7. Історичні умови становлення та характерні риси релігійного типу світосприйняття.Філософія і релігія:особливості розв'язання основного питання світогляду.

Сам термін «р е л і г і я» походить від латинських слів «релігіо» (святиня, поклоніння і «релятіо» (ставитись). Інакше кажучи, релігія — це спосіб ставлення людини до світу, віра у всезагальний зв'язок усіх явиш під впливом певної вищої сили, якій треба поклонятися, щоб здобути її прихильність. Тобто усі три поняття можуть бути ети­мологічним витоком релігії. У релігійній свідомості духовність постає як відчуття Бога як мо­рального чинника та духовного Абсолюту, але не тільки. Це ще й відчуття особистого внутрішнього зв 'язку з Абсолютом як найсуттєвішого чинника людської духовної дії. Божественний Абсолют постає для віруючого як ви­ший моральний закон, як головний критерій роз­різнення добра і зла, а також верховний Суддя, котрий визначає особисту відповідальність за вчинки віруючого.

Отже, можна визначити релігію як специфічне переломлення в людській свідомості буття, в основі якого лежить сокровенна Божественна Сутність. Релігія усві­домлює себе як відповідь на прояв цієї сутності. Особливістю цього усвідомлення є віра як вищий прояв відкритості людського буття Абсолютові. Релігійна людина (віруючий) вірить не лише в реальність надприродної Божої Сутності, світу її безпосереднього перебування і в свою залежність від нього, а й у можливість певним чином впливати на надприродне. Отже, віра в надприродне і можливість контакту з ним — головна визначальна риса релігії. Вона складає основу релігійного світогляду, виражає спосіб існу­вання релігійної свідомості, тісно переплітаючись з усіма елементами релігійного світогляду: релігійною картиною світу, релігійною мораллю, релігійною філо­софією, соціологією, естетикою. На її основі форму­ються всі елементи й аспекти релігійної свідомості: буденний і теоретичний, релігійні психологія та ідеологія, анімізм, фетишизм, магія та міфологія. У струк­турі релігійного світогляду на підставі віри формуються богослов'я (теологія), релігійна правосвідомість, аксіоло­гія (система цінностей), релігійні норми та приписи.

Релігійний світогляд у своїх визначеннях світу ви­ходить із створеності світу Богом — надприродною по­тойбічною силою. Сама ж людина постає двояко, скла­даючись із безсмертної душі та тимчасового смертного тіла (плоті, що зосереджує в собі не лише речовинне тіло, а й його «тваринні» інстинкти, потяги тощо). Після смерті душа вивільняється з тіла і, нарешті, одержує очікувану свободу в єднанні з Богом. Доля людини залежить від її поведінки в земному світі, від дотримування нею релігійних приписів.

Структура релігії. Релігія постає як досить складне формування, до якого входить низка елементів:

1) релігійні уявлення (сукупність ідей та образів, по­роджених вірою в надприродне, зокрема уявлення про походження світу й людини та її загробне життя);

2) релігійні настрої (почуття та емоційно-пси­хічні стани свідомості внаслідок віри у надприродне: релігійний страх, благоговіння, замилування тощо);

3) релігійні дійства (суворо регламентовані дії і вчинки, спрямовані на досягнення стану контакту з Абсолютом: обряди або культ, які включають закли­нання, молитви, піст тощо, а також поклоніння певним особам, речам і святим місцям); 4) релігійні ор­ганізації (об'єднання прихильників якоїсь релігії, церкви, конфесії, храми, релігійні напрями і таке інше).

За Гегелем філософія і релігія тотожні. Адже філософія також є релігією, оскільки вона за своєю суттю є відмовою від суб’єктивних домислів і думок у своєму занятті богом. З іншого боку релігія, як вважає Ясперс, назавжди залишається філософією звичайної людини, єдиним авторитетом, який визначається нею у світоглядних питаннях. Тому, незважаючи на відмінності в особистостях і методах досягнення ними бога, філософія і релігія взаємопов’язані. Впродовж багатьох століть філософія не лише вносила раціонально-дискурсивний аспект у теологію, а й була єдиною інстанцією, у межах якої релігія поставала як об’єкт дослідження. Гегель вважав, що завдання філософії полягає в тому, щоб розглянути, дослідити, пізнати природу релігії. Предметом філософії як і релігії є вічна істина в її об’єктивності, бог і його пояснення.

