
- •Агацці е. Людина як предмет філософії.
- •2.Специфіка філософських питань та структура філософського знання
- •3. Поняття світогляду та його історичні форми . Структура світогляду. Світогляд і філософія.
- •4. Проблематизація і критика як форми філософських міркувань. Характеристика філософських традицій та основних періодів історії філософії. Поняття «культури мислення».
- •5. Деятельность(д) как способ бытия человека.
- •4.Міфологія як тип світогляду. Класичний та соціальний міф. Особливості міфологічного світогляду давніх слов’ян
- •7. Історичні умови становлення та характерні риси релігійного типу світосприйняття.Філософія і релігія:особливості розв'язання основного питання світогляду.
- •8. Світогляд і наука:проблема природи науки.Наука як пізнавальна система, як соціальний інститут і як феномен культури. Поняття етосу науки.
- •9. Фiлософська свiдомiсть антиної епохи: основнi риси свiтосприйняття та фiлософiї, Характеристика основних перiодiв розвитку антиної фiлософiї
- •10. Натурфiлософiя. Основнi проблеми фiлософiъ досократикiв.
- •11. Софiсти I Сократ. Метод Сократа.
- •12 Фiлософiя Платона: теорiя iдей, пiзнання,соально-полiтинi погляди. Аналшз проблематики праi Платона Держава
- •13. Лософія Арістотеля: основні ідеї та критика теорїї їдей Платона. Характеристика праці Аристотеля "Політика"
- •14. Сократина школа кiнiкiв
- •15. Школи еллiнiстино-римської фiлософїї: епїкурейї, стоїки. Скептики
- •16 Давньоiндiйська фiлосфiя: брахманiзм, буддизм, iндуiзм.
- •17. Філософія Давнього Китаю: даосизм та конфуціанство. Порівняльний аналіз західної та східної філософських традицій.
- •18. Теоцентризм як тип духовності середньовічної людини. Етапи розвитку релігійної філософії в епоху становлення християнства і середні віки (патристика, схоластика). Напрямки схоластичної філософії.
- •19. Особливості культури Київської Русі. Зародження філософських ідей. Значення Християнства у становленні української культури. Праця Іларіона Київського “Слово про закон і благодать”
- •20. Релігійні течії в західній філософії хх ст.: неотомізм, тейярдизм, сучасний філософський протестантизм, персоналізм.
- •23. Особливості культури та філософії доби європейського Відродження:гуманізм, антропоцентризм, пантеїзм, натуралізм.Ренесансний гуманізм та утопія.
- •24. Философия истории и политики в сочинении н.Макиавелли «Государь».
- •25.Особливості філософії та культури Нового часу (аналіз в контексті праці м.ХАйдеггера “Час картини світу)
- •26 .Проблема методу пізнання в філософії Нового часу (бекон, Деекарт)Характеристика раціоналізму та емпіризму.
- •27.Філософія людини в “ренесансній” та “новочасній” традиціях: аналіз в контексті робіт м.Монтеня “Досліди” та б.Паскаля “Думки”
- •28. Філософія Просвітництва: погляди на людину, суспільство, релігію, природу. Аналіз проблематики праці ш.Монтеск’є “Про дух законів”
- •Філософія і.Канта: теорія пізнання, вчення про антиномії, етика.
- •18. Філософія л.Феєрбаха: антропологічний принцип та вчення про релігію
- •32. Філософія Маркса: основні ідеї та їх вплив на світову філософію і соціальну практику.
- •33.Філософія в Києво-Могилянській академії:характеристика основних ідей професорів Академії.
- •34. Основні теми філософських пошуків г.С. Сковороди. Аналіз роботи: Кольцо; Разговор п’яти путников о истинном щастии в жизни.
- •35. Соціально-філософські погляди і.Я. Франка.
- •36 Метафізика волі а. Шопенгауера.
- •З7 Кьєркегор про характкер їстини
- •38. Нїгїлїзм ф. Нїше Антихристиянин
- •39. Характеристики класичної та некласичної традицій в філософії.»Постмодерністський поворот» в культурі хХст.Філософський модерн та постмодерн.
- •40. Антропологічний рнесанс у філософській думці хх ст.
- •41.Людське існування як фундаментальні проблема екзистенціальної філософії: основні представни ки, школи та проблеми
- •42. Аналіз проблематики акзистенціальної філософії за працями ж-п.Сартр “екзистенціалізм – це гуманізм”, а.Камю “Міф про Сізіфа”.
- •40. Філософська антропологія як течія західної філ хх ст.. Розвиток антропол концпц (Шелер, Плесснер, Гелен, Кассірер)
- •41. Людське існування як фундаментальна проблема екзистенціальної філософії
- •42. Аналіз проблематики екзистенц філософії за працями
- •43. Герменевтика проблема інтерпретації та розуміння. Герм коло.
