«Психологічні особливості розвитку Я-концепції підлітків в умовах сільських і міських шкіл»

«Психологічні особливості розвитку Я-концепції підлітків, які навчаються у сільських і міських школах»

«Психологічні особливості розвитку Я-концепції у підлітковому віці»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ Я-КОНЦЕПЦІЇ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1.1. Теоретичний аналіз наукових підходів до вивчення особливостей Я-концепції у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі

1.2. Структура Я-концепції

1.3. Психологічні чинники та механізми розвитку Я-концепції особистості

1.4. Концептуальні позиції до вивчення розвитку Я-концепції підлітків

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ Я-КОНЦЕПЦІЇ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

2.1. Організаційно-методичні засади експериментального дослідження Я-концепції підлітків

2.2. Психологічний аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження Я-концепції у підлітковому віці

ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ ІІІ. РОЗВИТОК І КОРЕКЦІЯ Я-КОНЦЕПЦІЇ ПІДЛІТКІВ

3.1. Психологічна програма розвитку та корекції Я-концепції

3.2. Оцінка результативності впровадження програми, спрямованої на розвиток та корекцію Я-концепції підлітків

ВИСНОВКИ ДО ІІІ РОЗДІЛУ

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Актуальність дослідження.. Свідомість і самосвідомість є однією з центральних проблем сучасної психології. Її значення обумовлено тим, що вчення про свідомість і самосвідомість становить методологічну основу рішення не тільки багатьох найважливіших теоретичних питань, але і практичних завдань у зв'язку з формуванням життєвої позиції, зростаючої особистості.

Здатність до самосвідомості та самопізнання - виняткове надбання людини, яка усвідомлює себе як суб'єкта свідомості, спілкування та дії. Кінцевим результатом самопізнання є динамічна система уявлень людини про себе - Я-концепція.

Зміст Я-концепції, як вважають психологи, є одним з найбільш важливих результатів виховання і навчання, тобто того, що складає зміст і форми соціалізації дитини. Я-концепція визначає не просто те, що собою представляє індивід, але й те, що він про себе думає, як дивиться на своє діяльнісне начало і можливості розвитку в майбутньом.

Як зарубіжні, так і вітчизняні психологи вважають підлітковий вік важливим періодом формування самосвідомості (Е. Еріксон, Е. Шпрангер, Л.С. Виготський, Л.І. Божович, М. Й. Боришевський, Д. Б. Ельконін, І. С. Кон). Головним у цьому віці є становлення Я-концепції, окремі компоненти якої формуються й у попередніх вікових періодах. Поняття Я-концепції сформували представники гуманістичної психології (Р.Бернс, Ч.Кулі, А.Маслоу, Р. Мей, Дж. Мід, Дж. Олпорт, К. Роджерс та ін.).

У вітчизняній психології проблема Я-концепції вивчалася у руслі досліджень становлення самосвідомості особистості (Б. Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, В.В. Столін, Н. І. Чеснокова, Є. В. Шорохова), особливостей самооцінки та її взаємозв'язку з оцінками оточуючих (Н. Є. Анкудінова, М. Й. Боришевський, І. С. Кон, А.І. Ліпкіна, Є.І. Савонько, В.Ф. Сафін та ін.). Значна частина цих досліджень стосується сенситивого періоду в становленні Я-концепції – підліткового віку.

Розвиток самосвідомості підлітків пов'язують зі зміною соціальної ситуації розвитку, що відбивається у виникненні почуття дорослості, потреби в освоєнні нових соціальних зв'язків, підтвердженні власної значущості в очах інших людей. При цьому криза вікового розвитку не вичерпується кризою системи відношень. Вона пов'язана з логікою змістовного розвитку, із виникненням нових здібностей, сформованих у ході освоєння провідної діяльності в початковій школі. Зростання самосвідомості і інтересу до свого Я у підлітків веде до змін у становлення характеру і структурі Я-концепції. Разом з тим багато сучасних дослідників підкреслюють низький рівень розвитку самосвідомості підлітків, незрілість особистості, конфліктність самооцінки.

