19.Джерела права в стародавньому Римі

Джерелами римського права були Закони XII таблиць, народних зборів, постанови сенату, едикти преторів, консультації юристів, а з І ст. н.е. — розпорядження імператорів.

Найдавнішою пам'яткою права Стародавнього Риму є Закони XII таблиць, складені за традицією в 451 - 450 р. до н.е. спеціальною комісією децемвирів (десяти мужів).

Текст законів був написаний на XII дерев'яних (бронзових) дошках, які були виставлені на форумі перед будин­ком сенату.

Закони були, здебільшого, записом панівних на той час звичаїв, оснащених юридичними санкціями.

У законах є ряд статей, що зберігали пережитки римсь­кої патріархальної общини. Так, в її руках залишалося роз­порядження землею. Земельний наділ не можна було заповісти храмам і навіть богам. Земля не повинна була виходити з-під контролю общини, вона мала залишатися її власністю. Таким чином, приватна власність на земельні ділянки була обмеженою. Купівля-продаж, успадкування, дарування важ­ливих об'єктів власності - землі, приміщень, робочої худоби - перебували під контролем общини.

Зазначені об'єкти належали до манципованих, їх відчуження супроводжувалось звичаєм, у якому брали участь, крім продавця і покупця, вагоутримувач та п'ять свідків, які були римськими громадянами. На вагу клали злиток міді, покупець торкався рукою придбаної речі та промовляв установлену формулу. Обряд був спрямований на те, щоб ускладнити іноземцям доступ до власності римських громадян. Усі інші речі вважались неманципованими і мали перебувати в майновому обороті без будь-яких обрядів.

20.Народні збори в стародавньому Римі

Уже йшлося про те, що народні збори Стародавнього Риму були найвищим державним органом. Вони приймали та ска-совували закони, оголошували війну та укладали мир, розглядали скарги на рішення судових органів, обирали посадових осіб, в руках яких знаходилась виконавча влада.

У Римі було три види народних зборів: куріатні, центуріатні та трибутні коміції.

Найдавніша форма народних зборів — куріатні коміції. Це замкнені об'єднання патриціїв. Внаслідок боротьби плебеїв з патриціями в V—IV ст. до н. е. Сервій Тулій створив центуріатне улаштування. До центуріатних коміцій входили не лише патриції, а й плебеї. Проте незадоволення плебеїв зберігалося і вони почали проводити свої збори по територіальних округах — трибах. Територію Риму було поділено на 34 округи (4 міських і ЗО сільських). Зі зростанням політичного значення плебеїв у трибутних коміціях брали участь і патриції. Рішення трибутних плебейських коміцій визнавалися законом, були обов'язковими і для патриціїв. До початку II ст. до н. е. цей вид народних зборів став основним у Римській державі.

Однак процедура проходження законопроекту була досить складною. Незважаючи на певну демократизацію народних зборів, вирішувати принципові питання вони не могли. Магістрат, який мав право скликати народні збори (консул, диктатор, претор), опрацювавши проект закону, повинен був подати його на обговорення до сенату. Без його схвалення законопроект на обговорення народних зборів не виносився. Народні збори законодавчої ініціативи не мали. Поданий проект вони мусили або прийняти в цілому без обговорення, або відхилити в цілому. Прийнятий народними зборами закон проходив ще одну стадію — схвалення сенату, без чого не міг стати законом. Отже сенат керував народними зборами і контролював їх.

За часів пізньої республіки голосування проходило в такому порядку. Кожен учасник мав один голос. Спочатку голоси підраховували всередині курії, центурії чи триби, і таким чином складався голос цієї одиниці — «за» або «проти», який подавався в коміцію. Більшість голосів цих підрозділів і визначало рішення народних зборів.

Функції куріатних, центуріатних і трибутних коміцій чітко не розмежовувались, що було вигідно виконавчій владі.

Наприкінці І ст. народні збори припинили приймати закони, поступившись (фактично, а не формально), цим правом сенату.