- •Основные черты традиции
- •45. Проблема буття та субстанції в історії філософії. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •46. Матерія, еволюція уявлень. Атрибути матерії.
- •47. Диалектика: ее сущность и основные исторические формы. Понятие закона. Категории «закон и хаос».
- •48. Философские категории: практическая природа и культурно-историческое содержание.
- •49.Характеристика діалектичних законів
- •50. Аналіз категорій сутність і явище, форма і зміст, структура і елемент в науковому пізнанні та діяльності. Структуралізм як методологія гуманітарного пізнання.
- •51. Принцип детермінізму і індетермінізму.
- •52. Теорія пізнання (епістемологія, гносеологія): загальна характеристика, основні категорії та проблеми. Класичні та некласичні теорії пізнання.
- •Эволюционная эпистемология.
- •53. Проблема познания в философии. Субъект и объект познания.
- •54. Истина как гносеологич. И культурологич. Категория. Концепция истины. Истина как процесс.
- •55.Чуттєве і раціональне в свідомості і в пізнанні.Сенсуалізм та раціоналізм.Емпіризм, апріоризм та теоретизм як концепції епістемології та методології науки.
- •56.Теоретичний рівень наукового пізнання:форми та методи.Теорія і факти.Структура наукової теорії та її функції.Проблема, ідея, концепція, теорія в соціогуманітарних науках.
- •62. Свідомість як проблема філософії: свідомість як ідеальна реальність та суспільний феномен. Свідомість і мова.
- •63. Свідоме, несвідоме, підсвідоме: психоаналітичні та феноменологічні підходи до аналізу свідомості.
- •64. Проблема свободи в історії філ. Аналіз концептуальних підходів. Соціальний смисл свободи як принципу людського буття і здатності вибору.
- •66. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль и право.
- •67. Мистецтво як відтворення дійсності у її можливостях. Принцип краси.
- •68. Понятие культуры. Культура как реализация творческих сил человека (гуманизма). Культура и цивилизация. Массовая культура.
- •70. Проблема сенса и направленности истории. Конепїї
- •72. Політики і Політична організація суспільства. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм.
- •73. Проблема суб’єктів в історії: особа, народні маси, класи, нації. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •74. Держава як організація суспільства та основний показник типу суспільного ладу. Генезис держави, типи правління форми та функції.
- •75.Гражданское общество и государство....
- •76. Право і правосвідомість. Ідея правової держави та проблема прав людини у філософії права „новочасної” та сучасної доби. Право і закон. Право і справедливість.
- •77. Социальн. Структура с соц. Отношения. Роль интеллигенции. Проблема формирования национальной элиты.
- •78.Феномен сучасної глобалізації та глобальні проблеми сучасності: їх генеза та пошуки розв’язку.Прогнози та перспективи розвитку сучасної цивілізації.
46. Матерія, еволюція уявлень. Атрибути матерії.
Материя – объективная реальность, существующая по своим законам, независимо от сознания.
Матерія – це бескінечна кількість всіх існуючих в світі об’єктів і систем, субстрат будь-яких якостей, зв’язків, відношень і форм руху. Матеріалізм – один із двох головних філософських напрямків, який вирішує основне питання філософії на користь превинноості матерії, природи, буття, фізичного, об’єктивного і розглядає свідомість, дух, мислення і т.д. вторинним. Признання первинності матерії означає, що вона ніким не створена, а існує вічно, що простір, час і рух – об’єктивно існуючі форми буття матерії, що мислення невід’ємне від матерії, що єдність світу заключається в його матеріальності. Слово «М.» Почали використовувати в 17 ст. головним чином в розумінні фізичних уявлень про матерію, а пізніше в більш загальному філософському розумінні для протиставлення матеріалізму ідеалізму.
Материя существует сама по себе, независимо от сознания человека. Первые представления отождествляют М. с веществом (вода, огонь, земля). М. – ничто, но одновременно нечто. М. абстрактна, но за абстракцией стоит реальность. М. находится в постоянном движении, ее нельзя свести к началу, к первовеществу. М. одновременно выступает как субстанция – то что является причиной самой себя, и как субстрат – то что имеет основание в чем-то другом, как единство и многообразие.
