Запитання колоквіум 2 модуль

1. Математична частина електропривода.

2. Типові навантаження.

Навантаження, які діють на окремі елементи машини, поділяють на корисні та власні (шкідливі).

Корисні навантаження сприяють реалізації маши­ною виробничого процесу. Власні навантаження неми­нуче супроводжують роботу машини і в основному складаються із власної ваги окремих ланок, динамічних сил, сил тертя в з'єднаннях і місцевих сил, спричинених концентрацією навантаження на поверхні контакту деталей. Природно, що не всі сили власної ваги і динамічні сили шкідливі. В машинах ударної (молотах) і вібраційної дії дина­мічні навантаження використовують для здійснення корисного робо­чого процесу. Власна вага може також виконувати позитивну роль (наприклад, противага в підйомно–транспортних машинах) або здій­снювати робочі функції (у гиревих приладах часу).

За характером зміни в часі навантаження в машинах поділяють на постійні і змінні.

Постійні навантаження – це в більшості випадків сили тиску рідини або газу, навантаження від початкового поперед­нього напруження деталей при їх з'єднанні в процесі складання, а також власна вага. До цих же навантажень належать і постійні про­тягом значного періоду або циклу роботи навантаження, характерні для робочого режиму експлуатації машини. Власна вага має основне значення в транспортних і підйомно–транспортних машинах, в уста­новках для буріння глибоких свердловин та інших машинах. Такі навантаження суттєві для опор важких зрівноважених роторів.

Змінні навантаження можуть бути спричинені не­рівномірністю робочого процесу в машинах–двигунах (наприклад, у двигунах внутрішнього згоряння); внутрішньою динамікою робо­ти (запуск у роботу, гальмування, реверсування, незрівноваженість, неточність виготовлення); зміною робочого процесу машини через збільшення чи зменшення сил корисного опору та ін.

Змінні навантаження можуть бути стаціонарними або нестаціо­нарними.

Нестаціонарні – це навантаження із змінними параметра­ми (амплітудою і частотою). Значна кількість машин працює в умовах нестаціонарного навантаження їхніх елементів.

На рис. 2.3 наведені графіки типових режимів навантаження ма­шин, що побудовані в системі відносних координат F_і/F і п_ці/n_∑. Тут взято такі позначення: П – постійний режим навантаження; В – важкий режим; СР – середній рівноймовірний режим; СН – середній нормальний режим, Л – легкий режим навантаження.

Рис. 2.3. Графіки типових режимів на­вантаження елементів машин

3. Рівняння руху електропривода.

Рівняння руху електроприводу має враховувати всі сили і моменти, що діють в перехідних режимах.  При поступальному русі рушійна сила F завжди врівноважується силою опору машини F _c і інерційної силою   , Що виникає при змінах швидкості. Якщо маса тіла m виражена в кілограмах, а швидкість V - В метрах в секунду, то сила інерції, як і інші сили, що діють в робочій машині, вимірюються в ньютонах (кг * м * с ^-2).  Згідно з викладеним рівняння рівноваги сил при поступальному русі записується так:   . (2.22)  Аналогічно рівняння рівноваги моментів, Нм, для обертального руху (рівняння руху привода) має наступний вигляд:   . (2.23)  Рівняння (2.23) показує, що розвивається двигуном поводить момент М врівноважується моментом опору М _c на його валу і інерційним або динамічним моментом   . У (2.22) і (2.23) прийнято, що  маса тіла т і відповідно момент інерції приводу   є постійними, що справедливо для значного числа виробничих механізмів. З аналізу (2.23) видно:  при   >   , Тобто має місце прискорення приводу;  при   <   , Тобто має місце уповільнення приводу (очевидно, що уповільнення приводу може бути і при негативному значенні моменту двигуна);  при   =   ; В даному випадку привід працює в сталому режимі.