32.Основні клінічні прояви органів дихання. Методи діагностики

1.Огляд грудної клітки(краще проводити у вертикальному положенні)

Нормальні форми грудної клітки(нормостенічна, гіперстенічна,астенічна).

Патологічні форми грудної клітки(емфізематична, деформація грудної клітки(сколіоз), асиметричність грудної клітки).

2.Пальпація грудної клітки необхідно проводити обома руками.Пальпація застосовується для визначення:

Болю(локалізація, сила згідно за шкалою болю)

Еластичність грудної клітки.

3.Оцінка особливості кашлю6

За силою(незначний , помірний, сильний)

Тривалістю(постійний, періодичний, нападоподібний,тривалість нападу)

Характер(сухий , з харкотинням)

4.Оцінка харкотиння

Кількість – 2-5 мл на добу, більше.

Запах – відсутній, смердючий.

Характер -- слизове, слизово-гнійне, гнійне, скловидне, кровохаркання.

Колір – безколірне, білуватий, жовтий, зеленуватий, кров»янистий, іржавий.

Спірометрія (визначення ЖЕЛ).Це кількість повітря ,яку пац. здатний видихнути після максимального вдиху. Норма ЖЕЛ в чоловіків у молодому віці _ 3,5 –4,8 л, у жінок 3,0—3,5 л.

Бронхографія – рентгенологічне досл. Бронхів і трахеї за допомогою контрастних речовин.

Підготовка:

Перевіряють чутливість хворого до препаратів йоду(протягом 2-3 дн дають пити до 1 ст ложці 3% йодиду К).Проводять дренаж бронхів, дають відхаркувальні та бронхолітичні засоби. При наявності гнійного мокротиння у бронхах за 3-4 дн до дослідження проводять санацію бронхів. Перед процедурою п?ш вводять 1 мл о,1% атропіну сульфат, за необхідності—десенсибілізуючі засоби( димедрол 1мл 1%. Бронхографію проводять під наркозом або місцевою анестезією. Після процедури хворому протягом 2 год не дають їсти.

Бронхоскопія- проводиться з метою видалення з трахеї і бронхів стороннього тіла, бронхіального секрету; для уточнення діагнозу при пухлинах, гнійних захворюваннях бронхів і легень, бронхіальній астмі, легеневих кровотечах.

Протипоказання: кахексія; гіпертонічна хворобо 111 стадії; аневризма грудної аорти;

Підготовка пацієнта:

--пояснити пац хід процедурп, одержати згоду на проведення,психологічна підготовка пац.

- спорожнити сечовий міхур і кишки,

- дослідження проводити натще, під наркозом.За 30 хв до дослідження п)ш ввести 1 мл 2% промедолу з 1мл 0,1% атропіну.

-крапельно в)в 5% пропанідил.З появою наркотичного сну ввести в)в міорелаксанти і приступити до виконання процедури.

-процедуру виконує лікар. М-с асистує.

4. Радіоізотопне дослідження.

У діагностиці різних захворювань значне місце посідає сканування. Суть цього методу полягає в тому, що пацієнту вводять радіоактивний препарат, який має здатність концентруватися в певному органі. Так, для дослідження щитоподібної залози використовують I¹³⁷ і I ^{132 .}

Визначення йоднакопичувальної здатності щитоподібної залози

Показання до проведення методики: ендокринологічні порушення, збільшення розмірів щитоподібної залози , захворювання, які пов'язані із змінами функціонального стану щитоподібної залози (гіпертиреоз, гіпотиреоз, тиреоїдити, пухлини).

Підготовка пацієнта:

1. За місяць до дослідження відмінити препарати йоду, брому та фтору.

2. За 3 тижні відмінити гормональні препарати.

3. За тиждень відмінити саліцилати, антибіотики, сульфаніламіди.

4. За 3 дні до дослідження відмінити всі лікарські препарати.

Техніка процедури:

Пацієнту натщесерце пропонують випити 20-30 мл 5% розчину глюкози в який попередньо добавлений I¹³¹ активністю 0,07-0,15 МБк. Одночасно готують інший мірний стаканчик з аналогічною кількістю глюкози та I¹³¹, який буде використаний в якості фантому при калібровці радіометру. Радіометрію щитоподібної залози проводять через певні проміжки часу (2,4 та 24 години). Дослідження виконується у положенні хворого сидячи з від кинутою до заду головою. Детектор радіометра фіксують на відстані 20-30 см від передньої поверхні шиї над ділянкою щитоподібної залози,детектор приймає радіоактивні імпульси, які надходять від досліджуваного органа.

Дані сканування реєструються у вигляді чорно-білої або кольорової штриховки, фотореєстрації. Сканування дає змогу визначити зміщення, збільшення або зменшення розмірів органа та його функціональної активності. Цей метод застосовують для дослідження щитоподібної залози, печінки, нирок, рідше – інших органів.

33.Бронхіальна астма- хронічне захворювання інфекційної чи не інфекційної етіології. В основі якого лежить гіперреактивність бронхів, яка виявляється нападами ядухи внаслідок бронхоспазму, набряку слизової оболонки бронхів, гіперсекреції слизу.

Екзогенні чинники: неспецифічні алергени:пил ,пух, шерсть, харчові продукти(яйце, риба, цитрусові);

Інфекційні алергени; хімічні впливи; фізичні зусилля,Нервово- психічні стреси.

Ендогенні чинники: Спадковість, Особливості ендокринної системи, реактивності бронхів, імунної системи.

Класифікація: за ступенем тяжкості

1. легкий (хворі ходять, можуть лежати, розмова реченнями, збудження, ЧДР підвищене, допоміжні мязи не залучаються до акту дихання.

2. Середньої ( хворі воліють сидіти, розмова фразами, збуджені, ЧДР підвищене, П 100-120, до акту дихання залучаються допоміжні мязи)

3. Тяжкий ( хворі насилу пересуваються, розмова словами, ЧДР більше 30, П більше 120, до акту дихання залучається допоміжні мязи).

4. Загроза зупинки дихання ( свідомість сплутана, грудно-черевне дихання,брадікардія, значна втома мязів).

І етап Скарги

Свистяче дихання з утрудненим видихом, напад ядухи, напади нічного кашлю з незначною кількістю склистого мокретиння, відчуття стискання в грудях,

Обєктивно ( Експіраторна задишка, ядуха, блідність або ціаноз шкіри, кашель сухий з зв’язким мокротинням в кінці, вимушене положення тіла, бочкоподібна грудна клітка, тахікардія, на відстані чути сухі хрипи.