Категорія матерії є найскладнішим поняттям філософії на всіх етапах її розвитку. Аналізу змісту цього поняття приділяли увагу різні філософські школи. Так, об’єктивний ідеалізм розглядав матерію як зовнішній прояв духовної субстанції світу – ідеї, розуму. Уявлення про матерію виникло ще у давніх філософських вченнях Єгипту Індії, Китаю, Греції. На першому етапі основою світу філософи вважали якусь конкретну речовину: вогонь, землю, дерево та ін. Філософи стародавньої Греції зробили у цьому відношенні і крок вперед. Вони почали відшукувати одне єдине начало світу. Наступним кроком на цьому шляху була боротьба номіналізму та реалізму у середньовічній філософії. Номіналісти стверджували, що реально існують окремі, одиничні речі. Загальні поняття – це тільки імена, назви цих речей. На противагу їм реалісти стверджували, що загальні поняття мають реальне, незалежне від окремих речей існування. Так, французькі матеріалісти Ламетрі, Гельвецій Гольбах, Дідро розглядали матерію як єдину реальність, яка має нескінченну кількість різноманітних властивостей.
В 90-роках 19 ст. мали місце нові відкриття у фізиці, що значно змінило уявлення про сутність, властивості і структуру матерії. Ці відкриття вказали не тільки на складну будову речовини, на подільність атома, але й виявили новий вид матерії, названого полем. Все це змусило відмовитися від речовинної концепції матерії, виробити нове її розуміння. Таким поняттям і є категорія матерії, що позначає об’єктивну, тобто незалежну від свідомості людини, реальність, яка безпосередньо або опосередковано діє на органи чуття людини і породжує відчуття, але сама існує поза ними.
Материя – фундаментальная исходная категория философии, от того или иного ее понимания зависит решение практически всех других философских проблем. От лат materia – вещество. Это вещественное значение удерживалось до 20 в., когда произошла революция в физике.
Еволюція уявлень про матерію. Первой ступенью в осознании материальности мира был стихийный материализм. Началом форм понятия материи явился переход от разнообразия существующих вещей к понятию единой основы мира – первоматерии. Это абстрагирование сложно. Поэтому сначала все качеств разнообразия мира выводилось из какого-либо одного элемента (огонь, вода...). Но уже Демокрит заметил, что с помощью одного качества определения вещества невозможно объяснить происхождение другого, так как он не содержит принципа своего превращения. Дальнейшее развитие мысли привело к атомистике.
Атомы тоже истолковывались как вещество, как кирпичи всего существующего. Так зародилась дискретная картина мира. Она была очень плодотворной для философии и науки в целом. С этой теорией связаны многие открытия в физике. Механика Ньютона позволяла объяснять большую часть явлений и событий мира на основе взаимодействия атомов. Казалось еще чуть-чуть и физическая картина мира получит полную завершенность.
Однако был открыт электрон, ядерный распад и превращение атомов. Атом оказался вовсе не мельчайшей частицей вещества. Открытие электромагнитных полей и ядерных сил тоже внесли свою лепту. Поле – принципиально отличное от вещества состояние материи. Первоначально поле понималось как окружающее какой-нибудь предмет пространство, для каждой точки которого можно определить величину и направленность силы взаимодействия между данным объектом и другим (поле – атрибут вещества). Но затем было доказано, что поле не только атрибут объекта, но и самостоятельная реальность, т.е. новый вид материи, основным свойством которого является непрерывность.
Все это привело к философскому кризису – “Материя исчезла”. Этот кризис связан с утратой представлений о материи как о веществе. Невозможность чувственно воспринимать объекты микромира заставила обратиться к математическим моделям. Некоторые предали при этом материю забвению = идеализм. К этому привело и то, что материализм традиционно был связан с механически-вещественным пониманием материи.
В эпоху Возрождения, когда зарождается промышленность, М рассматривается как нечто, связанное с процессом производства.
В Новое Время М понимается как некий механический субстрат, обладающий свойствами: тяжесть, протяженность, непроницаемость.
Необходимо было освободить категорию материи от ее будто бы неразрывной связи с понятием вещества. Ленин замечал, что исчезла не материя, а метафизическое представление о ней. Единственное свойство материи – “быть объективной реальностью, существовать вне нашего сознания”. Короче “материя есть философская категория для обозначения объективной реальности, которая дана человеку в ощущениях, которая копируется, фотографируется, отражается нашими органами чувств и существует независимо от них”. Материя – познаваема.
