1.2.Фізіолого-біохімічні ознаки
Протеї ростуть на простих середовищах в широкому діапазоні температур. Оптимальна рН - 7,2-7,4 , температура - від +35 до +37̊С.
Рис.1.3. Культура Proteus mirabilis на агаризованому поживному середовищі
Колонії протеїв в О-формі округлі, напівпрозорі опуклі, Н- форми дають суцільний ріст. Зростання протеїв супроводжується гнильним запахом.
Рис.1.4.Proteus mirabilis на кров’яному агарі (зріла культура)
Характерне роїння, Н- форми (мають Н-антигени) дають на МПА - характерний повзучий ріст у вигляді блакитно-димчастої ніжною вуалі. При посіві за методом Шушкевича в конденсаційну вологу свіжоскошеного МПА культура поступово піднімається у вигляді вуалі вгору по поверхні агару. На МПБ (м’ясо-пептонному бульйоні) відзначають дифузне помутніння середовища з густим білим осадом на дні. На середовищі Плоскірєва формують блискучі прозорі жовтувато - рожеві колонії (з підлуджням і пожовтінням середовища навколо колоній). В якості середовищ збагачення використовують середовища Мюллера, Кауфмана, 5 % жовчний бульйон. Як і у інших ентеробактерій, у протеїв маються О-, Н-і К-антигени. Соматичні О-антигени термостабільні, жгутикові Н-антигени термолабільні. Для серологічної ідентифікації визначають структуру О-і Н-антигенів. У протеїв мається антигенна спорідненість з рикетсіями. Цю їх властивість раніше застосовували для серологічної діагностики рикетсіозів. Rickettsia — рід нерухомих, грамнегативних, неспороутворючих, надзвичайно плеоморфних бактерій, що можуть мати форму коків, паличок. Rickettsia— облігатні внутрішньоклітинні паразити, тобто залежать від находження в межах цитоплазми еукаріотичних клітин-хазяїв(зазвичай епітеліальних клітин).
При вирощуванні на 1,5 %-ому м'ясо-пептонному агарі, що містить 50 еритроцитів кролика, при 35 - 36̊C штам дає на поверхні поживного середовища характерний ріст у вигляді вуалі із зоною гемолізу. При вирощуванні в бульйоні Хоттингера (pH 7,2-7,4), температура 35 - 36̊C , протягом 20 годин дає дифузне помутніння і ніжну плівку на поверхні середовища [6].
Індолнегативні штами P.mirabilis, як правило, більш чутливі до протимікробних препаратів, ніж Р.vulgaris, P.penneri, і P.hauseri. Але P.mirabilis має внутрішню стійкість до тетрацикліну і нітрофурантоїну, але зазвичай сприйнятливі до аміно- і уреідо – пеніцилінів (ампіцилін, амоксицилін, і піперацилін), цефалоспоринів (цефазолін, цефокситин, цефуроксим, цефотаксим, цефоперазон, цефтріаксон, цефепім), аміноглікозидів (амікацин, гентаміцин і тобраміцину), іміпенему, ципрофлоксацину і триметоприм-сульфаметоксазолу. Проте, випадки високого рівня опору ципрофлоксацину були зареєстровані для P.mirabilis в дослідах, де використання цього агента не обмежено. Внутрішній опір до тетрацикліну може бути використаний в якості маркера для ідентифікації даного організму [7].
Геном Proteus mirabilis має вміст G+C 38,88 %. Існує єдиний плазмід, що складається з 36 289 нуклеотидів. Геном ідентифікується 3685 кодуючими послідовностями і сімома рРНК локусами. Його геном був повністю секвенований. Дослідник проблеми каменеутворення у сечовідних шляхах Джон Пірсон зазначив: "Частина нашої мети - пошук потенційних цілей для нових вакцин , які могли б захистити людей від інфекції". "У випадках, коли бактерії утворюють каміння, вони можуть бути стійкими до антибіотиків" , говорить Гаррі Моблі, доктор філософії , професор і голова мікробіології та імунології в Медичному Інституті UM. Моблі є експертом з уреази. Дослідження Пірсона пояснює, чому бактерія має можливість триматися деяких поверхонь. "P.mirabilis має незвично велику кількість генів , які кодують 15 різних факторів слідування або фімбрії на його поверхні" , пояснює Пірсон. «Всі ці різноманітні фімбрії допомогають бактерії триматися клітин сечового міхура, катетерів, каменів в нирках або один одного.”
Пірсон також виявив, що геном Proteus mirabilis складається з 24 генів, які кодують компоненти системи,що використовується для введення бактеріальних білків в клітини-господарі. У дослідженні, Пірсон використовує генні мікромасиви, щоб ідентифікувати гени Proteus mirabilis, які включені чи виражені, на стадії інфекції. Гени, залучені в процесі інфекції є головними цілями для майбутнього розвитку вакцини.