52. Теорія пізнання (епістемологія, гносеологія): загальна характеристика, основні категорії та проблеми. Класичні та некласичні теорії пізнання.

Гносеология - философское учение о человеческом познании. Человек и общество в своем бытии изменяют окружающий мир, а общество может существовать изменяя мир. Это практическое отношение к миру и является практической основой общества. Особенности человеческого бытия - это то, что для своего бытия, человек вынужден целенаправленно изменять окружающий мир. Чтобы изменение было рациональным человечество выработало познание.

Задача гносеологии - выяснение природы человеческого познания, его основных закономерностей, определение целей и возможностей человеческого познания. Она рассматривает основные механизмы познавательной деятельности, анализирует структуру человеческого знания, основные свойства знания (Что есть истина? - важнейший вопрос гносеологии), роль биологических и социальных факторов познания, исследует закономерности развития человеческого знания и т.д. Гносеология пытается дать образ человеческого познания, опирается на многовековой опыт, связана с психологией, лингвистикой, кибернетикой и т.д.

Під суб’єктом пізнання розуміється реальна людина, якій притаманна свідомість, воля, здатність до доцільної діяльності, спрямованої на практичне та теоретичне опанування та зміну об’єктивного світу. Хоч реальний процес пізнання здійснює окрема людина, індивід, суб'єктом пізнання виступає людина суспільна, тобто в певному відношенні людське суспільство в цілому. Адже індивід, ізольований від суспільства, не вододіючий накопиченими знаннями, мовою, досвідом пізнання інших людей, не спроможний стати суб'єктом пізнання конкретного історичного часу.

0б’єктом пізнання в широкому розумінні є насамперед об'єктивна реальність. Але остання ставши об'єктом пізнання лише через практично-перетворюючу та пізнавальну діяльність. Частина об’єктивної реальності на яку спрямована людська діяльність, звичайно не відповідає безпосередньо потребам людини, не сприяє їх задоволенню. Суб’єкт шляхом практичної дії на об’єкт намагається надати йому придатну для себе форму його існування. Але попередньо суб'єкт відтворює весь цей виробничий процес ідеально, у себе в голові, теоретично розв’язуючи це протиріччя. Це теоретичне розв’язання протиріччя між суб'єктом та об'єктом і є процес пізнання, що включає: 1) розуміння того, що являв собою об'єкт сам по собі; 2) усвідомлення результату, який необхідно отримати шляхом практичного перетворення об'єкту; 3) усвідомлення самого процесу переведення об’єкта з першого стану в другий.

Таким чином, пізнання - це теоретична форма розв’язання суперечностей між об'єктом та суб'єктом практично-перетворюючої діяльності людини. В цьому розв’язанні формується об’єкт пізнання: частина об’єктивної реальності, яка виділена для пізнання особливими пізнавальними діями. В сучасній гносеології прийнято розрізняти об’єкт та предмет наукового пізнання. Предмет формується мисленням як певний результат теоретичного уявлення про ті чи інші аспекти об’єкта, що вивчається.

Об’єктом пізнання стають природні явища та тіла, суспільство, сама людина, її психічна та пізнавальна діяльність тощо. Уся сукупність реальних явищ, які включені в пізнавальну та практичну діяльність створює дві групи об’єктів: 1) ті, що чуттєво сприймаються або існування яких може бути зафіксовано різними допоміжними технічними засобами; 2) абстрактні ідеальні об'єкти.

Суб’єкт та об’єкт пізнання - співвідносні категорії. Неможливо щось казати про одну з них, не виявляючи відношення до іншої. В цьому розумінні цілком припустиме твердження:

немає суб’єкта без об'єкта і немає об’єкта без суб'єкта.

Осмислення пізнавального відношення суб’єкт - об’єкт з необхідністю спрямувало дослідників на оцінку ролі, місця цих елементів в здійсненні пізнання. Філософські засади метафізичного матеріалізму ставали підставою для визнання визначальної ролі об’єкта як активного елемента, суб'єкт при цьому розглядався як пасивний, спроможний лише на дзеркальне відображення об'єкта, пізнання розглядалося як споглядання. Філософські засади ідеалізму стверджують активність свідомості, самосвідомості, "Я" як творця світу, то й в тлумачення ролі суб’єкта у пізнавальному відношенні відбуваються відповідно. Але визнання активності суб’єкту не змінювало загальну характеристику пізнання як споглядання, оскільки людська діяльність обмежувалась ними лише теоретичною сферою. Руйнування цього традиційного протистояння відбулося внаслідок доведення єдності пізнання та практики. Таким чином, пізнавальне відношення суб’єкт - об’єкт став можливим розглядати як взаємодію, в якій людина грає визначальну роль. Суб’єкт пізнання не лише споглядає світ, але й творить його.

Познание как отражение действительности. Отражение - это взаимодействие двух систем, в результате которого особенности одной системы воспроизводятся в особенностях другой системы. В диалектико-материалистической философии свойство отражения распространяется на весь материальный мир. Но на каждом уровне развития материи она обладает своими специфическими характеристиками. Рассмотрим особенности отражения в познавательном процессе, который происходит на уровне человеческого сознания. Объективный мир воздействует на сознание человека специфическим способом. Результатом этого воздействия являются образы сознания. Эти образы являются снимками, копиями реальных вещей. Они объективны по своему содержанию, содержательно воспроизводят особенности отражаемого объекта. Но воспроизведение особенностей отражаемого объекта в образах сознания происходит в соответствии с особенностями , отражающей системы, т е сознания. А это значит, что образы сознания, будучи объективны по содержанию, субъективны по форме, т.е. несут в себе определенные характеристики субъекта.