24.Школи мусульманського права

Система Ханіфи, ханіфізм, спираючись, як і всі інші системи, на Коран і Суну, найбільше уваги приділяє методам раю і кіясу, тобто індивідуальному тлумаченню і вирішенню спірних проблем методом аналогії, з посиланнями на все ті ж аяти Корану і хадіси Сунни. Ця система визнає й іджму, але значно менше. Зате саме ханіфізму належить висунення на перший план методу істіслах, тобто критики окремих положень деяких хадісів. Ханіфізм немало уваги приділяє і звичаєвому праву арабського та інших мусульманських народів-адату, норми якого, будучи зв'язаними з основами ісламу, також повинні бути враховані.

Система Малика (помер у 795 р.) визнає як основи права Коран, Суну і адат, спирається, як і ханіфізм, на методику істіслаху (критики хадісів), але з усіх інших методів надає перевагу іджмі (узгоджена думка) і раю. Маликіти як школа ісламського права близькі до ханіфітів, але більш суворі і нетерпимі, менше довіряють спекулятивним судженням (не випадково метод раю у них займає останнє місце, метод кіясу вони майже не використовують).

Шафіїзм, визнає основами ісламського права Коран і Суну, використовує іджму і кіяс, виступає проти раю, істіслаху. Шафіїти в сфері своїх правових норм значно жорсткіщі від ханіфітів і ближчі до маликітів з їхньою суворістю і нетерпимістю до спекуляцій.

Система Ібн-Ханбала (помер у 855 р.), ханбалізм, спирається в основному на хадиси і лише частково використовує методи раю, іджми і кіясу. Ця школа відрізняється нетерпимістю, вона найменше поширена, причому переважно в порівняно відсталих країнах світу, передусім в Аравії.

25. Алод.Бенефіцій.Феод

Спочатку алоїдальна власність являла собою общинний наділ великої родини, який успадковувався за чоловічою лінією. "Ранній" алод був неповною власністю, володінням, яке обмежувалося верховною власністю общини і правами великої родини, але з тенденцією до перетворення на приватну власність. До VII-VIII століття алод як нероздільна земельна власність припиняє своє існування і перетворюється на вільно відчужувану індивідуальну власність.

Великі феодали значну частину земель роздавали своїм васалам в умовне утримування. Спочатку землі передавалися у по-життєве умовне утримування - бенефіції (реформа Карла Мартелла VIII століття). Якщо бенефіціарій відмовлявся нести кінну військову службу або розоряв господарство, то бенефіцій можна було відібрати. Після смерті дарителя або одержувача бенефіції землеволодіння поверталося первісному власникові або його спадкоємцям. Для того щоб подовжити володіння бенефіцієм, потрібно було відновити пожалування (укласти нову угоду зі спадкоємцями).

До XI століття довічне землеволодіння перетворюється на спадкове умовне утримування - феод (чи лен). Власником феоду вважалися одночасно і його безпосередній утримувач (васал), і сеньйор (той, хто пожалував землеволодіння). Передавання феоду від сеньйора (первісного власника) васалу (утримувачу землі) називалося інвеститурою. Входження у володіння супроводжувалося урочистою церемонією з принесенням клятви вірності сеньйору: васал публічно визнавав себе "людиною" іншого феодала.