Отже, теоретичні та практичні дослідження Я-концепції у підлітковому віці, а також значущість і недостатня розробленість проблеми обумовили вибір теми дослідження – «Психологічні особливості розвитку Я-концепції підлітків, які навчаються у сільських і міських школах».

Об’єкт дослідження – Я-концепція у підлітковому віці.

Предмет дослідження – розвиток і формування Я-концепції у підлітків, які навчаються у сільських і міських школах.

Мета: з’ясувати психологічні особливості розвитку Я-концепції у підлітків, які навчаються в умовах сільських і міських шкіл.

Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання дослідження:

1. Обґрунтувати теоретичні підходи до вивчення проблеми розвитку Я-концепції особистості.

2. Виявити психологічні особливості розвитку Я-концепції у підлітковому віці.

3. Здійснити порівняльний аналіз рівнів розвитку «Я-концепції» підлітків, що навчаються у міських і сільських школах.

4. Розробити та апробувати психологічну програму розвитку та корекції Я-концепції у підлітків.

Для вирішення поставлених завдань використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз філософської, педагогічної, психологічної, соціологічної літератури з проблеми дослідження; синтез, порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних та емпіричних даних, цілеспрямоване спостереження, анкетування, тестування (методика «Вивчення особливостей «Я-концепції» Е. Пірса, Д. Харріса і А. М. Прихожан; методика «Хто Я?» М. Куна і Т.Макпартленда, «Шкала самоповаги» Розенберга, тест-опитувальник самовідношення В.В. Століна і С. Р. Пантилеєва, «Шкала самооцінки та рівня домагань» Дембо-Рубінштейна); констатувальний, формувальний та контрольний експерименти; розвивальні методи активного навчання; методи статистичної обробки даних.

Згідно поставлених цілей, наша робота передбачала проходження таких етапів:

1. Теоретичний етап: вивчення та узагальнення літератури щодо дослідження Я-концепції.

2. Констатувальний етап: обґрунтування, проведення та аналіз результатів діагностичних методик.

3. Формувальний етап: розробка та впровадження соціально-психологічного тренінгу.

4. Контрольний етап: повторне проведення експериментальних методик та визначення ефективності проведеного тренінгу.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Експериментальна основа: дослідження проводилося зі підлітками 12-15 років, на базі Катеринівської ЗШ І-ІІІ ступенів та НВО «Спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад І ступеня «Гармонія» - гімназія імені Тараса Шевченка». Загальна кількість досліджуваних _ особи.

Результати дослідження дипломної роботи обговорювалися на міжвузівській студентській наукового-практичній конференції «Проблеми практичної психології та її перспективи», яка відбулася 29 березня 2013р. в м. Кіровограді.

Розділ і. Теоретичний аналіз дослідження проблеми «я-концепції»

1. 1. Загальна характеристика розвитку теоретичних уявлень про «я-концепцію» у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі.

«Я-концепція» впливає на всі життєві прояви людини, відіграючи самостійну роль у її житті, починаючи з дитинства і до глибокої старості. Особистість сприймає навколишній світ, будує свої взаємини через призму власної «Я-концепції», яка сприяє формуванню відчуття визначеності, узгодженості особистості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань.

«Я-конце́пція» - це динамічна система уявлень людини про саму себе, що включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних природних властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття, що впливає на власну особистість зовнішніх факторів [7 с.212]. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом.

Я-концепція – відносно стійка, більш менш усвідомлена, неповторна система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми та відношення до себе.

«Я-концепція» переважною кількістю вітчизняних та зарубіжних дослідників розглядається як різновид системи настанов, зокрема, особистісних стосовно самої себе (В.Джемс, К. Роджерс, P. Бернс, І.С. Кон, Г. Крайг, Ю.І. Матвєєв, М. Розенберг, А.А. Начлаждян, Т. Шибутані та інших). Поняття «Я-концепція»було введено у науковий обіг у 50-х роках ХХ століття феноменологічною (гуманістичною) психологією, що представлена іменами К. Роджерс, Р. Бернс, А. Маслоу, Г. Олпорт, які на відміну від біхевіористів і фрейдистів, прагнули до розгляду цілісного людського «Я» і його особистісного самовизначення мікросоціуму.

