Розділ іі. Емпірико-практичне дослідження «я-концепції» у підлітковому віці

У другому розділі магістерського дослідження представлена характеристика методів та психодіагностичних методик, які були використані для вивчення «Я-концепції» у старшокласників. Подається кількісний та якісний аналіз результатів дослідження.

2.1. Обґрунтування діагностичного інструментарію щодо дослідження «я-концепції» підлітка.

У вітчизняній психології існує достатня кількість досліджень, які присвячені вивченню особливостей розвитку та формування «Я-концепції» у підлітковому віці.

Наші теоретико-методологічні підходи до вивчення «Я-концепції» позначилися на виборі методів та методик, які дали можливість дослідити структурні компоненти «Я-концепції»:

1.) когнітивна складова;

2.) емоційно - оцінна складова;

3.) поведінкова складова.

Для проведення емпіричного дослідження розвитку «Я-концепції» застосовувався комплекс спеціально підібраних адаптивних методик, а також методи спостереження, бесіди, аналізу процесів та продуктів діяльності школярів, методи обробки даних: кількісний та якісний аналіз. У вивчені «Я-концепції» підлітків психологічний інструментарій дослідження формувався з урахуванням адекватності методик поставленим завданням магістерської роботи. Методики відповідали віковим особливостям підліткового віку, критеріям валідності та надійності. У дослідженні брало участь учнів середніх класівКатеринівської ЗШ І-ІІІ ступенів та НВО «Спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад І ступеня «Гармонія» - гімназія імені Тараса Шевченка». Для діагностики когнітивного компоненту «Я-концепції» ми використали методику «Хто Я?» М. Куна і Т.Макпартленда. Питання «Хто Я?» було відображено у додатку 1, що безпосередньо пов’язане з характеристиками сприймання людиною самої себе, тобто з її «Образом Я» або «Я-концепцією».

Методика “Хто Я?” М.Куна і Т.Макпартленда виявила, з ким (чим) ідентифікують себе підлітки. Досліджуваним пропонувалося відповісти на запитання “Хто Я?” і дати 20 різноманітних відповідей, які б відображали уявлення про себе. Час проведення методики обмежений – 15 хвилин. Відповіді респондентів фіксувалися на спеціальних бланках з 20-ма пронумерованими лінійками. Кодування відповідей здійснювалося згідно класифікації, яка була розроблена за двома класами: “Я сам” (персональна ідентифікація) і “Я в групі” (соціальна ідентифікація). Оскільки запропоновані класифікації були розраховані на кодування відповідей дорослих людей, ми вважали за потрібне їх дещо видозмінити, для того, щоб отримати картину особистісної і соціальної самоідентифікації школярів.

Результати проведення методики “Хто Я?” М.Куна і Т.Макпартленда доповнили відповіді респондентів на поставлене нами запитання “Ким ти себе вважаєш?” Із запропонованих їм варіантів відповідей, у яких відображалися конвенціальні ролі за сімейною атрибуцією, віковими критеріями, за приналежністю до певної соціальної спільноти, за окремим видом діяльності, за національною, а також релігійною приналежністю, їм пропонувалося вибрати ті атрибутивні категорії, з якими вони себе ідентифікують.

Основною характеристикою особистості є самооцінка, яка відображає відношення до себе та знання про себе. Коли мова йде про адекватну самооцінку, мається на увазі, що ставлення до себе у людини повинно бути позитивним, а знання повними та чіткими, тобто людина повинна усвідомлювати свої негативні та позитивні якості, свої переваги та недоліки. Адекватність проявляється і у збіганні самооцінки з оцінкою оточуючих, тобто коли інші бачать людину такою ж, як вона бачить себе. Самооцінка досить стійка і часто, неусвідомлена. В нашій магістерській роботі для дослідження емоційно-оцінного компоненту «Я-концепції» було застосовано методику Дембо-Рубінштейна (модифікація Прихожана) (Додаток 2). Дана методика заснована на безпосередньому оцінюванні (шкалуванні) випробовуваними ряду особистих якостей, таких як здібності, характер, авторитет серед однолітків, уміння багато робити руками, зовнішність та впевненість у собі. Обстежуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити певними знаками рівень розвитку у них цих якостей (показник самооцінки) і рівень домагань, тобто рівень розвитку цих же якостей, який би задовольняв їх. Кожному випробуваному пропонується бланк методики, що містить інструкцію і завдання.

Випробуваному видається бланк, на якому зображено сім ліній, висота кожної - 100 мм, із зазначенням верхній, нижній точок і середини шкали. При цьому верхня і нижня точки відзначаються помітними рисами,середина - ледь помітною точкою. Час, що відводиться на заповнення шкали разом з читанням інструкції, 10-12 хв.

Для діагностики рівня самоповаги в контексті емоційно-оцінного компоненту школярів ми використали «Шкала самоповаги» Розенберга (Додаток 3) . За допомогою пропонованої шкали можливо виявити важливий компонент самооцінки – глобальне ставлення особистості до себе. Відношення це знаходить прояви в тривожності, репресивності, психосоматичних відхиленнях (чим воно нижче, тим їх більше), а також активності в спілкуванні, прагненні до лідерства та почуття між особистісної безпеки (чим вище глобальне самовідношення, тим сильніші ці почуття).

Опитувальник складається із десяти суджень, на кожне з яких пропонується чотири градації відповідей.

- повністю згоден;

- згоден;

- не згоден;

- абсолютно не згоден.

Після цього за допомогою ключа підраховувалася сума одержаних балів. В залежності від отриманих балів встановлювався відповідний рівень самоповаги у підлітків. Тенденція поваги до себе вираховується шляхом ділення першої суми на другу.

