68. Понятие культуры. Культура как реализация творческих сил человека (гуманизма). Культура и цивилизация. Массовая культура.

Понятия История(И), Культура(К), Цивилизация(Ц) являются одними из характеристик Социального Бытия(СБ). СБ (или общество, или каким-либо образом организованная группа людей)—обособившаяся от природы часть бытия, представляющая собой исторически развивающуюся жизнедеятельность людей.

Общество(О)—некая объективная история, реализуемая через деятельность людей. Развитие общества связано с развитием К. К—объективное, развивающееся средство самореализации человека и человечества, либо —специфический способ организации и развития человеч. жизнедеятельности (жд). И—процесс жд, развития общества во времени. Изучением СБ занимается Фил. Истории (ФИ). Современное понятие Ц примерно таково—социально-культурное формообразование, локализованное в социальном окружении и времени. То есть, как бы определённый этап развития О в связи с его предисторией, пространственной локализацией и социальным окружением, доминир.целями общества и в определённое время. Данилевский (Д) рассматривает временное движение человеч. общества как ряд автономных, последовательных и сосуществующих социальных организмов—культурно-исторических типов, которые на этапе зрелости становятся Ц. На определённом И этапе определённый тип становится господствующим. Каждый тип исторически самопроявляется в 4-х разрядах: религиозном, культурном, политическом и социально-эконом. Тип имеет такие этапы становления: этнографическое состояние->государственное состояние->Ц. Ц—пик самопроявления типа. Д выделял такие типы, в соответствии хронологией: 1)египетский, 2)китайский, 3)асиро-вавилоно-финикийский(древнесемитичный), 4)индийский, 5)иранский, 6)европейский, 7)греческий, 8)римский, 9)новосиметический(аравийский), 10)германо-романский(европейский). Эти типы вступили в эпоху цивилизации. На подходе к Ц находится славянский тип (как обладающий в полной мере 4-мя разрядами).

О. Шпенглер (1880—1936) (Ш) главный труд “Закат Европы”.

По Ш Ц не пик, а омертвение определённой исторической К. К, по Ш, это организм, который обладает жёстким сквозным единством, и однозначно идентифицируем, обособлен от всех других К. Единой, общечеловеч. К нет и быть не может. Ш насчитывает 8 К:1)египетская, 2)индийская, 3)вавилонская, 4) китайская, 5)“аполлоновская” (греко-римская), 6)“магическая”(византийско-арабская), 7) “фауставская”(западноевропейская), 8)К майа. В стадии становления находится русско-сибирская К.

К, подобно живому организму, ограничена временем жизни и обладает этапами развития. Срок развития, жизни К около 1000 лет. В конце жизни, умирая К перерождается в Ц, что есть закат этой К. Переход К к Ц—это переход от творчества к бесплодию, от становления к окостенению, от героических деяний к механической работе. При переходе от К к Ц исчерпывается источник творчества, исскуство превращается в спорт, философия и этика концентрируется на скептицизме и нигилизме. Для греко-римской К этот переход произошёл в эпоху эллинизма, для западного мира в XIX в.

А.Тойнби (1889—1975) (Т) главный труд “Исследование истории”.

Т первоночально насчитывал 30 Ц-ий, из которых в наше время существуют 6:1)западная, 2)византийско-ортодоксальная, 3)российско-ортодоксальная, 4)арабская, 5)индийская, 6)дальневосточная(китайская, японо-корейская).

Каждая Ц проходит в своём развитии стадии: возникновение->рост->надлом->разложение, после чего, как правило, гибнет, уступая место другой.

Считая Ц-ии сравнимыми, сходными в части процессов, происходящих в них, Т пытался вывести “эмпирические законы” их жизни. Движущей силой Ц является “творческое меньшинство”, которое удачно отвечая на различные И-ские “вызовы” увлекает за собой “инертное большинство”. Своеобразие этих “вызовов” и “ответов” и определяет специфику каждой Ц. Оказавшись неспособной решить очередной социально-И-ский “вызов” “творческая элита” превращается в господствующее меньшинство, навязывающее свою власть силой; отчуждённая же масса населения становится “внутренним пролетариатом”, который, в конечном счёте, разрушает эту Ц.

Таким образом, К—это движущая, творческая сила. Развитие К в О в конце концов приводит к Ц. Ц—крайняя, предельная точка развития той К, из которой к эта Ц вышла. Следующим этапом развития Ц является её смерть.

По Д Ц—высшая точка развития К, по Ш наличие Ц уже свидетельство того, что К мертва. Бердяев также отождествлял Ц с бездуховностью и отсутствием творчества, веры.