Дослідник та науковець В.Джемс першим із психологів почав розробляти проблематику «Я-концепції». Глобальне, особистісне Я (Self) він розглядав як подвійну освіту, у якій поєднуються Я-усвідомлюване і Я-як-об'єкт. Це - дві сторони однієї цілісності, які існують одночасно. Одна з них являє собою чистий досвід (Я-усвідомлюване), а інша - зміст цього досвіду (Я-як-об'єкт). Це розходження ясно зафіксовано в мові, тому говорити, що людина, з одного боку, володіє свідомістю, а з іншого - усвідомлює самого себе як один з елементів дійсності, - означає пояснити очевидну річ. Рефлексивний акт передбачає ідентифікацію Я-як-об'єкта і в той же самий час встановлює нерозривний зв'язок пізнаваного. Тому особистісне Я - це завжди одночасно і Я-усвідомлюване, і Я-як-об'єкт.Неможливо уявити собі свідомість, позбавлену змісту, як зміст психічних процесів, існуюче у відриві від свідомості. Кожен досвід психічного життя людини пов'язаний з переживанням якогось змісту. В.Джемс використовував зафіксовані в мові структури для того, щоб розрізнити пізнаване і те що пізнається як різні аспекти єдиного інтегрального Я, тобто самої особистості. Таким чином, те, що запропоновано В.Джемсом, є обгрунтованою моделлю структури особистісного Я. На думку науковця, Я-як-об'єкт - це все те, що людина може назвати своїм. У цій області В.Джемс виділяє чотири складові і розташовує їх в порядку значимості: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я та фізичне Я. Постулат В.Джемса у розвиненому суспільстві людина має можливість вибору цілей. Людина може сама встановлювати собі цілі, пов'язані з різними компонентами Я, і оцінювати успішність життєвих проявів щодо цих цілей. З цього і випливає "постулат В.Джемса": самооцінка людини залежить від того, ким вона хотілаб стати, яке становище хотіла б зайняти в цьому світі; це служить точкою відліку в оцінці особистістю власних успіхів або невдача. Всім людям властиве прагнення максимально розвинути всілякі грані сторони свого Я, однак обмеженість здібностей людини, обмеженість її існування в просторі і в часі в принципі змушують кожного підходити реалістично - вибирати лише окремі аспекти особистісного розвитку і ставити по відношенню до них кінцеві цілі, з досягненням яких людина пов'язує свій життєвий успіх. Оскільки такий вибір зроблено, самооцінка залежить від домагань: вона підвищується, якщо домагання реалізуються, і знижується, якщо людині не вдається їх реалізувати.З цих теоретичних міркувань випливає висновок, бути кращим в певній області автоматично означає високу самооцінку для даного індивіда. Однак є професії, які в суспільстві оцінюються не надто високо. Наприклад, людина, яка вважає себе самим кваліфікованим сміттярем, навряд чи має при цьому високу самооцінку. В.Джемсу належить перша і вельми глибока концепція особистісного Я, розглянутого в контексті самопізнання; автор висунув гіпотезу про подвійну природу інтегрального Я; багато розроблено формулювань, що стосуються дескриптивної, оціночної і емоційної категоріальності Я, передбачили розвинені згодом уявлення про «Я-концепцію».

П. Лігше,на початку XX ст., розглядав «Я» як об’єднуючий компонент свідомості. Він вважав «Я» діяльним, реальним субстратом індивідуальної свідомості.