Для дослідження особливостей самоставлення нами був використаний «Тест - опитувальник самоставлення» (В.В. Століна, С.Р. Пантелєєва) (Додаток 4). Він побудований відповідно до розробленої В.В. Століном ієрархічної моделі структури самоставлення.

В якості вихідного приймається відмінність змісту «Я–образу» (знання або уявлення про себе , в тому числі і у формі оцінки вираженості тих чи інших рис ) і самоставлення. Опитувальник включає наступні шкали:

1. Відкритість. Відкритість чи захисне відношення до самого себе. Це відображення внутрішньої чесності, критичності, або конформності і виражена мотивація соціального схвалення.

2. Самовпевненість. Ставлення до себе як до впевненої, самостійної, вольової людини, гідної поваги - це високий полюс. Незадоволеність своїми можливостями, відчуття слабкості, сумніви в здатності викликати повагу - це низький полюс.

3. Самокерівництво. Уявлення про те, що суб'єкт сам є джерелом активності, як у діяльності, так і в сферах, що стосуються особи; виражене переживання свого Я, як внутрішнього стрижня, організуючого його як особистість у діяльності, спілкуванні; почуття того, що доля знаходиться в його власних руках, здатність справлятися з емоціями і переживаннями з приводу самого себе - це високий полюс. Переживання пригніченості Я, погана саморегуляція, відсутність тенденції шукати причини і результати вчинків і діяльності, а також його особистісних особливостей у самому собі - це низький полюс.

4. Відображене самоставлення. Уявлення про те, що його особа, характер і діяльність здатні викликати у інших людей повагу, симпатію, схвалення і розуміння, тобто очікуване, позитивне ставлення до себе - це високий полюс. Відсутність такого подання - це низький полюс.

5. Самоцінність. Відчуття цінності власної особистості і передбачувана цінність свого Я для інших; емоційна оцінка свого Я за внутрішніми, інтимним критеріям духовності, багатство внутрішнього світу - це високий полюс. Сумнів у цінності власної особистості, недооцінка свого духовного Я, відстороненість і байдужість, втрата інтересу до свого Я і свого внутрішнього світу - це низький полюс.

6. Самоприняття. Почуття симпатії до самого себе, згода зі своїми внутрішніми спонуканнями. Прийняття самого себе таким, як він є, дружнє, поблажливе ставлення до самого себе - це високий полюс. Низькі результати частково збігаються з самозвинуваченням.

7. Самопривязаність. Це бажання або небажання змінювати себе. Високий полюс - повне прийняття себе, аж до самовдоволення, деяка ригідність Я - концепції, заперечення можливості, бажання розвивати себе, навіть в кращу сторону. Іноді це прихильність до неадекватного образу Я, як один із захисних механізмів самосвідомості. Низький полюс - сильне бажання змін, незадоволеність собою, тяга до відповідних ідеальним уявленням про самого себе.

8. Внутрішня конфліктність. Наявність внутрішніх конфліктів, сумнівів, незгод з самим собою, надмірне самокопання, рефлексія на загальному негативному тлі ставлення до самого себе - це високий полюс. Закритість, заперечення проблеми, поверхневе самовдоволення; висока внутрішня конфліктність супроводжується сильними депресивними станами - це низький полюс.

9. Самозвинувачення. Високі оцінки - близькі до самознищення. Самозвинувачення, заперечення емоцій на адресу свого Я. Це готовність поставити собі в провину свої ж промахи і невдачі. Низькі оцінки - внутрішня напруженість і відкритість до сприйняття негативних емоцій на свою адресу.

Проведена факторизація матриць інтеркорреляцій значень шкал дозволила виділити три незалежних фактора.

• Самоповага. У даний фактор увійшли значення шкал: відкритість (внутрішня чесність) (1), самовпевненість (2), самокерівництво (3), дзеркальне «Я» (відображення самоставлення) (4). Сукупність значень шкал висловлює оцінку власного «Я» випробуваного стосовно соціально-нормативним критеріям: моральності, успішності, волі, цілеспрямованості, соціального схвалення .

• Аутосимпатія. У даний фактор увійшли значення шкал: самоцінність (5), самопринятие (6) і самопривязаність (7). Ці шкали в найбільш чистому вигляді відображають емоційне ставлення випробуваного до свого «Я».

• Внутрішня невпорядкованість. Даний фактор містить значення шкал: внутрішня конфліктність (8), самозвинувачення (9). Цей фактор пов'язаний з негативним самовідношенням, не залежний від аутосимпатії і самоповаги.

Також була використана методика «Вивчення особливостей Я-концепції» Е.Пірса та Д. Харріса (Додаток 5). Дана методика існує у двох варіантах: для хлопчиків та для дівчаток. Вона містить 90 тверджень, які підліткам пропонується оцінити за 4 варіантами відповідей: вірно; скоріше вірно, чим невірно; скоріше невірно, чим вірно; невірно. Результати дослідження інтерпретуються за такими шкалами:

1. Поведінка.

2. Інтелект, положення в школі.

3. Ситуація в школі.

4. Зовнішність, фізична привабливість, фізичний розвиток як властивості, пов'язані з популярністю серед однолітків.

5. Тривожність.

6. Спілкування. Популярність серед однолітків, уміння спілкуватися.

7. Щастя і задоволеність.

8. Положення в сім'ї.

9. Впевненість у собі.

Отже, за допомогою спеціально підібраного пакету методів та методик нам вдалося досягти поставленої мети, тобто дослідити всі вище зазначені складові «Я-концепції» підлітків та окреслити тенденції її розвитку.