Массовая культ. (МК) - обобщенно выражает состояние буржуазной К с сер 20 в. Механизмы МК: развитие средств массовой коммуникации - радио, кино, телевидение, газеты, дешевые брошюры, журналы, кассеты; относительная демократизация К, повышение уровня образованности масс; увеличение времени досуга и затрат на досуг в бюджете средней семьи. Использ. средств массовой коммуникации преобразует К в отрасль экономики, превращая ее в МК. Через систему мас. коммуник. МК охватывает подавляющее большинство; через единый механизм моды ориентирует, подчиняет все стороны человеч. существования: от стиля жизни и одежды до хобби, от выбора идеологич. ориентации до форм и ритуалов интимных отношений; претендует на охват и подчинение К всего мира, его культурную “колонизацию”.

культур_а. - це реалізація сутнісних сил людини і результати цієї реалізації як умова подальшого її розгортання. Оскільки культура ін­дивідуальна не існує без суспільної,- можна сказати і так: культура -це самореалізація людини в процесі взаємореалізації людини і сус­пільства. Аоо ще простіше: культура - це буття гуманізму.

Культура починає протиставлятися цивілізації як духовна сутність утилітарному відношенню до світу (Г.Рікерт, в.Віндельбанд, Г.Зім-мель, О.Шпенглер, М.О.Бердяєв і ін.). Важливим питанням філософії культури є проблема співвідношення національних культур і загальнолюдських цінностей.

Різні культурологи і філософи вбачали джерело цих настанов у різних чинниках. Одні /іОнг, Леві-Строс, Фуко, Варт, Дері-да/ намагалися відшукати орієнтуючи детермінанти культури на рігні підсвідомих шарів психіки /поняття "архетип", "епістема", "ментальні структури" і інші репрезентують ці намагання/, інші вбачали їх в суспільному бутті і соціальній діяльності людини /Маркс: людина є сукупність суспільних відносин/. Треті підкреслюють біосоціальну природу людини і надають значення факторам як біологічним, так і со­ціальним. В цілому, не викликає сумніву, що загальнолюдські цінності - це граничні віхи життєдіяльності людської спільноти, її універ­сальний вибір бажаного способу свого Оуття.

Проте загальнолюдські ідеали мають різне практичне втілення. Ментальність - це цілісний ви­раз духовних спрямувань, що не зводиться до суми форм суспільної свідомості /релігії, науки, мистецтва тощо/, а є специфічним відоб­раженням дійсності, обумовленим життєдіяльністю народу в певному ге­ографічному і культурно-історичному середовищі.

щодо механізму творення культури людьми в куль­турології існують різні думки. Можна казати про два найбільш загаль­них підходи: елітарну і демократичну концепції. З точки зору першої розвиток культури визначається не неперервними колективними досяг­неннями, а натхненням і працею окремих видатних людей, геніїв. Згід­но з уявленням представників другої позиції культура еволюціонує че­рез поступове накопичення відносно незначних досягнень, які об'єдну­ються потім в могутній потік кудьтурогенезу Поняття "масової культури*) фіксує ситуацію масового і постійного продукування культурних цінностей по аналогії з матеріальним вироб­ництвом з розрахунку на їх масове ж споживання

Культурна типологіаація розвивалася у двох основних вимірах -стадійно-поступадьному і цивіліааційному. У першому випадку культу-рогенез людства розглядається лк єдиний процес, що відбувається в спільному часі і являє собою послідовну зміну етапів від нижчих до еищих, аж до певного завершення всього руху на стадії здійснення людських ідеалів. Такий підхід передбачає активну і цілеспрямовану Яскравий стадійний характер має картина всесвітньої історії в філософській системі Г.Гегєля. Історичний процес тут постає як роз­виток світового духу в напрямку прогресу свободи. В історичному ма­теріалізмі К.Маркса культурно-історичний розвиток людства розгляда­ється як перехід між суспільно-економічними формаціями в Дж.Гелбрейт, З.Бжезинський, Р.Арон, Масуда. Згідно з їх поглядами розвиток суспільства прямує спочатку до індустріального етапу, потім до постіндустріального, технотронного і інформаційного у міру того, як вдосконалюється і якісно змінюється технічна і тех­нологічна база. При цьому к/льтурно-духовний бік життя виявляється неістотним, підкоряєтьмя технологічному детермінізмові.

цивілізаційний метод типодогізації розглядає історію в її просторовому прояві з формі окремих і незалежних одна від одної культур і цивілізацій.

М.Бердяєв в своїй роботі "Смисл истории" зазначає, що ідея прогресу не виправдана ні з наукової, ні з філософської, ні з мо­ральної точки зору, оскільки означає боготворіння майбутнього га ра­хунок сучасного і минулого.

69. Социальное бытие как проблема единства объективного и субъект та ин.

Социальное бытие. Исходной категорией в философском осмыслении мира является категория бытия. В этой категории фиксируются убеждения человека в существовании окружающего его мира и самого человека с его сознанием. Деятельность людей и их общественные отношения составляет содержание их социального бытия, как реального процесса их общественной жизни . Речь идет об их производственной, семейно-бытовой, политической, правовой, нравственной, религиозной и др. видах деятельности. Можно выделить объективную и субъективную стороны бытия. Субъективная сторона: сознание и воля. Объективная сторона: то, что существует независимо от сознания людей (условия природной среды, потребности людей в пище, тепле, жилище, определенное состояние материального производства).