Згодом після робіт У. Джеймса, у перші десятиріччя ХХ століття, вивчення «Я – концепції» тимчасово перемістилося з традиційного русла психології до області соціології. Головними теоретиками тут стали Ч. Кулі і Дж.Мід - представники символічного інтеракціонізму. Ця концепція ґрунтується на трьох основних постулатах:по-перше, люди реагують на навколишнє середовище в залежності від тих значень, якими вони наділяють елементи свого оточення; по-друге, ці значення є продуктом соціальної взаємодії; по-третє, ці соціокультурні значення підлягають змінам у результаті індивідуального сприйняття в рамках такої взаємодії. "Я" та "інші" утворюють єдине ціле, оскільки суспільство, яке представляє собою суму складових, накладає соціальні обмеження на поведінку індивіда.

Точка зору Ч.Кулі полягала в тому, що індивід первинний по відношенню до суспільства.Ч. Кулі першим підкреслив значення суб'єктивноінтерпретованого зворотний зв'язок, який одержується нами від інших, як головного джерела даних про власну Я, висунувши в 1912 року теорію "дзеркального Я".Ч.Кулі підкреслив значення суб'єктивності при інтерпритації зворотного зв'язку, що одержує людина від інших, як головного джерела даних про власне Я. Людина, яка стоїть перед обличчям будь-якої аудиторії або якій доводиться взаємодіяти з іншими людьми, може виявляти різні ознаки хвилювання, нервового напруження, розгубленості і т.п. Але ці емоції більшою мірою пов'язані з тим, "що вони про мене подумають", ніж з реальним завданням взаємодії. Дана концентрація про те, як тебе оцінюють, може мати досить серйозні наслідки в діяльності вчителів, акторів, журналістів і т.п. «Дзеркальне Я» виникає на основі символічної взаємодії індивіда з різноманітними первинними групами, членом яких він є. Така група характеризується безпосереднім спілкуванням її членів між собою, відносною сталістю та високим ступенем тісних контактів між невеликою кількістю членів групи, призводить до взаємної інтеграції індивіда і групи. Безпосередні відносини між членами групи надають індивіду зворотний зв'язок для самооцінки. Таким чином, «Я-концепція» формується та здійснюється методом проб і помилок, в ході якого засвоюються цінності, установки і ролі.

Дж.Мід прийшов до висновку про те, що особистість фактично визначається соціальними умовами. Експериментально доведено, що головним орієнтиром для «Я-концепції» є Я іншої людини, тобто уявлення індивіда про те, що думають про нього інші. Як неодноразово було доведено (Ширер, 1949; Борис, 1975), "Я-яким-мене-бачать-інші" і "Я-яким-я-сам-себе-бачу" дуже подібні за своїм змістом. Дж. Мід у відповідності з концепцією "дзеркального Я" Ч.Кулі вважав, що становлення людського Я як цілісного психічного явища, по суті, є соціальним процесом, який відбувається "всередині" індивіда, в рамках якого виникає вперше виділені Джемсом Я-усвідомлене і Я -як-об'єкт. Далі Дж.Мід припустив, що через засвоєння культури (як складної сукупності символів, що володіють загальними значеннями для всіх членів суспільства) людина здатна передбачати як поведінку іншої людини так і те, як ця інша людина пророкує власну поведінка. Науковець вважав, що самовизначення людини як носія тої чи іншої ролі здійснюється шляхом усвідомлення і прийняття тих уявлень, які існують в інших людей щодо цієї людини. В результаті у свідомості людини виникає те, що Дж.Мід називав терміном Me, розуміючи під цим узагальнену оцінку індивіда іншими людьми, тобто "узагальненим (генералізованим) іншим", іншими словами, те, як виглядає в очах інших "Я-як-об'єкт". Дж.Мід вважав, що Me утворюють шляхом засвоєння людиною установки (значення і цінності), а I - це те, як людина в якості суб'єкта психічної діяльності спонтанно сприймає ту частину свого Я, яка позначена як Me. Сукупність I і Me утворює власне особистісне, або інтегральне Я (Self). I трактується Дж.Мідом скоріше як імпульсивна неупорядкована тенденція психічного життя індивіда, майже аналогічна фрейдовскому несвідомому. Будь-яка поведінка починається в якості I імпульсивній реакції, але далі розвивається і закінчується як Me, оскільки виявляється під впливом соціокультурних факторів. I дає імпульс до руху психічного життя; Me направляє його в певні рамки. Дж.Мід (1934) пояснював розвиток взаємної, міжособистісної перспективи у дитини грою, коли дитина спочатку грає самостійно, безпосередньо імітуючи інших, а потім, коли нею засвоєні правила групової гри, програє ролі учасників уявної взаємодії. Відбувається поступова інтеріоризація соціальних санкцій, вимог, норм і моделей поведінки, які перетворюються в індивідуальні цінності і включаються в «Я-концепцію».Так в індивіда розвивається здатність реагувати на самого себе, формується установка на себе, та ставленням людини до оточуючих. Людина цінує себе в тій мірі, в якій її цінують інші; вона втрачає свою гідність в тій мірі, в якій відчуває негативне і зневажливе ставлення до себе з боку оточуючих. Залишається зробити висновок, до якого вже прийшов у своїй теорії Ч.Кулі: індивід сприймає себе у відповідності з тими характеристиками і цінностями, які приписують їй інші.Людина для Дж.Міда - не ізольоване істота, не "самотній острів", психологія дає численні підтвердження того, що саме суспільство обумовлює форму та зміст процесу формування «Я-концепції».