Представления некоторых философов о материи:
Платон разделяет М на: чистую (бесформенная среда) и чувственно оформляемую, вторичную. М – мать всего;
Плотин (неоплатонист): М возникает там, где есть процесс возникновения одного явления из другого;
Если бы М была форменной, она бы превратилась в какую-то вещь;
Аврелий: М – неопределенность; она ничто и нечто, она есть и не есть. Она способна принимать разные формы;
Ее рассматривают как добро и как зло. Зло – потому что она обладает сопротивлением нашему влиянию;
Августин: М – зло и воля. Если что-то есть, то это от Бога;
Гностики: М – источник зла, сопротивляющийся благу;
М мертва, она потухшая жизнь, М – телесность, а не духовность; это застывший дух;
Декарт: М – нечто мертвое изначально, это пассивное начало, субстрат;
Аристотель: 4 свойства (стихии) М: 1.Влажность. 2.Сухость. 3.Теплое. 4.Холодное;
Гиппократ: 4 свойства (стихии) М: 1.Кровь. 2.Флегма. 3.Желтая желчь. 4.Черная желчь;
Толанд, Спиноза: М – пассивная вещь. Она – самодвижущаяся вещь, активное начало, она – причина самой себя.
Беркли: никакой М не существует. Мы имеем дело только со своими ощущениями;
Маркс: качественно новый поворот в понимании М – материалистическое понимание истории. Социальные процессы тоже материальны. Есть такая сторона жизни, которая не зависит от людей – это объективное развитие, материальное основание.
Энгельс: нет М как таковой. Есть М как проявление многообразия мира. Она существует в вещах;
М можно разделять на: органический, неорганический и социальный мир. Сейчас выделяют плазму и вакуум;
М можно характеризовать как субстанцию (она – причина самой себя). В ней есть все, что способно порождать многообразие вещей. М – субстанция, но имеет разные формы проявления;
Ленин: М есть философская категория для обозначения объективной реальности, которая дана человеку в ощущениях, которая копируется, фотографируется, отражается нашими органами чувств и существует независимо от них.
Атрибуты (свойство явления, без которого оно не имеет своей определенности, без которой не может существовать, перестает быть самим собой) М. Конечное – наличие границ, протяженности. Это характеристика для обозначения индивидуальных проявлений М, которые имеют границу, носят приходящий характер. Граница – то, что отделяет одно явление от другого. Бесконечное – категория для обозначения безграности и неисчерпаемости.
Связь – отношение, в котором наличие или отсутствие свойств, признаков одной вещи соответствует наличию или отсутствию свойств другой вещи. Обособленность – пассивное отношение между явлениями, при которых изменение свойств одной вещи не означает изменение свойств другой. Если изменение одной вещи не сказывается на другой, то можно говорить об их обособленности.
Прерывное и непрерывное – атрибуты реальной действительности, категории для обозначения неразделенности, сплошности с одной стороны и расчлененности, множественности, дифференцированости – с другой.
Единичное и общее – это философские категории, выражающие объективные связи мира, а также степени их познания.
2 направления: континуализм – все делимо на всегда делимые части. Атомизм – мир делим и состоит из неделимых частиц: всегда при делении мы наталкиваемся на неделимые части (атомы). Компромиссы между К. и А. – сознание непрерывно, действительность прерывна и наоборот. Непрерывность выражается через дискретное и наоборот, т.е. мир одновременно и прерывен и непрерывен. Делимость лишь условна, неделимость относительна.
Рух - це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. У загальному випадку рух - це будь-яка зміна, будь яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії; тому рух вважається абсолютним, а спокій - відносним. Джерело руху- сама матерія. Простір і час - це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Простір позначає координацію речей одної відносно іншої, час - тривалість і послідовність процесів. Найважливішим атрибутом матерії є також її нестворюваність та незнищуванність, а також здатність до саморуху та самоперетворювання . “Матерія” - це філософська категорія яка позначає об’єктивну реальність, що її відображує людина у своїх відчуттях, але від них незалежну.
Атрибуты материи (субстанции):
1) Несотворимость и неуничтожимость материи (закон сохранения и превращения материи: какие бы процессы превращения не происходили в мире, общий субстанциональный баланс материи остается неизменным)
2) Движение - сущностный атрибут материи, это способ ее существования. У Аристотеля – 6 видов, у Бекона 19. Энгельс выдвинул целостную классификацию форм движения материи: механическая, физическая (движение молекул как целостное образований), химическая (движение атомов вызывает изменение химизма в-ва, к-й выр-ся в изменении строения самих молекул, их кач-ва.), биологическая (реализуется через обмен в-в в процессах самообновления, саморегуляции, самовоспроизведения), социальная (процесс и рез-т взаимодействия людей в формах сознательно целеполагающей деятельности). Основой и началом движения явл-ся самодвижение материи, без чего она была бы мертва. Самодв-е – самопроизвольное, самост-е, внутр-ее движ-е, явл-ся импульсом любых изменений и деят-ти. Однако в совокупности многих форм преобладает какая-нибудь одна форма.
3) Пространство - форма бытия материи, характеризуемая протяженностью, структурностью, существованием и взаимодействием.
4) Время - форма бытия материи, характеризуемая свойствами изменения и развития систем, таких как длительность, последовательность смены состояний.