82100, М. Дрогобич, вул. Т. Шевченка, 2

Тел.: (03244) 2-17-94. Тел./факс (office): (032) 240-59-39

http://www.vidrodzhenia.org.ua

1 Нумерація сторінок приведена книжкова.– Видавець.

2 Докладніший перелік персоналій див. у алфавітному покажчику (тут і надалі примітки автора).

3 Кажуть ще „передсудів“ чи „переддумок“.

4 Детальніше про них див. у пункті 1.1.2.

5 Див. пункт 1.1.2.

6 Іншими аспектами національно-екзистенціальної методології, особливо важливими, як бачиться, для написання нової історії української літератури є увиразнення поняття ідеї мистецтва та критеріїв художності. Але про це, очевидно, трапиться нагода поговорити в іншій роботі.

7 Цей термін християнської герменевтики у нашому випадку означає набування феноменом міжнародного значення.

8 Цей ряд, на жаль, можна продовжити: О. Кобилянська, Д. Донцов, Є. Маланюка, Б.-І. Антонич та ін.

9 Ідеться передусім про твори, які визначають національне обличчя тієї чи іншої літератури, формують її неповторний дух, субстанцію.

10 У Ґадамера часто зустрічаємо вживання терміну „текст“ у значенні „твір“.

11 Хоч окремі виразні риси можна простежити в деяких культурах (як-от, українській) набагато раніше.

12 Детальніше див. у пункті 2.1.2.

13 Див. пункт 2.1.1.

14 Детальніше див. пункт 2.1.3.

15 Див. пункт 2.3.2.

16 Детальніше див. пункт 2.3.1.

17 Детальніше про національно-екзистенціальну методологію див. у підрозділі 1.1.

18 Детальніше див. підрозділ 4.3.

19 Цікавий психологічний та націологічний момент, оскільки етнічна ідентичність автора – німецька, а національна – українська.

20 Сам автор часто плутає терміни „міф“ і „візію“, котрі вживає як синоніми. На наш погляд, доречніше було б зупинитися, говорячи про націоналізм, на терміні „візія“.

21 Див. підрозділ 4.2.

22 Детальніше див. підрозділ 1.1.

23 Тут, очевидно, у значенні притаманної Франкові ідеї „гуманності“.

24 Див. також підрозділ 3.2.

25 Узагалі вважаємо, що повноцінну масштабну інтерпретацію Франкової спадщини може забезпечити лише потужна спеціалізована наукова установа із відповідним персоналом, матеріально-технічним забезпеченням та цільовим фінансуванням. При всій повазі до вже зробленого Інститутом франкознавства при Львівському національному університеті та Лабораторією франкознавчих студій при Дрогобицькому педуніверситеті неважко помітити прикру наявність і навіть прогресування численних лакун у франкознавстві. І це не вина інституту та лабораторії. Окреслені установи в силу слабкої державної підтримки (якщо така й існує) просто не спроможні провадити повномасштабну і систематичну науково-дослідницьку роботу.

26 Фактична відсутність сучасної теоретичної експлікації цієї давньої герменевтичної методології передусім в українському науковому дискурсі при доволі численних спробах нею скористатися спонукає нас до накреслення можливих пролегоменів – вступної частини, яка б давала загальне уявлення про дану інтерпретацію і пов’язувалася б з українською культурною традицією.

27 Як приклад демоліберальних „інтердисциплінарних“ фальшивок можна навести ряд постмодерних (найчастіше неофеміністичних, „неоміфологічних“ і „психоаналітичних“) робіт О. Бузини, Г. Грабовича, О. Гриценка, І. Жерьобкіної, О. Забужко, С. Павличко та ін.

28 До речі, саме у цьому сенсі доречно говорити про художню герменевтику і як про „художню“ (чи літературно-художню) „критику“ чи, умовно, про „художнє літературознавство“.

29 Переважно в ширшому значенні цього терміна.

30 Про це переконливо свідчить хоча б така узагальнююча робота Густава Шпета, як „Герменевтика і її проблеми“.

31 Як свідчить аналіз робіт цілого ряду вчених – істориків, антропологів, археологів, лінгвістів, етнологів, соціоніків, філологів тощо – праукраїнська арійська міфологія (ширше – культурна традиція) сутнісно збігається з багатьма концептами пізнішого християнства, Біблії (див. праці Дж. Фрейзера, М. Гранта, Ю. Шилова, А. Кіфішина, В. Паїка, І. Каганця, В. Пахаренка та ін.).

32 До речі, вивчення атеїстичних політичних доктрин М. Драгоманова, В. Винниченка чи, скажімо, М. Скрипника переконливо свідчить: чим більше ці та їм подібні діячі марксистського, ліберального чи соціал-ліберального (так званого „соціал-демократичного“) типу відмежовувались від християнської традиції, тим далі вони відходили і від політичного утвердження інтересів української нації, фактично виступаючи (а їх послідовники виступають і досі) в ролі „п’ятої колони“ тих чи інших антиукраїнських імперських сил (див. про це роботи Д. Донцова, Є. Маланюка, А. Шептицького чи В. Іванишина).

33 Див. витлумачення антихристиянської суті цієї церкви у творчості, наприклад, Т. Шевченка, зокрема в поемі „Кавказ“.

34 До речі, глибинна, часто імпліцитна, християнськість цього мислителя чомусь ще й досі переважно залишається непоміченою науковим загалом.

35 Див. з цього приводу роботи українських етнопсихологів: М. Костомарова, В. Яніва тощо.

36 Див. його детальнішу експлікацію в роботах Е. Саїда, С. Дюрінга, Е. Сміта, М. Павлишина, П. Іванишина та ін.

37 На матеріалах публікацій в журналі „Слово і Час“ за 2001 р.

38 Грицак Я. Ігри з кочергою: всерйоз і по-українськи // Критика.– 2003.– Ч. 63–64 (січень-лютий).– С. 21–25.

Хочеться відзначити, що підрозділ цей постав із студії зініційованої деканом філологічного факультету Львівського університету Тарасом Юрієвичем Салигою та ректором Дрогобицького педуніверситету Валерієм Григоровичем Скотним.

39 У попередніх роботах націоекзистенціальну експлікацію отримали: семіотика, архетипна критика, (неоміфологізм взагалі), екзистенціалізм, філософсько-онтологічна інтерпретація тощо, а також теорія національної ідентичності як національно-екзистенціальна концепція.