5. Основні напрями розвитку «я-концепції» підлітків

Уявлення себе носять двоїстий характер. З одного боку людина має знання про те, якою вона є у реальності. У психології таку систему поглядів на собі називається«Я-реальне».

Але з іншого боку є певний ідеал — уявлення про те, яким треба бути. У підлітка це частіше не образ конкретного персонажу, а певний перелік якостей, яким людина хотілося б відповідати та називається «Я-ідеальне».

«Я-реальне» та «Я-ідеальне» зазвичай збігаються далеко ще не повністю. Більшість людей недостатньо задоволені собою - і бажають бути кращими, ніж є насправді. І це цілком нормальний стан, якого неможливе без саморозвиток. І типовим є те, що чим більш розвинений підліток в інтелектуальному плані, що глибший його творчий потенціал, тим в нього ступінь цих розбіжностей вище.

Коли рівень цьогопротиріччя стає найвищим, існує безліч варіантів привести реальне у відповідність із бажаним. Якими шляхами може бути досягнуто такого результату?

а) через діяльність - навчання, працю, спорт чи інша форма вдосконалення. Це дасть шанс «підтягти» реальні можливості до бажаних (природно, якщо ідеал реалістичний). Але щойно бажання стають реальністю, потрібно ставити собі нову, вищу мету.

б) через зміну «Я-ідеального», тобто зниження рівня тієї «планки», яку підліток поставив собі. Буває, що ідеал обраний такий високий, що його у принципі не можна досягти. Тоді підліток вирішує ніж витрачати сили на прагнення до того що однаково не досягнути, стає продуктивніше накреслити собі реалістичніші цілі. Але найчастіше буває так, що у результаті «зниження ідеалів» людина просто перестає йти до самовдосконалення.

в) через зміну «Я-реального», тобто уявлення про себе, яким є насправді.

Зазвичай, підлітковий вік протікає найбурхливіше і супроводжується сильною психологічною кризою саме тоді, коли ці потреби виражені яскраво, а можливостей їхнього реалізації немає.

При рівні домагань і достатньому усвідомленні своїх фізичних можливостей ідеальне Я може дуже відрізнятися від реального. Тоді пережитий підлітком розрив між бажаним та дійсним своїм становищем призводить до невпевненість у собі, що зовні може виражатися в образливості, упертості, агресивності. Через мінливість процесу розвитку і прагнення підлітків порівнювати себе з однолітками в багатьох із них наявне істотне зниження самооцінки і почуття власної значимості.

Неадекватне уявлення про власний образ може спричинити короткочасні нервові розлади, ставати першопричиною виникнення складних невротичних комплексів, які розвиваються на почутті власної неповноцінності. Наслідком є негативна «Я-концепція» (слабка віра у себе, страх отримати відмову), невпевненість у собі, які, призводить до подальших порушень. Х.Ремшмідт вказує такі ознаки негативної «Я-концепції»:

1. Зниження рівня самоповаги, як наслідок соціальна деградація, агресивність і злочинність.

2. Стимуляція конформістських реакцій у важких ситуаціях. Такі підлітки легко піддаються впливу групи та схильні до злочинних дій.

3. Глибока зміну сприйняття: так підлітки із негативною самооцінкою ніяк не усвідомлюють, що здійснюють хороші вчинки, оскільки вважають себе нездатними до них.

Низька самооцінка обумовлена багатьма причинами. Вона розвивається у дитини через поганий успішності у навчанні, що, в свою чергу, є наслідком несприятливих умов занять удома чи недостатнього уваги батьків. На самооцінці дитини можуть згубно позначитися як глузування однолітків, а також надмірний критицизм дорослих. Особистісні проблеми, невміння поводитись в певних ситуаціях та недоліки в життєвих навичок також формують в людини негативне ставлення до себе.

Уявлення про себе, як про некрасиву, невезучу, нещасну, хвору особистість, притаманні,переважно, людині з тривожним і педантичним типом характеру, що закріплюють «комплекс неповноцінності». Стійка низька самооцінка тягне за собою надмірну залежність від інших, несамостійність, з'являються боязкість, замкнутість, навіть викривлене сприйняття оточуючих.

Однією з поширених шляхів розв'язання цієї проблеми є перехід підлітка в групу, у якій оточуючіоцінюють особистість підлітка адекватно і навіть підвищують самооцінку підлітка. У цій групі підлітка цінують, що зумовлює задоволенню потреби у повазі, отже, і до стану задоволеності, комфорту від приналежність до групи. Самооцінка підлітка, в такий спосіб, нарешті, отримує адекватну опору у просторі зовнішніх соціальних оцінок особистості.

Проте змальований шлях зняття протистояння між самооцінкою і оцінкою оточуючими може і спричинить негативних наслідків. І це відбувається у тому випадку, коли підліток входить у неформальну групу, орієнтовану на ненормативну шкалу цінностей. Фактично, спроби педагогів та батьків відокремити підлітка від «поганої компанії» приречені на провал, оскільки за ними існує негативний психологічний наслідок для особистості – підлітка знову намагаються позбавити соціальної опори, включивши його до неприйнятної для ньогогрупи.Тому необхідно непросто намагатися «вирвати» підлітка з цієї групи, але запропонувати йому замість цієї асоціальної групи, іншу – спрямовану на соціальні орієнтації. Ця нова група має бути такою, щоб самооцінка підлітка знаходила в ній адекватну опору, як соціальної оцінки особи.

Педагог часто наївно думає, що можна легко підвищити занижений рівень самооцінки дитини з допомогою позитивних підкріплень. Керуючись цією думкою, він щедро марнує похвалу на адресу такої дитини, намагається зробити, що він посів у класі чи школі якусь «посаду», яка б допомогла йому повірити у власні сили. Однак немає жодної гарантії, що вона сприймає усе це у такий спосіб, як ми розраховуємо. Його інтерпретація наших дій може бути несподівано негативною.

Наприклад, підліток може сказати собі: «Мабуть зовсім нездатний, раз вчитель увесь час намагається навіяти мені зворотне?» чи «Чому мене, такого безініціативного, призначили капітаном команди? Напевно, вчитель хоче, щоб усі переконалися, який я безнадійно дурний?» тощо.Неважливо, наскільки позитивним виглядатиме ця дія у очах решти дітей, наскільки сам вчитель вкладе до нього щирі благі наміри – вона може відреагувати негативно. Ось чому такими важливо, щоб у особистості з дитинства формувалося позитивне уявлення про себе.

«Я-концепція» діє і як свого роду внутрішній фільтр, що визначає характер сприйняття людиною будь-яких ситуацій. Проходячи крізь цей фільтр, ситуація осмислюється та особистість отримує значення, відповідне уявленням людини себе.