора відноситься до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — до другої, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери.
— Ходім, — сказав він і спитав: — Чого ж ти мовчиш?
П
равила
цього пункту застосовуються й до речень,
які містять цитати з вказівками, кому
ці цитати належать
Д іалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі лише перша репліка подається з абзацу й перед нею ставиться тире, а далі репліки наводяться в лапках; після них перед мовою автора ставиться тире, а перед ними після мови автора — двокрапка
— Страх, розказує, яке діялось: народу, каже, як на війні, сила-силенна... а кінні наступають, душать. «Розходьтесь!» — гукають. А ті: «Не підемо, давай нам наше... ми за правду» (Коцюбинський).
Коли кілька реплік прямої мови йдуть у рядок, без вказівки, кому вони належать, то кожна з них береться в лапки, а між репліками ставиться тире. |
Перед кожною реплікою (в тому числі й перед першою) можна також ставити тире, тоді кожну парну репліку слід брати в лапки. |
«А в тебе земля ще де є?» — «Ні, нема». — «А хата є?» — «Є» (Панас Мирний). |
— А в тебе земля ще де є? — «Ні, нема». — А хата є? — «Є». |
Л апки, що виділяють якесь слово або кілька слів у кінці прямої мови, зберігаються перед зовнішніми закритими лапками тоді, коли між ними стоїть знак оклику або питання
«Ти дивився кінофільм «Данило — князь галицький?» — спитав він товариша. Але: Він сповістив: «Повернувся до Києва на пароплаві «Іван Франко».