Дослідник А. Маслоу висунув ідею про самоактуалізацію особистості, зміст якої полягає в тому, що людина намагається самореалізуватися в суспільстві. Дослідник аналізує зв'язок самоактуалізації з іншими особистісними характеристиками: «...самоактуалізовані люди підкоряються внутрішнім, не соціальним детермінантам - законам власної внутрішньої природи, потенційним можливостям, талантам, потребі пізнання самого себе та прагненням стати цілісними, гармонійними особистостями, краще пізнати, ким вони є, чого бажають та в чому сенс життя» [18 с.315].

Наступний значний внесок у формування сучасної теорії «Я-концепції» було зроблено Е. Еріксоном. Підхід Еріксона власне був розвитком концепції Фрейда, і проблематика «Я-концепції» розглядалася крізь призму «Его-ідентичності», що виникає на біологічної основі продукт певної культури. Багато в чому механізм формування «Его-ідентичності», описуваний Е.Еріксоном, схожий із описаним у Ч. Кулі і Дж. Міда. Проте Е. Еріксон вважає, що цей процес відбувається у сфері несвідомого і критикує статичність моделі «Я – концепції».

Аналіз досліджень К. Роджерса спирається на процес розвитку «Я-концепції» особистості. Вчений зазначає: «Індивіди наділені потужними внутрішніми ресурсами для самопізнання і вимірювання своїх «Я-концепцій», базових установок та саморегулювання поведінки. Ці ресурси можуть бути задіяні, якщо буде створено певний клімат, який буде забезпечений фасилітуючою психологічною настановою»[1,с.412].

За К.Роджерсом, формування "Я-концепції" не проходить без конфлікту. Людина стоїть перед дилемою: прийняти оцінку інших або залишитися при своїй. Іншими словами - знецінити або себе, або інших. В процесі соціалізації дитина відмовляється від індивідуального оцінного механізму і підпорядковує свою поведінку системі оцінок тих, що оточують, щоб не втратити їх любов. Він навчається недовірливо ставитися до власних відчуттів і бажань, переносячи джерело оцінок на інших людей. К. Роджерс вважає, що таким чином багато людей отримують ціннісні образи, часто украй суперечливі, оскільки породжуються вони величезною кількістю джерел. Привласнюючи ці цінності, не вникаючи в свої внутрішні відчуття і реакції на ці образи, людина йде все далі від дійсної самооцінки.

