
- •2. Філософія – одвічно-діяльна любов до мудрості. Різноманітність уявлень про мудрість.
- •3. Предмет філософії та його історична зміна.
- •4. Стародавня філософія як зародок і колиска всіх
- •5. Єдність і багатоманітність історико-філософського процесу.
- •6. Людина – змістовне ядро всіх проблем давньої філософії.
- •7. Загальна характеристика ортодоксальних шкіл філософії Староданьої Індії.
- •8. Основні школи Стародавнього Китаю: загальна характеристика.
- •9. Проблема людини в філософському вченні Сократа.
- •10. Філософська думка в Україні: традиції і шляхи розвитку.
- •11. Космоцентризм ранньої грецької філософії.
- •13.Аристотель
- •14. Основні проблеми метафізики Аристотеля.
- •15. Мудрість як безпосередє джерело щастя в тлумаченні античної філософії.
- •16. Елліністична філософія: епікуреїзм,стоїцизм,скептицизм.
- •17. Сутність і основні риси філософії Середньовіччя.
- •18. Філософія Середньовіччя: геоцентризм, патристика, схоластика,номіналізм і реалізм.
- •20. Раціоналізм р.Декарта
- •21. Гносеологічні і соціологічні концепції т.Гоббса.
- •22. Сенсуалізм Дж.Локка.
- •23. Основні ідеї філософії б.Спінози.
- •24. Вчення про монади г.Лейбниці.
- •25. Соціальний ідеал філософії Просвітництва.
- •26. Французький матеріалізм XVIII ст.
- •27. І.Кант – основоположник класичної німецької філософії.
- •28 . Етична концепція і.Канта.
- •31. Філософія марксизму та її основні ідеї.
- •32. Сутність матеріалістичного розуміння історії в марксиській філософії.
- •33. Проблема відчудження та шляхи її подолання.
- •34. Загальна характеристика сучасної західної філософії.
- •35. Позитивізм і його історичні форми.
- •36. Філософія життя ф.Ніцше.
- •37. Філософія екзистенціалізму.
- •38. Фрейдизм: свідоме і несвідоме
- •39. Концепція людини в філософії е.Фромма
- •40. Тема абсурду і бунту в філософії а.Камю.
- •41. Атеїстичний екзестенціалізм ж.П.Сартра.
- •42.Витоки філософської думки в Україні.
- •43. «Практична філософія» г.Сковороди
- •44. Сродна праця і філософія Сковороди.
- •45. Проблема людини в філософських роздумах г.Сковороди.
- •46. Історичний розвиток форм сім'ї (за працею ф.Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності та держави).
- •47. Спосіб матеріального виробництва, його структура і сутність
- •48. Суспільна свідомість, її структура і сутність.
- •49. Суспільство як система, що само розвивається.
- •50. Проблема сенсу, цінностей людського життя в духовному досвіді людства
- •51. Ідея цілісної людини як вираження сенсу людського життя.
- •52. Філософське розуміння суспільства
- •53. Загальна характеристика релігійного світогляду.
- •54. Філософія як форма суспільної свідомості, її предмет і функції.
- •55. Світоглядна функція філософії. Філософія і світогляд.
- •56. Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •57. Методологічна функція філософії. Філософія і методологія.
- •58. Культурно-виховна функція філософії. Філософія і культура.
- •59. Гуманістична орієнтаія філософії.
- •61. Проблема методу в філософії. Діалектика і метафізика.
- •62. Свідомість як вища форма відображення.
- •63. Суспільна сутність сівдомості.
- •64. Основний зміст пізнавальної діяльності.
- •65 Філософський смисл проблеми буття
- •66. Практика як спосіб людського буття в природному і соціальномі світі
- •67 Філософське розуміння матерії.
- •68 Рух як спосіб існування об'єктивної та субєктивної реальності.
- •69 Простір і час: філософські та природничо-наукові концепції.
- •70 Філософське вчення про свідомість
- •71. Рух і розвиток. Прогрес і регрес
- •72. Чуттєве і логічне пізнання, їх співвідношення.
- •73. Філософське вчення про істину.
- •74. Методи наукового пізнання.
- •75. Історичні форми діалектики.
- •76 Основні закони діалектики.
- •77. Категорії діалектики та їх пізнавальна роль
14. Основні проблеми метафізики Аристотеля.
