
- •Агацці е. Людина як предмет філософії.
- •2.Специфіка філософських питань та структура філософського знання
- •3. Поняття світогляду та його історичні форми . Структура світогляду. Світогляд і філософія.
- •4. Проблематизація і критика як форми філософських міркувань. Характеристика філософських традицій та основних періодів історії філософії. Поняття «культури мислення».
- •5. Деятельность(д) как способ бытия человека.
- •4.Міфологія як тип світогляду. Класичний та соціальний міф. Особливості міфологічного світогляду давніх слов’ян
- •7. Історичні умови становлення та характерні риси релігійного типу світосприйняття.Філософія і релігія:особливості розв'язання основного питання світогляду.
- •8. Світогляд і наука:проблема природи науки.Наука як пізнавальна система, як соціальний інститут і як феномен культури. Поняття етосу науки.
- •9. Фiлософська свiдомiсть антиної епохи: основнi риси свiтосприйняття та фiлософiї, Характеристика основних перiодiв розвитку антиної фiлософiї
- •10. Натурфiлософiя. Основнi проблеми фiлософiъ досократикiв.
- •11. Софiсти I Сократ. Метод Сократа.
- •12 Фiлософiя Платона: теорiя iдей, пiзнання,соально-полiтинi погляди. Аналшз проблематики праi Платона Держава
- •13. Лософія Арістотеля: основні ідеї та критика теорїї їдей Платона. Характеристика праці Аристотеля "Політика"
- •14. Сократина школа кiнiкiв
- •15. Школи еллiнiстино-римської фiлософїї: епїкурейї, стоїки. Скептики
- •16 Давньоiндiйська фiлосфiя: брахманiзм, буддизм, iндуiзм.
- •17. Філософія Давнього Китаю: даосизм та конфуціанство. Порівняльний аналіз західної та східної філософських традицій.
- •18. Теоцентризм як тип духовності середньовічної людини. Етапи розвитку релігійної філософії в епоху становлення християнства і середні віки (патристика, схоластика). Напрямки схоластичної філософії.
- •19. Особливості культури Київської Русі. Зародження філософських ідей. Значення Християнства у становленні української культури. Праця Іларіона Київського “Слово про закон і благодать”
- •20. Релігійні течії в західній філософії хх ст.: неотомізм, тейярдизм, сучасний філософський протестантизм, персоналізм.
- •23. Особливості культури та філософії доби європейського Відродження:гуманізм, антропоцентризм, пантеїзм, натуралізм.Ренесансний гуманізм та утопія.
- •24. Философия истории и политики в сочинении н.Макиавелли «Государь».
- •25.Особливості філософії та культури Нового часу (аналіз в контексті праці м.ХАйдеггера “Час картини світу)
- •26 .Проблема методу пізнання в філософії Нового часу (бекон, Деекарт)Характеристика раціоналізму та емпіризму.
- •27.Філософія людини в “ренесансній” та “новочасній” традиціях: аналіз в контексті робіт м.Монтеня “Досліди” та б.Паскаля “Думки”
- •28. Філософія Просвітництва: погляди на людину, суспільство, релігію, природу. Аналіз проблематики праці ш.Монтеск’є “Про дух законів”
- •Філософія і.Канта: теорія пізнання, вчення про антиномії, етика.
- •18. Філософія л.Феєрбаха: антропологічний принцип та вчення про релігію
- •32. Філософія Маркса: основні ідеї та їх вплив на світову філософію і соціальну практику.
- •33.Філософія в Києво-Могилянській академії:характеристика основних ідей професорів Академії.
- •34. Основні теми філософських пошуків г.С. Сковороди. Аналіз роботи: Кольцо; Разговор п’яти путников о истинном щастии в жизни.
- •35. Соціально-філософські погляди і.Я. Франка.
- •36 Метафізика волі а. Шопенгауера.
- •З7 Кьєркегор про характкер їстини
- •38. Нїгїлїзм ф. Нїше Антихристиянин
- •39. Характеристики класичної та некласичної традицій в філософії.»Постмодерністський поворот» в культурі хХст.Філософський модерн та постмодерн.
- •40. Антропологічний рнесанс у філософській думці хх ст.
- •41.Людське існування як фундаментальні проблема екзистенціальної філософії: основні представни ки, школи та проблеми
- •42. Аналіз проблематики акзистенціальної філософії за працями ж-п.Сартр “екзистенціалізм – це гуманізм”, а.Камю “Міф про Сізіфа”.
- •40. Філософська антропологія як течія західної філ хх ст.. Розвиток антропол концпц (Шелер, Плесснер, Гелен, Кассірер)
- •41. Людське існування як фундаментальна проблема екзистенціальної філософії
- •42. Аналіз проблематики екзистенц філософії за працями
- •43. Герменевтика проблема інтерпретації та розуміння. Герм коло.
