Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vidpovidi_filosofiya_2013_FINAL-2.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
279.81 Кб
Скачать

14. Основні проблеми метафізики Аристотеля.

Основні положення філософії Арістотеля найбільш повно викладені у праці «Метафізика». Через всю цю працю проходить критика вчення Платона про ідеї, а також аналізуються питання про предмет філософії, її основні проблеми, категорії філософії.

На противагу релігійній спрямованості філософії Платона з її вірою в ідеальний потойбічний, світ Арістотель розвивав емпіричні погляди на проблему буття. На відміну від Платона він заперечував самостійне існування загальних понять — ідей. За Платоиом, ідеї — сутності матеріальних речей, що існують поза цими речами. Арістотель же вважав, що неможливо, щоб сутності речей перебували "в,.особливому світі, окремо від самих речей. А тому реальні тільки самі речі. Дише матеріальний світ існує, а окремих від нього ідей нема. Реальні самі речі, які можна пізнати емпіричним, досвідним і чуттєвим шляхом. Саме про реальні речі люди і створюють загальні поняття. Тим самим Арістотель відкидає основи системи платонівського ідеалізму.

Але в більш пізніх роботах Арістотель частково повернувся до признання платонівських ідей як першооснови світу. Кожна річ, за Арістотелем має матерію (яка є лише можливістю виникнення і розвитку речі) і форму (яка є причиною, дієвою силою). Саме форма перетворює можливість речі у її дійсність, бо матерія сама по собі інертна, пасивна. Розвиток природніх явищ — це безперервний процес оформлення матерії. Усе в світі підкоряється найвищій меті — кінцевій причині, яку Арістотель назвав «формою усіх форм», першопричиною і першодвигуном всього —• це Світовий Розум.

Найдосконалішою істотою матеріального світу Арістотель вважає людину, в якій, як і у будь-якому предметі цього світу, слід бачити поєднання «матері» та «форми». «Матерія» людини — це її тіло, «форма» — її душа. Як «матерія» тіло — це можливість душі: Але й душа повинна мати як найвищий елемент, так і елемент нижчого ступеня. Найвищий елемент душі — розум. Це остання дійсність, вона виникає з найнижчих функцій душі як із можливості.

У «Метафізиці» Арістотель виклав найвагоміші- питання онтологічного характеру, визначаючи цю проблематику як першу філософію (протофілософію). Онтологія, за Арістотелем, це наука про суще, існуюче. Предмет першої філософії — це: пізнання причин сущого, оскільки воно суще; найбільш вірогідні та загальні начала пізнання; начала та причини сущого взагалі.

15. Мудрість як безпосередє джерело щастя в тлумаченні античної філософії.

Сократ стверджує, що сенс людського життя, його вище благо – в досягненні щастя. Щастя – це зміст доброчинного буття, – заявляє філософ, але тільки моральна людина може бути щасливою (чи розумною, що в Сократа перше підмінює друге).

Платон і Арістотель наголошували, що щастя - вища мета людини, досягти якої може розумна, гідна, мудра особистість. Платон зауважував, що мудрість зробить людей щасливими. Платон в пешу чергу ставить акцент на реалізації і усвідомленні щастя не для індивідумів, а для суспільства. В жертву суспільній гармонії, яка вважається Платоном реалізованим щастям, повинні приноситися інтереси окремої людини. В ідеалістичній утопії Платона немає місця індивідуальності. 

Арістотель у IV ст. до н.е. впершє увів етику як самостійну дисципліну, мета якої - навчити людину як стати доброчесною і щасливою. Арістотель доповнив Платона, вказавши, що доброчесності та мудрості недостатньо для щастя, оскільки потрібні й тілесні, зовнішні блага. Як писав Арістотель, щастя – це така мета дій, яку «ніхто не вибирає ні заради (благ), ні заради чогось іншого». Це, очевидно, щось досконале… (повне, кінцеве) й самодостатнє» )

Давньогрецький філософ Епікур вніс об'єктивний критерій у гедоністичну концепцію задоволення. В етичному повчанні Епікур, стверджував, що «насолода є початок і кінець щасливого життя», однак, на відміну від Арістіппа, у число «щастя утворюючих факторів» він включав не тільки почуттєві (тілесні) насолоди, але й духовні, котрим віддавав перевагу, а розуму у формі аристотелевських «діаноетичних чеснот» — мудрості й розсудливості — надавав роль своєрідного фільтра, що дозволяє відокремлювати корисні задоволення від шкідливих. При цьому розрізнювалися задоволення пасивні (відсутність страждань і атараксія, тобто безтурботність духу) й активні (радість та веселощі).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]