34. Основні теми філософських пошуків г.С. Сковороди. Аналіз роботи: Кольцо; Разговор п’яти путников о истинном щастии в жизни.

Сковорода (1722-1794)- відомий український письменник, філософ, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Вважав, що предметом філософії повинна стати жива людина з її земними справами, її думками і почуттями. У своїх творах Сковорода досліджує філософію життя, моральні проблеми, проблему людського щастя. Людське щастя, за Сковородою, не тільки у духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці (у спорідненій праці).Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що цаство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішне задоволення і душевний спокій.Таки чином філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його може таким тільки вона сама. Щастя є простим і за змістом і за формою. На підставі такого розуміння щастя Сковорода проповідував простоту життя , бідність (але це був не аскетзм , а розумна достатність), вдоволення, яке пов`язане зі спілкуванням людини з природою.

Головним у людини є серце. Люди різні у світі, але рівні перед Богом. Сковорода закликає: «Пізнай себе, поглянь у самого себе!». У пізнанні самої людини Сковорода бачив ключ до пізнання природи і суспільного розвитку.

Сковорода визнавав об'єктивність існуючого світу, він також вважав, що основою всього існуючого є матерія. Поряд з цим він висунув теорію бога-творця, який є внутрішньою пружиною всесвіту. Він створив теорії "двох натур" та «трьох світів», які були спрямовані на те, щоб довести єдність, цілісність природи.Він розрізняв світ, в якому ми живемо (макрокосм ), світ людини (мікрокосм), та світ біблійний. Роз"яснюючи зміст теорії «двох натур», Сковорода писав, що "натура" це є "природа або єство". Крім "видимої", тобто чуттєво сприйманої натури, існує натура "невидима", яку не можна сприйняти за допомогою чуттів. Ця натура також вічна як натура видима. Невидима натура є духовна, нематеріальна сила. Вона є визначальною по відношенню до видимої натури, природи. Бога він розглядає як духовне начало, яке розчинене у природі, бог присутній у всіх речах природи і є їх внутрішньою сутністю. Сковородою Бог і прирда – єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», вона піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший. Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незнищуваність матерії, неперервність її руху.

Сковорода визнавав пізнаваність світу, прагнення людини до істини, до розкриття таємниць світу він вважав однією з головних рис людського єства. Він вважав, що вихідним началом у процесі пізнання навколишнього світу повинна стати сама людина, а її розум - основним знаряддям пізнання. Виходячи із того, щолюдина є ключем до розгадки таємниці світобудови, він твердив, що шлях пізнання зовнішнього світу лежить через самопізнання. Самопізнання і пізнання є не ніщо інше, як Богопізнання.Сковорода вважав, що людина щаслива, коли пізнає істину, а це можливе, лише пізнавши себе. Наука про щастя - є найголовнішою, а ця наука є Біблія, яка є джерелом пізнання людиною себе і світу. У своїх творах Г.Сковорода дуже часто звертається до біблії, цитує її.

Людину Сковорода поділяв на дві частини: на внутрішню та зовнішню. Всі характеристики зовнішньої людини визначаються формою її існування- земним буттям. Саме це земне буття і є головним іспитом людини на її життєвому шляху та в пізнанні істини. Процес самопізнання, на думку Сковороди, триступеневий: 1) пізнання себе як самосущого, як самовласного буття; 2)пізнання себе як суспільної істоти; 3)пізнання себе як буття, що створене за образом та подобою Божою. Філософ передбачав відкриття людиною в собі глибинних внутрішніх духовних джерел, які дають змогу людині стати чистішою, кращою, змінити своє власне земне життя відповідно до духовного.

Важливе місце у творчості Сковороди займають проблеми-етики. В етиці Г. Сковороди знайшли відображення загальнолюдські норми поведінки людей, до склалися протягом століть, а також прогресивні традиції українського народу. Основоположним принципом етики Сковороди є працелюбність. Основою ж поведінки розумної людини повинна бути завжди поміркованість та знання міри у всьому. Для свого часу вчення Сковороди мало прогресивний характер.

1794 – помер. На могилі: «Світ ловив мене та не впіймав», що визначають розуміння сенсу життя і спрямування філософії великого мислителя. Філософія серця продовжена у філософських поглядах Гоголя, Юркевича.

Цикл діалогів («Діалог или разглагол о древнім мире», «Разговор пяти путником о истинном щастіи в жизни», «Кольцо») присвячується аналізові проблеми щастя. Йдеться мова про те, що ми не розуміємо, що таке щастя і в чому воно полягає. Пошуки щастя. Притча про двох братів: сліпого та без ніг.