- •Основные черты традиции
- •45. Проблема буття та субстанції в історії філософії. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •46. Матерія, еволюція уявлень. Атрибути матерії.
- •47. Диалектика: ее сущность и основные исторические формы. Понятие закона. Категории «закон и хаос».
- •48. Философские категории: практическая природа и культурно-историческое содержание.
- •49.Характеристика діалектичних законів
- •50. Аналіз категорій сутність і явище, форма і зміст, структура і елемент в науковому пізнанні та діяльності. Структуралізм як методологія гуманітарного пізнання.
- •51. Принцип детермінізму і індетермінізму.
- •52. Теорія пізнання (епістемологія, гносеологія): загальна характеристика, основні категорії та проблеми. Класичні та некласичні теорії пізнання.
- •Эволюционная эпистемология.
- •53. Проблема познания в философии. Субъект и объект познания.
- •54. Истина как гносеологич. И культурологич. Категория. Концепция истины. Истина как процесс.
- •55.Чуттєве і раціональне в свідомості і в пізнанні.Сенсуалізм та раціоналізм.Емпіризм, апріоризм та теоретизм як концепції епістемології та методології науки.
- •56.Теоретичний рівень наукового пізнання:форми та методи.Теорія і факти.Структура наукової теорії та її функції.Проблема, ідея, концепція, теорія в соціогуманітарних науках.
- •62. Свідомість як проблема філософії: свідомість як ідеальна реальність та суспільний феномен. Свідомість і мова.
- •63. Свідоме, несвідоме, підсвідоме: психоаналітичні та феноменологічні підходи до аналізу свідомості.
- •64. Проблема свободи в історії філ. Аналіз концептуальних підходів. Соціальний смисл свободи як принципу людського буття і здатності вибору.
- •66. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль и право.
- •67. Мистецтво як відтворення дійсності у її можливостях. Принцип краси.
- •68. Понятие культуры. Культура как реализация творческих сил человека (гуманизма). Культура и цивилизация. Массовая культура.
- •70. Проблема сенса и направленности истории. Конепїї
- •72. Політики і Політична організація суспільства. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм.
- •73. Проблема суб’єктів в історії: особа, народні маси, класи, нації. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •74. Держава як організація суспільства та основний показник типу суспільного ладу. Генезис держави, типи правління форми та функції.
- •75.Гражданское общество и государство....
- •76. Право і правосвідомість. Ідея правової держави та проблема прав людини у філософії права „новочасної” та сучасної доби. Право і закон. Право і справедливість.
- •77. Социальн. Структура с соц. Отношения. Роль интеллигенции. Проблема формирования национальной элиты.
- •78.Феномен сучасної глобалізації та глобальні проблеми сучасності: їх генеза та пошуки розв’язку.Прогнози та перспективи розвитку сучасної цивілізації.
73. Проблема суб’єктів в історії: особа, народні маси, класи, нації. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
Особа –індивід як суб’єкт соціальної діяльності.
Народ – 1) У звичай. розумінні населення д-ви, країни. 2)Суб’єкт націй. 3) Спільність людей, яка змінюється на різних етапах істор. розвитку і включає соціальні верстви і класи, що за своїм об’єктивним становищем у сусп. виробництві визначають прогресивний розвиток сусп-ва.
Клас (від лат. cassis –група, розряд) у логіці – сукупність об’єднаних спільними ознаками предметів чи явищ, яка розглядається як єдине ціле.
Класи суспільні – основні соціальні групи. Класами називаються великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю у суспільній організації праці, а значить за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні (Ленін).
Нація (від лат. natio – плем’я, народ) – стійка спільність людей, яка історично склалася на базі спільності екон. життя, території, особливостей культури та побуту. Н. Приходить на зміну народності. Важлива роль формуванні Н. належить державі.
Общество — это такая система связей и отношений, в которой и посредством которой люди осуществляют свою жизнедеятельность. Следовательно, категория "общество" служит для обозначения не совокупности индивидов, живущих вместе, а тех связей и отношений, в которых они находятся друг к другу. Общество — это система связей и отношений, в которой человек проявляет и реализует свою сущность.
Личность — это социальное качество индивида, она есть индивидуальная форма проявления, существования, функционирования всей системы общественных отношений, индивидуальная форма проявления человеческой сущности. Личность характеризует индивида как субъекта социальной деятельности и служит отличительным признаком его от других людей. В личности сочетаются: общее (то, что присуще обществу, классу, нации в целом в данную эпоху); особенное (то, что характеризует . особенности социальной среды); единичное (характерное для её неповторимой индивидуальности). Общество и личность — это две взаимосвязанные и взаимообуславливающие друг друга стороны человеческой деятельности. Нет общества без личности и личности без общества. Взаимоотношения общества и личности имеют некоторые особенности. Общество может создавать для личности как благоприятные, так и неблагоприятные условия для её развития. Так же и личность по отношению к обществу своей деятельностью может способствовать или препятствовать общественному прогрессу. В связи с этим в обществе поднимается проблема прав и свобод человека.