Саме ця суперечність між усвідомленими, але помилковими оцінками і оцінним механізмом на неусвідомленому внутрішньому рівні характеризує незрілу особистість яка, страждає від неможливості самоактуалізації. При жорсткій структурі "Я" досвід, що не узгоджується з нею, сприймається як загроза особистості і при своєму усвідомленні або піддається спотворенню, або зовсім заперечується. Даючи визначення «Я-концепції», Р.Бернс розглядає феномен «Я» як «Я-концепцію» - сукупність усіх уявлень (настанов) індивіда про себе, узгоджених з його оцінкою, тобто як складна структурована картина, що існує в свідомості індивіда самостійною фігурою, котра синтезує як власне «Я», так і безліч взаємовідносин, а також позитивні і негативні цінності та відносини «Я» в минулому, теперішньому і майбутньому. Ця система охоплює оцінні уявлення, котрі виникають у результаті реакції особистості на саму себе, уявлення про те, як вона сприймається іншими та уявлення про те, як їй поводитися й надалі [18 с.335].

На думку англійського психолога Роберта Бернса, вона виконує ряд функцій:

1. Я-концепція сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості. Узгоджена Я-концепція дозволяє особі відчувати себе упевнено, знаходитися в «тісному контакті з реальністю».

2. Я-концепція визначає інтерпретацію життєвого досвіду особистості. У людини існує стійка тенденція інтерпретувати свій індивідуальний досвід на основі уявлень про себе.

3. Я-концепція є джерелом очікування. Вона впливає на прогноз людини щодо того, що повинне з нею відбутися.

Якщо поведінка людини суперечить його Я-концепції, це викличе когнітивний дисонанс. Тому людина, що володіє Я-концепцією, що склалася, будує свою поведінку так, щоб вона не суперечила її уявленням про себе. Таким чином, Я-концепція багато в чому визначає поведінку.

На думку дослідника Лекі, індивід є цілісною системою, перед якою стоїть завдання досягнення гармонії з навколишнім середовищем. Вирішуючи цю задачу, індивід може або відмовитися бачити речі такими, які вони є, і вірити людям, повідомляють йому щось про нього самого, або прагнути змінити якимось чином себе чи оточуючих.Істотним чинником внутрішньої узгодженості є те, що індивід думає про самого себе. Тому у своїх діях він так чи інакше керується самосприйняття.

Якщо новий досвід, отриманий індивідом, узгоджується з існуючими уявленнями про себе, він легко асимілюється, входить всередину якоїсь умовної оболонки, в яку поміщена Я-концепція. Якщо ж новий досвід не вписується в існуючі уявлення, суперечить вже наявної Я-концепції, то оболонка спрацьовує як захисний екран, не допускаючи чужорідне тіло всередину цього збалансованого організму. У тому випадку, коли відмінність нового досвіду від вже наявних уявлень індивіда про себе не принципово, він може впроваджуватися в структуру Я-концепції, наскільки це дозволяють адаптаційні можливості складових її самоустановок.Суперечливий досвід, що вносить неузгодженість в структуру особистості, може засвоюватися також з захисними психологічними механізмами, такими, наприклад, як раціоналізація. Ці механізми дозволяють утримувати Я-концепцію в урівноваженому стані, навіть якщо реальні факти ставлять її під загрозу. Прагнення захистити «Я-концепцію», відгородити її від руйнівних впливів є одним із основоположних мотивів нормальної поведінки. При цьому раціональні схеми, які вигадує індивід для пояснення своєї поведінки, іншим людям можуть здаватися досить сумнівними, а сама поведінка - абсурдною. Однак необхідно пам'ятати, що по-справжньому зрозуміти мотиви поведінки іншої людини, побачити світ її очима можна, тільки поставивши себе на її місце.Значимість кожного з аспектів нашого ставлення до власної особистості визначається навколишнім середовищем і тому може змінюватися.

Таким чином, з одного боку, особистісна неузгодженість, яка виникає внаслідок прийняття нами різних соціальних ролей і дії в різних обставинах, супроводжує нас протягом всього життя, а з іншого, ми прагнемо подолати цю неузгодженість, позбавитися від неї в ті моменти, коли вона виникає з особливою виразністю.