Філософія релігії – сукупність актуальних і потенційних філософських установок щодо релігії бога, філософське осмислення їхньої природи, сутності та сенсу.

РЕЛИГИЯ И ФИЛОСОФИЯ.

Взаимоотнош между религией и фил исторически изменчивы и разнообразны. Если мат линия фил противопоставляет себя религ мировоззрению, то различные направл идеалист фил неоднократно вступали в союз с теологией, что выражается в формировании утонченных, рафинированных форм религии. Наиболее тесным этот союз оказался в традициях восточной культуры, в кот не всегда даже призается различие между фил и рел как отдельными формами общ сознания. Так, буддизм нередко трактуется как религиозная философия.

Однако и в Европ культуре взаимоотнош между рел и фил неоднозначны. В античности рел представления входили в состав фил в качестве ее необход компонента, в средние века, напротив, ситуация была такова, что уже религия включала в себя фил.

Действит расчленение фил и рел на обособленные формы произошло лишь на рубеже средневековья и нового времени. Фил, как и зародившаяся в то же время новоевроп наука, е сразу вступила в идеолог конкуренцию с рел, между ними как бы были разделены сферы влияния. при сохранении обнако верховного авторитета религии. Была официально принята концепция 2 истин. Одна от бога, а др от человека. Так возник деизм - учение о том, что бог, сотворив материю и установив нравственные абсолюты, в дальнейшем е вмешивается в события мира, и поэтому чел может и должен познавать прир и философски размышлять о конкретных воплощениях абсолюта в истор реальность вне зав-ти от бога.

Впоследствии фил постепенно приобрела мощный потенциал и стала реально претендовать на замещение центрального места религиии. Согласно максизму, религия есть остаточная форма общ сознания, кот будет сохраняться до тех пор, пока вследствии развития соц-эконом структур общества состороны др форм общ сознания и прежде всего со стор самой фил не будет предложеа система ценостей, необходимая для удовлетворения объективных потребностей духа, лежащих в основании устойчивых религ представлений.

Значит часть идеалист течений фил стремится к синтезу рел и фил. Можно выделить 2 причины такого стремления: гносеологическую и аксиологическую.

Гносеолог причины вязаны с трудностями истолкования фундамент достижений естеств наук конца 20в. Недаром многие физики 20 в склонялись к идеализму а папа римский неоднократно проповедывал, что достиж современой физики прямопоказывают сущ бога. Соврем теологи подвергают текст библии все новым толкованиям, чтобы связать ее с научными представлениями.

Однако основной является аксиологическая причина. Кризисы нашего века с его 2 мировыми войнами, опастность ядерной войны, и истощения ресурсов, непредсказуемые проявления массовой психологии, потерявшей твердую систему дух ценностей - все это не могло не сказаться на фил исканиях. Не подкрепленный новыми ценностями тказ от религии дорого обошелся человечеству. Человек почувствовал себя одиноким в мироздании, потерял нравств основу, ощутил себя психологически обделенным в мировоззреии.

Идеалист фил 20в стремится восполнить эту эмоционально-душевную пустоту, восстановить свойственную религии устойчивое психолог равновесие. Таковы фил жизни (А.Бергсон), экзистенциализм (М.Хайдегер, К.Ясперс...), учение П.Тейара де Шардена - фр ученого фил и теолога, стремившегося осмыслить чел как цель эвол развития природы. Показателен тот факт, что имено в 20 в. начала бурно развиваться аксиология - учение о ценностях. (М.Шелер, М.Вебер), т.е. фил направление, специально посвящ обоснованию в составе фил знания духовных абсолютов и норм.