На сегодняшний день существуют 2 подхода к проблеме взаимодействия личности и общества: 1) реальностью является только человек, а общество — это совокупность личностей; 2) личность существует только потому, что существует общество. На самом же деле общество является объективной целостностью, единством личностей.
В современной социологии народ понимается как субъект (творец) истории. Народные массы — совокупности людей, которые охватывают абсолютное большинство населения конкретных обществ (стран, регионов) создают социальные общности и выступают как решающая сила общественного развития. Действительно, народ создаёт все материальные ценности, является главной производительной силой общества. Народ — решающая сила всех социально-политических деяний, он осуществляет все глубокие социальные преобразования.
Личность может влиять на ход исторических событий, обуславливать их ускорение или замедление, особенно это касается выдающихся личностей (героев). Выдающаяся личность своими действиями, творчеством практическими делами приобрела исторически-положительную общественную оценку, ускорила прогрессивное движение общественно-исторического процесса. Особенной своей силы роль личности достигает во время революций, войн и др. конфликтов. Но величием личность наделяет народ, который возносит её до уровня вождя, идёт за ней через все препятствия. Все социально-значимые действия в обществе осуществляются народом под руководством выдающихся личностей. Т.е. история движется в результате взаимодействия народных масс и личностей. ...Нации, цивилизации.
Нация, историческая общность людей, складывающаяся в ходе формирования общности их территории, эког-мич. связей, литератур, языка, некоторых особеннг -тей культуры и характера. Иногда возникновение нации рассматривается как простое продолжение и усложнение родо-племенных свягпй, этатистские теории связывают нацию с государством. В некоторых идеалистических концепциях "национальный дух" представляется в качестве ведущего, а иногда и единственного признака нации, в других - нация рассматривается как психологическое понятие, бессознательная психологическая общность, в третьих - нация сводится к общности национального характера, сформировавшегося на почве общности судьбы, к союзу одинаково мыслящих людей. Фактически не существует однородных наций. Согласно теории Ленина, нация возникает как новое социально-историческое явление в период преодоления феодальной раздробленности общества и укрепления политической централизации на основе капиталлистических экономических связей. Межнациональная вражда, национальные раздоры и конфликты, к сожалению, неизбежные спутники капитализма.
Наивысшие достижения каждой Н. во всех сферах жизни становятся общим достоянием, накапливаются общие интернациональные черты в культуре, образе жизни и духовном облике нации. Но сближение наций, ведущее к их слиянию, - процесс очень длительный.
Цивилизация (Ц.), 1) синоним культуры. 2) Уровень, ступень общественного развития, материальной и духовной культуры. 3) Ступень общественного развития, следующая за варварством (Морган, Энгельс).
Реформа (від лат. reformo - перетворюю)- 1) Перетворення, зміна нововведення, яке не знищує основ існуючої сруктури. 2) Політ. Перетворення, зміна, яка здійснюється пануючим класом без порушення основ існуючого ладу. З формальної точки зору під Р. розуміють будь-яке нововведення
Еволюція і революція – дві нерозривно пов’язані і необхідні форми форми єдиного процесу розвитку. Еволюція – поступовий розвиток предмета при збереження його сутності в процесі якісно-кількісних змін; революція – стрибкоподібна якісна зміна основи існування предмета, його сутності, етап роз’язання істотних, осн. суперечностей. Е. і р. діалектично пов’язані між собою відповідно до закону переходу кількісних змін в якісні. В процесі розвитку поступові кількісні зміни приводять на певному етапі, при порушенні міри, до докорінних якісних змін в самій сутності, тобто до революції. Поступовість у розвитку завершується стрибком, переривом безперервності в розвитку самої сутності предмета.
Війна –спосіб розв’язання антагоністич. Суперечностей між д-вами, націями чи класами, сутність якого полягає у продовжені політики засобами організованої збройної боротьби.
Мир- відсутність або припинення організованої збройної боротьби (тобто війни) між д-вами; відносини між народами і д-вами, що грунтуються на проведені зовн. політикиненасильницькими засобами, дотриманні взятиз на себе й закріплюваних звичайно в міжнар. договорах зобов’язань. М. Як тип відносин між народами є істор. катигорією.
Конфлікт (від лат. conflictus -зіткнення) –в широкому розумінні – крайнє загострення суперечностей.
В современном мире война не может дать выгоду никому, но в состоянии поставить человечество на грань глобальной катастрофы. Даже самые незначительные региональные конфликты могут втянуть в конфронтацию великие ядерные державы. Поэтому предотвращение ядерной войны требует и прекращения всех локальных конфликтов. Мир возможен лишь в условиях наростания длительного и сложного процесса гармонизации целого спектра сложных и внутренне противоречивых процессов.