В религиозной философии важным является выделение 2-х форм бытия: бытие Бога ( вне времени и вне пространства, абсолютное) и сотворенной им природы. Духовное творчество религиозных мыслителей было направлено на уяснение глубинных онтологических истоков человеческой жизни. Религиозные философы осуждали разрыв с абсолютом, подвергали критике человека, который пристрастился к своей автономности, хотел заменить на земле бога собой. Принципиально другая ситуация сложилась в 40-х годах. Марксом и Энгельсом было введено понятие "общественное бытие". Это внутренняя основа существования и развития общества, не тождественная с природой. Появляется новый тип законов развития, законов саморазвития общества и его материального производства. С точки зрения марксисткой философии общественное сознание, обусловленное развитием общественного бытия, обладает относительной самостоятельностью. Проблема взаимоотношения общественного бытия и сознания в марксизме – главная

Тоффлер, Г.Кан, Коєн Р. відмічають, що в історії людства відбувалися такі глобальні зміни:

1. Сільскогосподарська революція, що відбувалася 10тис.р.тому, створила суспільство, у якому індивіди дуже тісно ідентіфіковані з родиною, кланом, деревнею, або ін.групіровками(релігійними), найбільш базисні привязаності визначаються при народженні індивіду. Таке традиційне( або його ще називають аграрне, торгове) суспільство історично роззвивається на рівні споживання та розподілу праці.

2. Промислова революція(200р.тому) привела до створення другого типу суспільства, індустріального, у якому зберігається потреба в приналежності, але змінюється індивідуальна та групова природа та класова свідомість. Слабшають сімейні звязки, зростає професійна ідентифікація. Така індустріальна економіка спрямована на виробництво товарів, обмежуючий чинник для розвитку - капіталовкладення. Самозміни відбуваються на рівні виробництва та наукової організації праці. Суспільство характеризується масовою культурою.

3. 3-тя революція (або 3-тя хвиля, хвиля, що накриває людство), яка відбувається зараз - характеризується появою різномаїття групувань та меншин, індивід має більше можливостей для самовизначення, прискорюються темпи змін. Створюється нова культура з новими настановами, відсутня єдина культури, множина культур. Еліта в постиндустріальному суспільстві - це еліта знаючих людей. В постіндустріальному суспільстві - найважливіший ресурс - людський капітал, чинник зростання нац.продукту - прогрес знання та технології. Чим більше ми входимо в 3 хвилю, тим важливіше вміти спілкуватися з символами, способами, абстракціями, логічно мислити. Три аспекта постиндустриального суспільства особливо важливі для розуміння його природи:

1. Перехід від індустріального до сервісного суспільства. Змінюється співвідношення сфери виробництва благ та сфери послуг, відбувається розукрупнення важкої промисловості, диверсифікація, змінюється стр-ра роб.сили( більше білих воротничків)

2. Вирішальне значення кодованого теоретичного знання для здійснення технологічних инновацій

3. Перетворення нової інтелектуальної технології у ключовий інструмент системного аналізу і теорії прийняття рішень. Інформація стає важливим продуктом та основним товаром. Передпосилками цього є виникнення та розвиток інформаційних технологій, систем накопичення, обробки, передачі, збереження інформації Третя промислова революція значною мірою грунтується на успіхах у телекомунікаціях і інформаційних процесах.

Тому висунута ідея інформаційного суспільства, в якому виробництво та застосування інформації має ціллю зробити всі інші форми виробництва більш ефективними., лімітуючий чинник - знання. Включає три стадії прогресивного руху

1. становлення промисловості по виробництву та розподілу інформації

2. розширення номенклатури інф. послуг для ін. галузей промисловості

3. створення широкої мережі інф. засобів на споживацькому рівні

Загрозами такого суспільства є розєднання суспільства, яке стає більш складним, менш механічним і менш стабільним, в той же час, модель впорядкування суспільства виглядає опасною(як антиутопія). Суспільство буде більш мобільним, але ї більш централізованим по управлінню, можливе збільшення дистанції між управлінцями та підлеглими, за рахунок нових техїнічних засобів. Для того, щоб влада не зрослася з технікою потрібна перебудова виробничих потужностей, відмова від насилля в будь якому вигляді, розвиток здатностей та диверсифікація зайнять, рівномірний розподіл багатств, різке скорочення роб.часу(до 2 годин/день), вважає Ж. Єллюль. Також виникає питання, що буде: суспільство без держави або держава без суспільства Крім того - суспільство має бути екологічним, має визнати відповідальність за природу та визнати собі частиною природи.

Але деякі вчені кажуть, що не можна визначати суспільство через якусь технологію.