Основні положення філософії Арістотеля найбільш повно викладені у праці «Метафізика». Через всю цю працю проходить критика вчення Платона про ідеї, а також аналізуються питання про предмет філософії, її основні проблеми, категорії філософії.
На противагу релігійній спрямованості філософії Платона з її вірою в ідеальний потойбічний, світ Арістотель розвивав емпіричні погляди на проблему буття. На відміну від Платона він заперечував самостійне існування загальних понять — ідей. За Платоиом, ідеї — сутності матеріальних речей, що існують поза цими речами. Арістотель же вважав, що неможливо, щоб сутності речей перебували "в,.особливому світі, окремо від самих речей. А тому реальні тільки самі речі. Дише матеріальний світ існує, а окремих від нього ідей нема. Реальні самі речі, які можна пізнати емпіричним, досвідним і чуттєвим шляхом. Саме про реальні речі люди і створюють загальні поняття. Тим самим Арістотель відкидає основи системи платонівського ідеалізму.
Але в більш пізніх роботах Арістотель частково повернувся до признання платонівських ідей як першооснови світу. Кожна річ, за Арістотелем має матерію (яка є лише можливістю виникнення і розвитку речі) і форму (яка є причиною, дієвою силою). Саме форма перетворює можливість речі у її дійсність, бо матерія сама по собі інертна, пасивна. Розвиток природніх явищ — це безперервний процес оформлення матерії. Усе в світі підкоряється найвищій меті — кінцевій причині, яку Арістотель назвав «формою усіх форм», першопричиною і першодвигуном всього —• це Світовий Розум.
Найдосконалішою істотою матеріального світу Арістотель вважає людину, в якій, як і у будь-якому предметі цього світу, слід бачити поєднання «матері» та «форми». «Матерія» людини — це її тіло, «форма» — її душа. Як «матерія» тіло — це можливість душі: Але й душа повинна мати як найвищий елемент, так і елемент нижчого ступеня. Найвищий елемент душі — розум. Це остання дійсність, вона виникає з найнижчих функцій душі як із можливості.
У «Метафізиці» Арістотель виклав найвагоміші- питання онтологічного характеру, визначаючи цю проблематику як першу філософію (протофілософію). Онтологія, за Арістотелем, це наука про суще, існуюче. Предмет першої філософії — це: пізнання причин сущого, оскільки воно суще; найбільш вірогідні та загальні начала пізнання; начала та причини сущого взагалі.
15. Мудрість як безпосередє джерело щастя в тлумаченні античної філософії.
Сократ стверджує, що сенс людського життя, його вище благо – в досягненні щастя. Щастя – це зміст доброчинного буття, – заявляє філософ, але тільки моральна людина може бути щасливою (чи розумною, що в Сократа перше підмінює друге).
Платон і Арістотель наголошували, що щастя - вища мета людини, досягти якої може розумна, гідна, мудра особистість. Платон зауважував, що мудрість зробить людей щасливими. Платон в пешу чергу ставить акцент на реалізації і усвідомленні щастя не для індивідумів, а для суспільства. В жертву суспільній гармонії, яка вважається Платоном реалізованим щастям, повинні приноситися інтереси окремої людини. В ідеалістичній утопії Платона немає місця індивідуальності.
Арістотель у IV ст. до н.е. впершє увів етику як самостійну дисципліну, мета якої - навчити людину як стати доброчесною і щасливою. Арістотель доповнив Платона, вказавши, що доброчесності та мудрості недостатньо для щастя, оскільки потрібні й тілесні, зовнішні блага. Як писав Арістотель, щастя – це така мета дій, яку «ніхто не вибирає ні заради (благ), ні заради чогось іншого». Це, очевидно, щось досконале… (повне, кінцеве) й самодостатнє» )
Давньогрецький філософ Епікур вніс об'єктивний критерій у гедоністичну концепцію задоволення. В етичному повчанні Епікур, стверджував, що «насолода є початок і кінець щасливого життя», однак, на відміну від Арістіппа, у число «щастя утворюючих факторів» він включав не тільки почуттєві (тілесні) насолоди, але й духовні, котрим віддавав перевагу, а розуму у формі аристотелевських «діаноетичних чеснот» — мудрості й розсудливості — надавав роль своєрідного фільтра, що дозволяє відокремлювати корисні задоволення від шкідливих. При цьому розрізнювалися задоволення пасивні (відсутність страждань і атараксія, тобто безтурботність духу) й активні (радість та веселощі).