Погляди А.Маслоу, К.Роджерса, Р.Бернса щодо самосвідомості особистості, та «Я-концепції» мають деяку схожість. Водночас є суттєва відмінність, а саме К. Роджерс оперує поняттям «Я-концепція» в більш широкому трактуванні, яке включає «Я» людини, розглядає «Я-образ», що входить до структури «Я», Р. Бернс, - «Я-образ» є одним із компонентів Я-концепції індивіда. Узагальнюючи дослідження гуманістичного напрямку, «Я-концепцію» потрібно розглядати як детермінанту поведінки особистості з трьох позицій: 1) як людинабачить себе; 2) як вона розуміє ситуацію, в якій перебуває; 3) взаємодія цих аспектів, а саме зміна поведінки людини залежить від її уявлень про себе.

Сформульований С.Л. Рубінштейном принцип єдності психіки і діяльності,свідомості і діяльності має велике значення для розуміння генезисуЯ-концепції особистості, освоєння нею статевих ролей [2].

Оскільки у становленні особистості чоловіка чи жінки суспільний таособистісний досвід невід’ємні один від одного, то соціальні умовиформування статевої ідентичності і Я-індивідуальне тісно пов’язані міжсобою, а завдяки діяльності (у тому числі і творенню власної ґендерноїролі), індивід соціалізується і розвиває своє власне “Я” [3].

С.Л. Рубінштейн писав: “Я” – це не свідомість, не психічний суб’єкт, асуб’єкт – людина, що володіє свідомістю, наділена свідомістю, точнішелюдина як свідома істота, яка усвідомлює світ, інших людей, саму себе.

Самосвідомість – це не усвідомлення свідомості, а усвідомлення самогосебе як істоти, усвідомлюючи світ і змінюючи його – як суб’єкта впроцесі його діяльності, практичної і теоретичної, діяльностіусвідомлення в тому числі” [2].

Для нас близьким є розуміння поняття «Я-концепції» вченого Р.Бернса: «Я-концепція» - сукупність усіх уявлень (настанов) індивіда про себе, узгоджених з його оцінкою, тобто складна структурована картина, що існує в свідомості індивіда самостійною фігурою, котра синтезує як власне «Я», так і безліч взаємовідносин, а також позитивні і негативні цінності та відносини «Я» в минулому, теперішньому і майбутньому. Отже, проаналізувавши досвід багатьох досліджень, можна стверджувати, що «Я-концепція» виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і водночас піддатливе до внутрішніх змін психічне утворення. Отож «Я-концепція» є активатором наступних функціонально-рольових аспектів.

1. «Я-концепція» як умова, що забезпечує внутрішню гармонію.

Суперечливі уявлення, почуття чи ідеї людини призводять до дегармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту, котрий породжує суттєві фактори становлення внутрішнього балансу, а саме спонукають особистість до думок про себе.

2. «Я-концепція» як інтерпретація досвіду. Ця функція в поведінці індивіда визначає характер індивідуального аналізу власної активності та самобутності.

3. «Я-концепція» як сукупність очікувань у близькому та далекому майбутньому. Багато дослідників вважають цю функцію провідною, визначаючи «Я-концепцію» як систему установок, а також оцінок різноманітних сфер поведінки.

Зміст «Я-концепції» наділений програмою та механізмами самоздійснення особистості з компонентами самооцінки й вибору нею цілей, завдань, загальної спрямованості своїх самореалізуючих дій. На відміну від ситуативних «образів Я», «Я-концепція» створює в людини відчуття власної постійної визначеності, самототожності; на її основі індивід будує свою взаємодію з іншими людьми. Тому «образи Я» виступають як окремі види суб'єктивного знання про себе, або елементи цілісної «Я». Самосвідомість особистості являє собою єдність усталеного («Я-концепція») і змінного (динамічні образи «Я») (В.Ф. Сафін, В.В. Столін, І.І. Чеснокова), причому образ «Я» постійно змінюється впродовж онтогенезу особистості (М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, В.В. Столін, П.Р. Чамата та ін.).

«Я-концепція» - найвище утворення самосвідомості, яка втілює інтегровані смислові конструкти, що тісно пов'язують між собою стратегію життя (пасивну чи активну), саморозвиток, самоадаптацію.