40. Філософська антропологія як течія західної філ хх ст.. Розвиток антропол концпц (Шелер, Плесснер, Гелен, Кассірер)

У полеміці з класичною філософією, орієнтованою на принципи систематики, панлогізму, раціоналізму, апріоризму, абстрактної аагальності, у 20-х роках ХХ ст. відбувається становлений течій антропол направлення: персоналізм, екзистенціалізм, філософська антроп.

В цілому школа філософської антропології ставила на меті теорем переосмислення сучасного конкретно-наукового / біо­логічного/ та гуманітарного знання про людину, вианачення біолог, анатомічних, культурних тощо людських характеристик для досягн. нового філософського розуміння природи людини я у взаємоз її буття.

Шопенгауер – нова релігіл – любов Л до Л.

Один із засновників "філософської антропології* /персонал-релігійний напрямок/ німецький філософ Шелер /18?4-1028/: поворотом захїдкої філософії до людини й пояснював що переорієнтацію можливістю введення всіх філо­софських питань до однієї проблеми: що є людина? На відміну до сформульованих І.Кантом питань /ще- я можу знати? Ер я повинен роби. ти? На юс я можу сподіватись? / особливістю **філософсько-антрополс гічкої" постановки питання пре людину є трансформація цих питань –у площину "як" - як ми пізнаємо, робимо, віримо?

"Положення людини у космосі** /1828/ М. Шелер питанки про створення синтетичної антропології як засадничої науки про сутність та структуру сутності людини, яка здатна стати Сві­тоглядною основою всього знання, її накреслює широку програму фі*ссофськото пізнання людини. Людина у Шедера не стільки біологічн*скільки духовна істота, яка здатна піднятися від тваринного до суттєво іншого життя, до чистої свідомості, чистого споглядання, пізнання речей у їхній сутності, це можливе лише аа умови певного відсторонення щодо вітальних відносин та звільнення від безпосереднього ­посереднього тиску інстинктів. Покладена духом специфічність людинуобумовлює й особливе становище людини в світі. Так, якщо адаптаціястановить спосіб тваринного існування, то суто людською характернетакою є відкритість світу.

ГельмутаПлесснер /1692-1985/, "Шаблі органіч­ного і людина. Вступ до філософської антропології", в якій реалізу­ється біоантропол підхід до проблеми людини, в космологічній перспективі деякі аспекти сутності лсдини зІ зв'язку відношенням до світу тварин і рослин. Передумовою розуміння людських відносив є, розуміння вітальних властивостей індивіду, бо саме тут міститься вузол зв'язку "душа-тіло", "психічне-фігіолотічие", відбувається перехід "життя" в "самобуття", рух від тіла до духу.

виокремлює царство органічної природи, яке є засадою "ексцентричної позиції" людини Ексцентричність є спроможністю людини виходити за межі свогс довкілля, бачити себе якби "із-зовні", тобто перебувати у відношенні до себе самої. Дух є здібність мати дистанцію відносно світу, життя, самого себе. Людина загубила своя самостійність, самість, свій "природній центр" - прирікає людину на довічне удосконалення, безкінечний потяг до прогресу, нес­покій.

Шелер і Ллесснер "виходили з уявлення про ієрархізований космічний порядок, походження якого людина покли­кана осягнути але поза межецих про людину зникає цілий історичний світ з багатством його образів тобто не з'являється вичерпне, цілісне визначення людини. Тому неви­падково Плеоснер у овоїй більш пізній праці "Провладу 1 людську природу. Спроба антропології у світовій історичній перспективі" на­мічає розширення методичного принципу філософської антропології від натурфілософського до Історично зорієнтованого, звертається до ду­ховних 1 культурно-наукових аспектів, що, безумовно, надає можли­вість зрозуміти людину в більш широкому контексті, як чинник творен­ня нею свого власного овіту.

Арнольд Гелен /1904-1976/ зіставлення людини з твариною: що неспроможність людини жити у вільній лроро-ді, біологічна неаавершенність, ущербність, неповноцінність, зумовлюють людську діяльну активність, побудову штучноі природи - нових умов, нового середовища, тобто культури, е якій людина має призначення реалізувати себе. Т-ч. вітальна приреченість людини до діяльної активності робить з неї культурну істоту, що створює власний світ. На думку Гелена, інстинктивноподібяі ім­пульси, що характерні для людини /ін-т. агресивності, взаємності, нахилу діяти з врахуванням інтересів іншого тощо/, є пружинами соціальної поведінки жциня і і є предметом ем­піричного вчення про етику. Вимоги ж природного права є вираженям схильності людини до взаємності , що міють компенсувати недосконалість Л.

Культурно- філософська антропол. Ротхаккер Людина – діяльна істота,творець культурноо світу. Д-ть Л. – відповідь на обставини довкілля, його загадковість та ірраціональність. Конкретні культури – стилі життя , щаблі обєктивн духу. Сходження Л від нищих і загальних шарів житя до більш вузьких та високих. Засадничий – щабель життя взагалі.- вегетативне життя- творинне воно-тварина в нас- жива інстинктивна істота-свідомість»Я».

типологічний метод Міхаеля Ланмана. розгляд біологічного і культурного життя стає одним із знарядь трактовки самої людської історії як історії плюралізму, самоцінихі рівноправних культур які не можна зводити одну до іншої і пояскюва ти однуз іншої.

Філсюофська-релігійна антропологія Хентстенберг, вчення про людину з точки зору самого буття людини. Принцип антропол об’єктивності : Л повивна відноситись об'єктивно до усякогс зустрічного буття. Людині властива об'єктивн-сть як позиція, щр пе­редбачає звернення ю предмету заради його самого, а це можливе лиш при внутрішній погодженості суб'єкту з природою буття, що зустрічеється людині. За Х., людина, яка не знає об'єктивності не здібна поважати, лобитн, говорити правду тощо, бо існує нерозривн. зв'язок об'єктивності а сутніоними якостями людини. Релігійна об'єктивність є найвищою формою, бо предмет об'єктивного відношення тут особливий: цей предмет не залежний від людського благовоління через що любов до нього набуває форму поклоніння.

Ернста Кассірер /1874-1945 функціональний підхід до людини, людина є тварина, але відрізняє від інших здіб­ність творити символи та орієнтація на труд як систему людських ді­яльностей, які складають сферу істино людського. Самопізнання в трактовці Кзссірера є вища мета філософського дослідження. Мова, міф, релігія, наука, мистецтво - складові діяльної людської сфери. Ключем до розуміння людини служить символ, бо в свою чергу й релі­гія, й мова, й міф належать до "символічного універсуму", до симво­лічних духовних форм. Враховуючи це, слід зазначити, що людина є функція, точка перетинання символів мови, мистецтва, міфу тощо.