40. Антропологічний рнесанс у філософській думці хх ст.

Философская антропология - это достаточно влиятельное течение современной философской мысли в центре внимания которого проблема человека а главная идея - создание интегральной концепции человека; его основные представители - М Шеллер А Гелен Г Плесснер Э Ротхаккер. В противовес рационалистическим учениям ф.а. вовлекает в сферу исследования душевно-духовную жизнь человека - эмоции инстинкты влечения что зачастую приводит к иррационализму; представители данного направления абсолютизируют эту сторону внутреннего мира человека умаляя разумное начало. Основная линия этого течения - поиски антропологических оснований человеческой жизнедеятельности культуры нравственности права социальных институтов. Общественная жизнь сводится к межличностным отношениям основанным на естественных симпатиях людей - "истинные взаимности" Все богатство социальной жизни ограничивается актами признания "другого", встречи Я и ТЫ их взаимообщения достигаемого благодаря сопереживанию и общности языка с его психосемантическими индивидуальными нюансами. В противоположность прежним концепциям человека стремящимся выявить некую устойчивую структуру личности представители ф.а. вообще отказались рассматривать сущность человека его существования - всегда нечто незавершенное а потому не поддающееся строгому определению.

Макс Шеллер (1874-1928) немецкий философ основоположник ф.а. как самостоятельной дисциплины социологии и аксиологии - учения о ценностях. Испытал большое влияние философии жизни и феноменологии Гуссерля позже обратился к религиозной философии а далее к метафизике персоналистического типа. Он решительно отрицал идеологию и практику социализма возлагая надежды на "третий" путь - пробуждения чувства нравственной ценности в сознании людей. Он противопоставлял логике интеллекта логику чувства. Любовь по Шеллеру - это акт восхождения который сопровождается мгновенным прозрением высшей ценности объекта. Шеллер рассматривал феноменологический подход не как способ превращения философии в "строгую" науку а как экзистенциальную возможность "прорыва к реальности"; характерный для него дуализм мировых ценностей как идеальных заданий и наличного реального бытия достигает особой остроты в работе "Место человека в Космосе" где могущественный но слепой жизненный прорыв и всепостигающий но бессильный дух выступают как основные принципы человеческого бытия.

М. Шелер рішуче заперечував ідеологію і практику соціалізму покладаючи надії на "третій" шлях - пробудження почуття моральної цінності у свідомості людей. Він протиставляв логіці інтелекту логіку почуття. Любов по Шелеру - це акт сходження який супроводжується миттєвим прозрінням вищої цінності об'єкта. Шеллер розглядав феноменологический підхід не як спосіб перетворення філософії в "строгу" науку, а як екзистенціальну можливість "прориву до реальності"; характерний для нього дуалізм світових цінностей як ідеальних завдань і наявного реального буття досягає особливої гостроти в роботі "Місце людини в Космосі" де могутній, але сліпий життєвий прорив і всепостигаючий, але неспроможний дух виступає як основний принцип людського буття.

Він припускав, що філософська антропологія з'єднає наукове вивчення різних сфер людського буття з цілісним, філософським його розумінням. Програма, висунута Шелером, не була виконана. Філософська антропологія, незважаючи на деякі її наукові і теоретичні досягнення не стала цілісним вченням про людину і вилилася в окремі філософсько-антропологічні теорії – біологічну, психологічну, релігійну, культурну й ін.

У роботі М. Шелера “Положение человека в космосе” викладено антропологічні погляди. Виходячи з дуалістичності концепції співіснування реального й ідеального світів, він критично аналізує головні теорії духу і людини - класичну по якій дух є найбільш могутній початок і натуралістичну, по який дух виникає на основі біологічної еволюції. Він досліджує метафізичну, фізичну, психологічну, духовну основи походження людини, що рухає сили їх розвитку. На думку М. Шелера дух є не просто найвищий принцип, який визначає сутність людини, але і вираженням надвітального (віта -життя), навіть антивітального призначення людини. Як духовна істота, людина вільна від вітальної залежності і відкрита світу. У цьому, Шелер і бачить відмінність людей від тварин.

Плеснер Хельмут (1892-1985) исходит из позитивистско-феноменологической установки: специфика человека должна быть уяснена через нейтральное по отношению к традиционной метафизике описание структур динамич. взаимоотношения живого тела с окружающей средой. Человек живет "из центра" как и животное которое соотносится с собою "замечает" как свое тело так и среду и спонтанно воздействует на них. Но в отличие от животного человек знает об этом "центре" и тем самым преступает его: не переставая быть самим собой он существует в то же время "вне себя" - эта "эксцентричность" составляет главную характеристику человеческого бытия.

інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813 - 1855 рр.), а серед ро­сійських філософів — М. О. Бердяєв (1884 - 1948 рр.) Основною катего­рією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що отото­жнюється з суб'єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність — це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його сво­боду.

Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенці­алістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ні­яких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним. (Когда рассказывать этот вопрос, можно пользоваться и материалом вопроса №42).